Найважливіша річ, яка у нас є – це життя . Це те , що ми найбільше хочемо зберегти, але найменше за все бережемо. Більшість людей живе так, ніби у них ще сотні років впереді. Їхнє життя зайняте завтрашнім днем. Люди не живуть, а тільки збираються жити. Ми відкладаємо наші плани на завтра або післязавтра, а то й на інший місяць, рік. Щотижня ми чекаємо вихідних, щомісяця – свята, щороку –літо, але так і не починаємо жити. Чому ?
Можливо, ми сподіваємося, що колись нам випаде краща можливість ? Але чи потрібно так довго чекати, адже влучний момент може ніколи й не настати, а певний період життя уже буде потрачений впусту. Невже так важко почати жити просто зараз і не шукати причин , щоб відкласти це ще на якийсь день.
А спопробуйте хоча б місяць казати всьому "так ". Запропонують вам скочити з парашутом – скачіть, поїхати в гори – їдьте, захочеться вам навчитися грати на музичному інструменті або вивчити якусь мову – ідіть і запишіться на курси! Не бійтеся вийти зі своєї зони комфорту , використовуйте можливості, які вам дарує доля, адже потім ви будете більше шкодувати про те , чого не зробили, ніж про те , що зробили.
Спитайте самі себе, чи не надоїла вам одноманітність, чи не хочете ви щось змінити, а якщо відповідь "так ", то виникає інше питання, що ж вам заважає? Можливо, причина полягає в страху. Просто спробуйте не пручатися змінам, які приходять у ваше життя. Замість цього, нехай воно живе через вас. І не хвилюйтеся, що все перевертається вверх дном. Звідки ви знаєте, що життя, до якого ви звикли краще, ніж те, яке настане?
Звичайно, у кожного є своя певна ціль і напевно ця стабільність і побудована для того, щоб якнайшвидше її досягти. А коли ви доб'єтесь бажаного, що далі – поставите для себе нову і продовжите в тому ж дусі?
Може варто нагадати собі, що мета життя зовсім не в тому, щоб виконати все намічене, а в тому, щоб насолоджуватися кожним кроком, зробленим на своєму шляху. Ми настільки зациклились на певній меті що вже просто не помічаємо нічого довкола себе. Наша проблема в тому, що ми застрягли в буденності й нічого не робимо, щоб щось змінити. Ми любимо критикувати інших, коли вони чинять щось, що виходить за рамки звичного, але не помічаємо того, що наше життя, на відміну від їхнього, наповнене одноманітністю.
Знаєте, краще вже бути божевільним для інших, але кожен день буде приносити нову несподіванку , ніж жити за наперед розписаним розкладом, привілегія якого полягає лиш в тому, що ти знаєш яким буде твоє завтра, але чи можна назвати це суттєвою перевагою.
Ірина Костенко
Школа журналістики
