Громадська організація «Зниклі — не забуті» виникла у вересні 2025 року, розповідає її керівниця, дружина безвісти зниклого військовослужбовця з Коломиї Надія Коцаба. Це — спільнота родин військовослужбовців, які нині вважаються зниклими безвісти.
«Прикро, що саме ця тема нас усіх об’єднала. І хоча ми не були знайомі ще кілька місяців тому, зараз стали як одна велика сім’я. Ми згуртувалися, аби нагадати про наших хлопців, які зникли на полі бою.
Вони стали на захист нашої держави та її незалежності, проте нині перебувають у невідомості. І ця "Стіна надії", де будуть світлини наших рідних, — один із наших перших проєктів, який ми реалізували у співпраці з міською радою», — каже Надія Коцаба.
На захід приїхали родини безвісти зниклих воїнів з Коломийського району та Івано-Франківська.
Під час урочистого відкриття священники освятили «Стіну надії», а коли лунав гімн України діти військовослужбовців підняли прапори — державний та чорно-синій «Прапор надії».
«Таких родин, які живуть у невідомості, у Коломийській та сусідніх громадах точно більше сотні. Сподіваюся, що це місце нагадуватиме всім про проблему безвісти зниклих і про тих, хто поки не повернувся додому.
Адже кожен із родичів живе надією і вірить, що настане день, коли світлини з цієї стіни будуть зняті ними особисто», — говорить Надія Коцаба.
Юлія Микитюк — із села Марківка Печеніжинської громади. Її чоловік, Василь Микитюк, зник безвісти при обороні України.
«Ця "Стіна надії" — дуже важлива для нас, родин безвісти зниклих військовослужбовців. Це – велика підтримка, насамперед моральна, бо ми перебуваємо в такому статусі невідомості. Хотілося б, щоб і в нашій, і в інших громадах щось подібне встановили», — говорить Юлія.
Оксана Воробчук — мама зниклого безвісти військовослужбовця Тараса Воробчука. Вона приїхала на відкриття "Стіни надії" із Гвіздецької громади. Жінка розповідає, що майже три роки не знає, де її син. Каже: попри те, що її запевняли про збіги ДНК серед останків, є багато неточностей. Тому вона не вірить у загибель сина, продовжує його шукати і чекає на повернення.
«Разом із моїм сином зникли ще четверо хлопців. Ми об’єдналися з їхніми родинами, шукаємо, їздимо всюди. Я відмовляюся сприймати інформацію про збіг ДНК. Мені сказали, що є збіг лише з фаланги пальця.
Показали тіло на фотографії, але не назвали ні розміру взуття, ні зросту — майже нічого. Я продовжую чекати, подала повторний запит на ДНК. Вірю, надіюся і чекаю свого сина вдома», — каже Оксана Воробчук.
Напередодні у громаді, насамперед із родинами зниклих безвісти, обговорювали встановлення «Стіни надії»: радилися про місце та вигляд стенда, розповідає міський голова Коломиї Богдан Станіславський. У підсумку спільно вирішили розмістити її на Вічевому майдані.
«У нас на вулиці Чорновола є портрети тих героїв, які вже на небі. Тепер тут, у центрі міста, на Вічевому майдані, ми відкриваємо "Стіну надії". Це — вияв нашого щирого сподівання, що ці наші герої повернуться до нас.
Безвісти зниклі — це великий біль не лише нашої громади, а й усієї України. Найбільше, що ми можемо, — це говорити про цю проблему. Вирішити її на рівні місцевого самоврядування, на жаль, неможливо», — каже Богдан Станіславський.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
