Яремак видихнувся? Малоймовірно. Останні пастельні натюрморти в галереї «Цмок» говорять про майстерне володіння матеріалом і технікою. Проте Мирослав Яремак завжди вмів розставляти акценти як в просторі так і в часі. Виставка Яремака, яка почалась в «АртБастіоні» за тиждень до Великодня і закінчиться тиждень опісля Великодня, стає рубіконом на якому він вирішив розставити крапки.
Не розкриватиму таємниці Мирослава. Ті, що побували на відкритті виставки, і знають мистецтво автора (10-20 відсотків) попрацювали зі своєю пам’яттю, повитягали з неї спогади зустрічей і образи картин. Інші, 80-90 відсотків, за очікуванням самого Яремака реагуватимуть негативно. Адже їм потрібно буде звернутись до спогадів (яких немає!) і добряче попрацювати з уявою, а пізніше розчарувавшись і в одному і в іншому пред’явити Яремаку : «Ми тебе не знаємо!», що і потрібно було автору довести : )
Як на мене, Мирослав провів межу, поставив крапку (вкотре!) не тільки для «своїх». Для необізнаних, навпаки, виставка звіт усього його творчого життя є поштовхом/початком для знайомства з його роботами. Здається, тепер Мирослав потребує розмови, щоб зрозуміти тенденції, адже майстерність залишилась, проте ідеї бродять масами і Яремак намагається моніторити суспільство на рахунок затребуваності мистецтва. Він вимагає розмови про мистецтво, оскільки він ніколи не був просто художником, він ще й провокатор різних мистецьких акцій. Тому треба йти і розмовляти з ним, бо замість нього і нас говоритиме і показуватиме шоу-телевізор.
Леонардо да Вінчі в «Трактаті про живопис» писав: «Жалюгідний той майстер, твори якого випереджають його судження». Яремак мені завжди був шукачем істини/знаку/слова, а вже потім чуттєвого образу. Хочу зауважити різкий поворот Яремака від образу до знаку/мови, котрий, як на мене, стає передвісником чогось більшого/іншого, що закладає підвалини майбутнього.
Далі послугуюсь цитатою з «Галактики Гутенберга» Маршалла Мак-Люена: «Примітивне» малювання двомірне, тоді як малювання й живопис письменної людини тяжіє до перспективи. Без такого розуміння ми не можемо з’ясувати, чому люди перестали бути «примітивними», чи аудіотактильними, у своєму сприйнятті. Нам також складно зрозуміти, чому люди «від часів Сезанна» полишили візуальне сприйняття та перейшли до аудіо тактильної свідомості й організації свого досвіду. Якщо нам поталанить …нам легше буде збагнути роль абетки та друку у встановленні домінантної ролі візуального сприйняття в мистецтві й мові , а також у соціальному та політичному житті загалом… Адже письмо – це візуальне замикання невізуальних просторів і чуттів, яке спричинює відокремлення візуального від звичної взаємодії чуттів. А оскільки мова – одночасне вираження всіх наших чуттів, то письмо – абстрагування мови».
Чи повернеться Художник від знаку/мови в інформаційну добу до образу на новому рівні залежатиме (не побоюсь сказати) подальший хід цивілізації. Адже закривання одних чуттєвих каналів (зір - емо) в догоду іншим комунікаціям (знак звук – раціо) збіднить наш світ. Ну що ж, все потребує межі/закінчення/вивершення, якою і стала виставка Яремака в «АртБастіоні».
НА МЕЖІ
Себе очікую.
Коли свідоме Я
буття фіксує в мені й поза мною,
яке не потребує мого визнання
і анонімно перетікає нас,
мене, її, його, тебе і Вас;
коли моє свідоме Я
перетривало ніч-день,
тінь-світло-темінь, зиму-літо
і скуштувало: звук, запах, тіло,
колір, смак життя,
спинилась,
перед початком іншого,
того, чиє ім’я є Смерть –
знак не-буття -
тринадцяте зерно.
Яремаку Вітер
Івано-Франківськ, 29 квітня 2013.
