«Фіртка» поспілкувалася з прикарпатським військовим, який пообіцяв розповісти правду про війну на Сході, але за умови, що його прізвище та ім’я залишаться невідомими. Боєць вважає, що вищому командуванню можуть на сподобатися його відповіді.
Доброго дня, розкажіть, будь ласка, про Ваші перші дні у зоні АТО? Що найбільше вразило Вас?
Нас привезли у район Станично-Луганськ, ближче до прикордонників. Там, ми стояли три кілометри від Російського кордону. Коли нас привезли на місце, ми бачили великі воронки і розуміли, що вони від градів, проте не було жодних осколків від ракет. Коли стали питати, де осколки та техніка, то нам сказали, що це не наше діло. Один з офіцерів потім розповів, що забрали все для того, щоб люди, які сюди прийдуть, не отримали страх від побаченого.
У перший день ми стали окопуватися, земля там надзвичайно тверда та тяжка, і вже після обіду ми почули вистріли з градів. Після першого обстрілу були тільки поранені, без вбитих. На другий день, коли нас знову обстрілювали, ми зв’язалися з прикордонниками і запитали, чому вони пропускають Російську техніку, а не знищують її? Відповідь була коротка: «У нас є наказ тільки спостерігати». При обстрілах у нас горіли штани, куртки, взуття…
Так ми простояли місяць… У нас був один танк, одна пушка та один міномет. Казали, що пізніше мала прибути артилерія та важка техніка, - проте ми їх не бачили.
Після одного з обстрілів ми прийшли подивитися може можна забрати щось з озброєння і були шоковані, коли побачили український танк 2013 року випуску.
Було дуже багато військових, які не здавалися у полон, просто зривали себе на місці. Коли до нього підходило 5-6 сепаратистів, він просто витягував гранати у дві руки, зривав зубами кільце і випускав на землю. Після цього ми знаходили тільки розірвані на шматки тіла. Не треба вірити телебаченню, там насправді йде війна
У мене згорів щоденник, в якому було записано скільки раз нас обстрілювали, скільки і коли військових було поранено та загинуло.
Хто воює проти України? Що керує цими людьми: страх, гроші чи ідея?
Всіх хто воюють на стороні сепаратистів можна поділити на чотири категорії: перша – наркомани та алкоголіки, друга – зеки, третя – найманці, які воюють за гроші, четверта – російські регулярні війська.
Серед російських військових є багато таких, які свідомо, через ідею, йдуть воювати, бо вважають «западенців» фашистами. Досвідченні російській військові керують операціями з наступу, займаються наводкою техніки, адже простий сепаратист цього всього не знає.
Був випадок, що коли ми робили зачистку натрапили на банду приблизно з 20 чоловік. Це була та категорія, в якій суто «закончені» наркомани та алкаші. Там всюди були розкидані шприци, упаковки від різних таблеток. Також, ми затримали одного із наводчиків, який обіцяв нам 20 мільйонів, якщо ми його відпустимо.
Що із озброєнням? Чи правда, що Ви вбивали сепаратистів лопатами?
Нам одного разу привезли патрони, ми так зраділи, але коли стріляли, то вони часто заклинювали, бо були гнилі та загнуті. Натомість, сепаратисти палили по нас бронебійними патронами – і що ти будеш робити... Ми кидали кулемети та автомати, обколювалися обезболюючими, брали ножі, лопати і йшли у рукопашний бій. Така м’ясорубка тривала 2-3 годин. Потім вони тікали і доповідали, що там «кіборги, які з двома штик ножі в спині продовжують вбивати».
Коли ми поверталися, то витягували один одному ножі, обмотувалися перев’язочними пакетами, потім їхали в лікарню, де нас латали, тих у кого були пошкоджені внутрішні органи клали у госпіталь, інші - поверталися на свої позиції.
Пройшло вже дуже багато часу від початку АТО? Як реагує населення на українських військових?
Коли ми звільняли Нетішин, то були цивільні, які там жили. Вони розповідали, що всі багаті могли виїхати, а бідні мусіли залишитися. Було і так, що ми пенсіонерам несли наші сухпайки, бо вони були страшенно голодні, а потім з’ясувалося, що вони ж здавали нас сепаратистам та разом з мінометами пускали їх до себе на подвір’я.
Після цього ми помагали тільки тим, хто за нас. І хочу сказати, що 10 % від того населення були на нашій стороні. Навіть одна жінка розповідала, що двоє її односельчан вивезли свої родини у Київ, а самі поверталися, щоб воювати проти українців. Тут дуже добре потрібно працювати СБУ.
Багато хто каже, що частина правоохоронців, прокурорів та працівників СБУ ідуть у зону АТО, щоб «відмитися»? Чи зустрічали Ви таких?
Багато наших військових ображаються на те, що Нацгвардія – це герої і для них все. Люди дуже багато чого не знають. Нацгвардія залишається у населених пунктах, які ми звільнили і живе там. Вони миються, бриються, - живуть як «білі люди» і отримують при цьому по 10-20 тисяч, а ми на передовій. Вони також забезпечені технікою та зброєю, мають тепловізори, безпілотники, хороші приціли… Найгірше те, що ми дізналися, що є й такі, що продавали тепловізори сепаратистам. Туди багато хто вступив, щоб просто відмитися від хабарів та знову на нас нажитися.
Ми ж сиділи в окопі, всі в болоті, спали із крисами… Ми за чотири місяці помилися один раз із п’ятилітрової пляшки, а так, то тільки очі протирали салфеткою. У нас навіть труси до тіла прилипали.
Правда не вся Національна гвардія така, бували і такі бійці, які ділилися останнім, - віддавали нам свою запасну форму, пайки, патрони, сигарети – це люди з Майдану.
Ви, як військовий, можете пояснити, навіщо нам «перемир’я», якого дотримується тільки українська сторона?
Ми змогли побачити, що везе гуманітарний конвой. Відкриваємо першу машину – медикаменти, друга – продукти, третя та всі інші– ящики з боєприпасами. Через деякий час вони поверталися назад і везли трупи, розбиту, спалені техніку і зброю, деякі їхали порожні. Перемир’я потрібно для того, щоб Путін міг завести медикаменти, боєприпаси, зброю та танки. А наші натомість гинуть і залишаються інвалідами. В одному із госпіталів нас просив 23-річний хлопець без рук і ніг, щоб ми його задушили.
P.S. Я стану на ноги і обов’язково повернуся та відомщу всім, за відрубані через український герб руки, загибель своїх товаришів та ЗРАДУ…
Розмовляла Лілія Горковенко
