Привіт, друзі! Давно не чулися, давно не говорили про книжки. Але настав час повернути нашу традицію і знову поговорити про «що почитати». Сьогодні наша добірка буде дещо скромною, бо тільки набираємо обертів, але максимально цікавою та універсальною. Я довго думав, про що ж вам розповісти й нарешті обрав. З вами знову незмінний книжковий оглядач Остап Микитюк.
Першою я обрав книжку, яка змусить вас і сміятись, надриваючи пузо, і переживати, а інколи навіть і плакати. Це неповторна «Франческа. Повелителька траєкторій» Доржа Бату, українського письменника бурятсько-монгольського походження, яка вийшла у «Видавництві Старого Лева» у 2018 році. Доля в реальності свого часу закинула автора у США, і не просто, а на роботу в НАСА.
Саме це й лягло в основу його книжки. Виявляється, налаштовувати траєкторії супутників не тільки небезпечно, складно і шалено відповідально, але й дуже весело.
Усе почалося з історій, які автор у форматі блогу викладав у своєму фейсбуці, та згодом історії про будні у НАСА призвели до такого ажіотажу, що тисячі підписників Доржа таки вмовили його зібрати це у книгу.
Автор знайомить нас з, на перший погляд, божевільною дівчиною Франческою, яка, керуючись власними амбіціями й трошки дитячими комплексами, віддала своє життя математиці. А пізніше за збігом обставин потрапила у НАСА.
Вже з першого дня на неї чекають курйози у військовій частині, де розташований пункт налаштування траєкторій — то її сплутають з чиєюсь дитиною, то вона підірве кухню, де обідають працівники центру, то втрапить у конфліктну ситуацію з солдатами або щось випадково розіб’є. І її partner at crime мимоволі здебільшого стає сам Дорж.
Таких історій у книзі сотні. І якщо на початку здається, що у наступному розділі Франческа таки вилетить з роботи, то згодом ти так переймаєшся цією сицилійкою, що вона стає тобі як рідна.
«Франческа» направду книжка не тільки про будні у НАСА, але й про жертовність і справжню дружню любов та підтримку.
Щоб трошки розбавити градус ніжностей, наступною книгою про яку хотілося б розповісти, я обрав трилер французького письменника Френка Тільє — «Пазл», що з’явилась в українському перекладі минулого року у видавництві Фабула.
Автор знайомить нас з колишньою парою — Іланом та Хлоєю. Свого часу окрім почуттів між ними, вони мали одержимість щодо пошуків таємничої гри «Параноя».
Але час минав, пошуки ні до чого не приводили, а незабаром Хлоя взагалі таємниче зникла. Ілан тим часом намагався привести своє життя до порядку — влаштувався на роботу на автозаправку і час від часу писав дивні сценарії для ігор.
Та одного химерного ранку Хлоя знову опинилась на порозі його дому з новиною про те, що вона вийшла на слід гри. Цього разу вона реальна і якщо вони в неї потраплять, то зірвуть куш в 300 000 євро. Для цього потрібно всього лиш пройти кілька квестів у закинутій психіатричній лікарні «Сваннесон» в Альпах протягом п’яти днів.
Та щойно після цього у житті Ілана починається справжнє божевілля.
Організатори «Параної» крок за кроком підставляють його, вішають на нього убивства, заставляють тікати й усе для того, щоб їх разом із Хлоєю привести до «Сваннесона».
Коли квест таки починається, за кілька днів стає зрозуміло, що для того, щоб отримати ті заповітні гроші, мало пройти квести, потрібно ще й вижити у компанії ще шести таких самих відчайдушних гравців…
Фінал книги в результаті зовсім ошелешує, оскільки виявляється, що усе навколо насправді ніколи не було тим, чим здавалося…
А на закінчення хотілося б розповісти про легкий та веселий мальопис, що заполонив серця мільйонів читачів по всьому світу, й на щастя з’явився в українському перекладі у видавництві MAL`OPUS — «Химерна планета» Нейтана В. Пайла.
.jpg)
Отже, уявіть практично ідентичну з нашою планету, де еволюції та технічний прогрес точнісінько такі ж, як і у нас. Але є одна відмінність, там живуть не люди, а кумедні прибульці, які весь час намагаються поводитись як люди. Правда виходить це у них поганенько, хоча краще буде сказати — просто по своєму. Вони так само як і ми закохуються, створюють родини, заводять домашніх улюбленців та святкують дні народження.
Однак своє життя ці істоти сприймають занадто буквально, перетворюючи буденні ситуації на театр абсурду.
Наприклад, краватки вони називають «тканиною серйозності», яку варто вдягати на роботу. Або замість квітів (як заведено у нас) вони дарують «помираючі рослини», а вази у них називаються циліндрами смерті. Загадати бажання у них звучить як «мовчки дати запит на шось».
Трохи моторошно місцями звучить? Не лякайтеся, за такими буквальними сценами направду можна впізнати безліч історій з нашого з вами життя. І це заворожує своєю милістю.
Що ж, а поки ми обираємо для вас нові книги, не забувайте розповісти про наші огляди друзям!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram та читайте нас у Facebook. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також інші блоги Фіртки:
