Тут широкі віртуальні маси оголосили могендевід-похід проти нашого брата Мірошниченка за те, що він євреїв називає жидами.
Я теж глибоко обурений, адже і для мене знаменитий журналіст Лєщенко є значно більшим лінгвістичним авторитетом, аніж (до речі, судимий) віршомаз Шевченко.
Проте, мені ніколи навіть не спадало на думку захищати наших друзів juden (щоб ні тим, ні тим) від українських націоналістів, бо juden самі кого хочеш захистять, а потім доженуть і ще раз захистять. Це вони, а не ми мають ізраїльські ядерні ракети, українські телеканали, металургійні і хімічні заводи, банки, безліч чиновників, пригодованих журналістів, беззаперечну підтримку з боку США та Євросоюзу.
Я в захваті від них! І дуже соромлюся українських націоналістів, які окрім Мірошниченка та Фаріон нічого не мають.
Тому, мої віртуальні браття й сестри, захищати сильних від слабких – є жалюгідним лакейством і може бути виправдане лише бажанням урвати невеличкий ґрантик.
Перетворення юдейських громад на політичну націю відбувалося наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. переважно на теренах України. Таке перетворення для всіх націй супроводжується відштовхуванням сусідів й протиставленням себе тим, хто поруч. Поруч були українці, саме тому українці в єврейській національній свідомості досі мають репутацію найбільших антисемітів, а зовсім не німці, не іспанці, не араби.
Попри те єврей, який актуально усвідомлює приналежність до свого народу, не становить загрози українцям. Загрожує той єврей, який ідентифікує себе як радянську людину, той, який замість синагоги ходить на зібрання русского блока, замість Песаха святкує 9 травня.
Занадто багатьох євреїв не хвилює катастрофічне зникнення культури ідиш в Україні, вони переймаються захистом російської мови. Мер Харкова не носить пейси, він чіпляє на себе «георгіївську стрічку». Може, йому плювати на Єрусалим, і треба демонструвати лояльність Москві?
Найбільший єврейський культурний центр збудовано у Дніпропетровську. Ця споруда прикрасила місто, на яке місцева єврейська громада має такий значний вплив. Проте, чому в цьому місті настільки потворна топоніміка? Досі всі ці вулиці, майдани й проспекти Маркса, Леніна, Дзержинського, Урицького тощо!
Ви не хочете перейменувати вулицю Леніна на проспект Бандери? Назвіть її хоча б ім’ям праотця Авраама та праматері Рахілі! Гидко ходити вулицею Косіора, перейменуйте її на Ісуса Навина! Скільки можна терпіти! Перейменуйте нарешті Дніпропетровськ на Дніпройорданськ.
Поряд з єврейським культурним центром «Менора» не збудовано український культурний центр «Тризуб», бо на відміну від євреїв, українці ні на що не здатні в Україні. Прикро, що євреї не цінують цього.
Українці – толерантний, спокійний, незлостивий, делікатний народ. Народ без претензій. Ось три тисячі футбольних фанатів виходять у Києві на акцію протесту. Така кількість протестуючих фанів у будь-якій європейській столиці означала б багато годин безладів і вуличних боїв із поліцією.
Приємно зазначити, що в Києві ці фанати не наступили на жоден газон. Такі, як я, обивателі і служителі правопорядку можуть їх не боятися і не зважати на їхні протести.
Хто такі професійні боксери? Тайсон сидів у тюрмі, Чісора – хуліган, Сандерс загинув у перестрілці в якомусь кабаку.
Чемпіон-українець – є кандидатом наук, творцем поміркованої політичної партії й ніколи не наважиться підняти руку на політичного опонента, навіть коли його виборці вимагають цього.
Українців уже не треба сікти на стайні. Вони мають свою державу й тепер самі себе шмагають.
Скажіть Мосаду, щоб не полював на Мірошниченка. Українці з патріотичного середовища самі його затопчуть.
Я за те, щоб усі народи називали один одного не так як звикли, а так, як від них вимагають. Жидів давайте називати євреями, москалів – росіянами, циганів – ромами. Якщо це загальне правило, то ми можемо нарешті вибрати класну самоназву й вимагати політкоректності від усіх інших.
Наприклад, хай вони нас називають володарями гір і степів.
Саме так: я – «великий володар гір і степів», мене ображає, коли мене називають українцем.
Дмитро Корчинський,
Cпеціально для ТСН
