Вічність має безліч облич. Одне з них кожний з нас може побачити після заходу Сонця. Я люблю дивитися на зоряне небо, впізнавати сузір’я і вкраплені у їхнє срібне плетиво кольорові світляки планет. Є сузір’я, котрі мені просто подобаються. До прикладу, зоряний Лебідь. Але є одне, споглядання якого примирює мене з цим шалапутним світом. Це сузір’я Оріона, Небесного Мисливця.
Воно протегує тим, хто ходить на полювання. З давніх давен його називали Меченосцем, Менелватаром і Зоряним Воїном. Оріон сходив на свій небесний спостережний пункт у листопаді, коли в племен континентальної півночі починалися великі полювання. Він чатував там до кінця квітня. На своїх святкових поясах прадавні мисливці розміщували три кришталеві кульки – знак Поясу Оріона – і одну рубінову. Остання символізувала гігантську зірку Бетельгейзе – червоне Око Меченосця. До Ока молились, щоби небо зняло гріх за вбивство невинних звірів.
Алхіміки, розенкройцери і кабалісти склали низку легенд про невсипне Око. В цих легендах велетенське пурпурове світило виступало то у ролі брами у янгольські світи, то в якості небесного протектора таємничого перетворення свинцю на золото. За переконаннями шукачів філософського каменю, в мить такого перетворення «перехідна суміш Аль-Келебу» мала обов’язково перебувати під святими червоними променями Бетельгейзе.
Легенда червоної зірки змусила американських фантастів ХХ століття (зокрема, знаменитого Гарі Гарісона, автора безкінечних пригод Сталевого Щура) розташувати на її орбіті столичну планету майбутньої Галактичної Імперії. Масонські звіздарі визначили провідну роль Оріону в інший спосіб. Для них це сузір’я завжди символізувало перемогу Світлих сил над тими демонічними повстанцями всесвіту, котрі згадані у знаменитому уривку з 14-ої глави Книги пророка Ісайї. Бунтівні янголи піднялись проти Творця у віддалених і темних безоднях Космосу. Століття за століттями їх армії просувались до Білих зірок, де палав незримий вогонь Благодаті. Жах передував їм, зло і знищення панували там, де демони встановлювали свою владу. Саме в Поясі Оріону цей наступ було зупинено.
Католицький містик отець Де Фіріо також стверджував, що вирішальна битва між арміями Люцифера і Архангела Михаїла відбулася на планетних системах Оріона. Легіони янголів атакували чорне вояцтво і перемогли. Битва, згідно Де Фіріо, тривала тридцять три роки. На планеті Аррол, що обертається навколо блакитного Рігеля (Бети Оріона), Архангел Михаїл і ангели Вараїл та Канаїніл знищили незмірно могутнього демона Морадо, командира сатанинської гвардії й невдовзі полонили самого Люцифера, який ховався в неприступних вогняних підземеллях Арролу. В битві загинуло 6000 повсталих Чорних янголів. Їхні безсмертні монади було скинуто в надра Рігеля, який таким чином став першим в галактичній історії пеклом. З того часу й на всі віки Оріон, за твердженням Де Фіріо, став ніби пам’ятником цій перемозі Творця над невдячним і збунтованим творінням.
Духовидець середини минулого століття Даниїл Андреєв присвятив Оріону частину свого містичного одкровення «Роза Миру»: «Оріон – система брамфатур (духовних структур) велетенської сили. Вони повністю звільнені від демонічної сутності. Ця система грає в житті Галактики колосальну роль. Зрозуміло, що перелік десяти рівнів, з яких складається ця сакуала (трансцендентна ієрархія), не зможе, завдяки своїй вбогості, подарувати читачеві нічого, окрім розчарування. Але я знаю – може бути, що навіть ці сухі назви колись то стануть при нагоді: Юмаройя, Одгіана, Рамн, Вуальра, Лігея, Фіанна, Ерамо, Веатнор, Заоліта, Натоліс».
Астрономи кажуть, що Бетельгейзе скоро вибухне. Великі телескопи, споруджені в Чилі і на Тенерифі дозволили побачити гігантські «пухирі», які спливають на поверхню червоного гіганта. Якщо пронози справдяться, на земному небі спалахне суперзірка яскравіша за Сонце і на кілька місяців ми залишимось без нічної темряви. Так воно чи ні, невдовзі побачимо.
...Нарозвидні знову виходимо на полювання. Над південно-західним обрієм палає Око Небесного Мисливця. Світло від нього йде до Землі триста десять років. Рігель, Гамма і Тета Оріона втричі віддаленіші від нашого світу. Світло стає старим і стомленим, досягаючи наших очей. Але мене тішить думка, що воно, це святе світло, народилося на поверхнях зірок, недосяжних для зла і ворожої темряви. Що воно пробігло сто парсеків для того, щоби втішити мешканців планети, на якій війна між добром і злом ще триває.
