Майже сто років тому українські вчителі Галичини скооперувалися й збудували у Карпатах чудовий пансіонат – "Вчительську Оселю". Тут відпочивали педагоги не тільки з Речі Посполитої, а й з Наддніпрянської України.
Ворохта стала рекреаційним центром ще на початку ХХ століття. Сто років тому у містечку активно будувалися вілли і пансіонати, що належали українцям, полякам, євреям та вірменам. Як відзначив Станіслав Ліщинський в своїй праці "Курорти польські", в 1925 році в Ворохті відпочивало 1804 особи, в 1928 році – 2000, в 1936 році – 5296 (максимальна кількість в міжвоєнному періоді), в 1938 році – 3963. Часто сюди приїжджали на оздоровлення й українські педагоги: у Ворохті вони мали свою домівку – будинок "Вчительської Оселі".
У 1924 році товариство "Взаємна Поміч Українського Вчительства" через свої представників співредакторів журналу "Учитель" Андрія Зеленого і Михайла Таранька придбали у пароха громади Дори отця Михайла Ганушевського земельну ділянку у Ворохті для будівництва "Вчительської Оселі" загальною площею 7998 кв. м за 11 990 злотих. Будинок зводився в 1925-27 роках. Загальне керівництво здійснював представник коломийського Окружного відділу "Взаємної Помочі Українського Вчительства" Микола Івантишин.
Будинок «Вчительської Оселі» був дерев’яний, двоповерховий, з відкритою довгою верандою з півдня – так званою "галєрією". Як згадувала Ірина Стельмах, дочка тернопільських вчителів, яка відпочивала з батьками в Ворохті, "галєрія" була досить широка і там на лежаках сиділи або лежали, особливо під час дощів, вакаційники – вчителі та члени їх родин.
Будинок був розрахований, як зазначено в путівнику по Східних Бескидах Генріха Гасіоровського, на 50 ліжок. Хоча Михайло Галущинський, комендант Легіону УСС, в 1928-30 роках представник від УНДО в польському сенаті, а згодом посол, який відвідав "Вчительську Оселю" в липні 1931 року, писав, що там може приміститися 100 осіб, і ще додатково подорожуюча молодь могла переночувати на стриху на сінниках. В одній кімнаті мешкали 3-4 особи.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: відпочинок під покровом Богоматері
В будинку була велика їдальня, кухня, помешкання для керівників та обслуговуючого персоналу. З північного боку "Вчительської Оселі" розміщувались господарські споруди. Подвір’я прикрашав невеликий квітник, у якому переважали червоні троянди. Доповненням до раціону відпочиваючих була городина, яку вирощували на грядках зі східного боку. Стежки на подвір’ї "Вчительської Оселі" виклали каменем. Новенькі лавки виблискували теракотовою барвою. Всюди панував взірцевий порядок.
Простора їдальня, де вчителі та їхні родини отримували чотириразове харчування, служила водночас і актовим залом. Тут же знаходилось піаніно, на якому свого часу грала талановита піаністка Марина Левицька. Вона акомпанувала і знаменитому тенору, "українському Карузо" Михайлу Голинському. Збереглась світлина, на якій бачимо в центрі вчительського товариства цього оперного співака.
Часто молоді вчителі влаштовували вечорниці, танцювальні вечори, на які запрошували місцевих гуцульських музикантів. Іноді троїсті музики грали до ранку. Педагоги в свою чергу допомагали місцевим просвітянам у проведенні гуцульських фестин, виручені кошти від яких віддавали на будівництво Народного дому в Ворохті. Частими гостями "Вчительської Оселі", як бачимо на світлинах, були місцеві діячі "Просвіти" Федір та Микола Гаврилюки, Юрій Жупник. На веранді "Оселі" відбувалися репетиції вчительського хору, тут виготовляли афіші на різні тематичні вечори й імпрези, "фантові" лотереї. Освітяни, які відпочивали в Ворохті, виступали із рефератами і доповідями на суспільно-політичну, громадсько-культурну тематику серед місцевого населення.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: вірменське "Усамітнення" у Ворохті
У "Вчительській Оселі" на відпочинку бували педагоги не тільки з Галичини, а й з Наддніпрянської України, Волині, Закарпаття, Буковини. Михайло Галущинський в газеті "Діло" повідомляв, що в 1931 році тут відпочивали і вчителі-чешки. У Ворохті педагоги не тільки активно оздоровлювались, а й передавали свій досвід, дискутували, планували заходи для покращення умов розвитку рідної школи.
Педагоги радо зустрічали в своїй "Оселі" в Ворохті в 1938 році Зиновія Пеленського, громадсько-політичного і кооперативного діяча в Галичині, редактора "Господарсько-Кооперативного Часопису", референта пропаганди при Ревізійному Союзі Українських Кооператив, члена ЦК УНДО, посла до польського сойму і делегата члена Президії Ради Національних Меншостей у Женеві. Був тут і Василь Сімович – визначний український мовознавець, дійсний член НТШ, редактор часопису "Життя і Знання".
За дванадцять років існування "Вчительська Оселя" залишила свій добрий слід у пам’яті українських педагогів і жителів Гуцульщини. З 1939 року вона служила приміщенням місцевої школи.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: купелевий курорт доктора Матушевського в Яремчі
З настанням німецької окупації до 1942 року приміщення "Вчительської Оселі" використовувалось як шкільні класи. Однак губернатор дистрикту Галичина, відомий діяч НСДАП, групенфюрер СС Отто Густав фон Вехтер наказав переробити інтер’єр приміщення під мисливський будинок.
Як згадував на еміграції колишній директор Ворохтянської школи Степан Салик, для реконструкції "Оселі" залучили майстрів-різьбярів з Річки і Жаб’є. Одного разу, коли ці роботи добігали до кінця, шкільний сторож, який мав пильнувати і доглядати будинок, запросив Салика оглянути "кляси": "…Не хотілось і очам вірити. Те, що я тоді побачив, це щось наче у казці… Просторі спальні, а їх стіни, сволоки світились інкрустаціями. Простора колишня їдальня, перемінена на ловецьку кімнату, обвішана рогами кріслатих оленів. Стіни обвішані шкурами та головами ведмедів, диків, рисів, оленів і інших карпатських звірів. Побудовано теж і ватрани… Спальня губернатора була нагорі. Ліжка, нічні столики, стояки на лямпи, свічники, крісла, б’юрко і стіни – все інкрустоване…"
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: "Крокус" у Татарові
Звичайно, під час важкої ситуації на фронті мисливським будинком ніхто не користав, а з кінцем війни це приміщення знову стало школою. При реконструкції будинку інкрустації та різьби робітники заховали за подвійною стіною, щоб зберегти ці чудові витвори гуцульських майстрів. Однак за якийсь десяток років "Оселя" була зруйнована, а на її місці побудоване нове приміщення. Так пропав будинок, зведений довголітніми зусиллями українських вчителів. Залишилися тільки спогади і кілька фото…
Світлана Флис, краєзнавець
