ВІЛ не вирок і з ним живуть. Проте не завжди так, якби хотілося. Приклад цьому – біда, яка спіткала іванофранківця Сергія. Через його страшний діагноз теща забрала у нього рідну дочку. Батько у відчаї і шукає справедливості у суді.
Шанс на інше життя
42-річний мешканець обласного центру Прикарпаття Сергій – колишній наркоман і ВІЛ-інфікований. Проте, про свій страшний діагноз чоловік дізнався тільки тоді, коли чекав поповнення у сім’ї.
Розповідає, що познайомилися із своєю майбутньою дружиною коломиянкою Наталею на роботі і у 2008 році одружилися. Подружжя оселилося в Івано-Франківську у трьохкімнатній квартирі чоловіка разом із його мамою.
Згодом, коли дізнався, що стане батьком, вирішили разом здати усі необхідні аналізи і були шоковані – обидвоє отримали ВІЛ-позитивний результат. Втім, лікарі запевнили, що за умови чіткого дотримання усіх вказівок і належної терапії, дитина народиться здоровою. Так і сталося - у 2009 році на світ з'явилася дівчинка Софійка.
З цього моменту, як каже Сергій, він зрозумів, що це шанс змінитися і почати життя з нового аркушу паперу.
«Це було наче якесь провидіння для мене. Я намагався присвятити дитині увесь свій вільний час. Ми разом гралися. Я хотів відзняти на відео і фото усі моменти», - говорить батько.
Увесь цей час подружжя приховувало від батьків Наталі, що вони ВІЛ-інфіковані. Хоча, як розповідає чоловік, не раз казав дружині зізнатися, але вона мовчала. Мабуть тому, що окрім страшного діагнозу мала і інші проблеми зі здоров'ям. Наприкінці літа цього року жінка злягла у лікарню із запаленням легень і все стало відомо. А після її смерті розпочався справжній детектив – теща забрала дитину і навідріз відмовляється віддавати дівчинку її рідному батькові.
Чоловік дивується такій позиції тещі, адже наче ніколи не мав із нею особливих конфліктів, хоча та і не долюблювала зятя. Втім, не до такої межі.
ВІЛ – не вирок
Сергій розповідає, що проходить лікування і не становить жодної загрози для життя дитини. Має і усі необхідні документи, які підтверджують те, що він безпечний для спілкування із оточуючими, а тим більше із дочкою.
Родичі ж дружини іншої думки – звинувачують його у тому, що він ВІЛ-інфікований, а відтак, перебування поряд із ним становить загрозу для життя і здоров’я дитини. Згадують йому минуле, коли він вживав наркотики, а ще кажуть, як зазначає Сергій, що дитина йому не потрібна і він не переймається її вихованням.
Однак, такого чоловік навіть чути не хоче. Запевняє, що зробить усе, щоб повернути дочку і тільки боїться одного, що б за цей час, поки він її не бачить, Софійку не налаштували проти нього.
«Як дитина мені може бути не потрібна? У мене з нею були прекрасні відносини. Дочка мене любила, з рук не хотіла йти. А тут я приїжджаю, а вона плаче. Чому вона плаче? Їй розказують, що я вбив маму. Це ж п’ятирічна дитина. Як таке можна було вигадати», - дивується чоловік.
У пошуках хоча б якоїсь можливості побачити рідне дитя, батько неодноразово оббивав пороги тещиної хати у Коломийському районі, але ті його навіть близько не підпускають до дочки і защораз вигадують нову історію про те, що дитина то у родичів, то у школі (хоча їй тільки 5 років), то ще десь.
«Я намагався спокійно, шляхом розмов і вмовлянь забрати дитину, але нічого не допомагає, - говорить Сергій. Вони мене не підпускають до дитини. – Втім, що я маю доводити, коли за законом це моя дитина. Я ж не буду битися із матір’ю покійної дружини, чи її родичами».
Тому далі вирішив шукати правди у відповідних інстанціях: «Ви не повірити, але коли я звернувся до профільних служб, то вони з мене сміялися – казали піди і привези дитину - це ж твоя дочка. Але я нічого зробити не можу. Хочу, щоб усе було в рамках закону».
Сергій звернувся до сектору кримiнальної мiлiцiї у справах дітей Управління МВС України в Івано-Франківській області, щоб ті допомогли повернути дочку.
Однак, як розповідає керівник Алла Лемчак, дане питання не належить до компетенції її відомства і чоловіка відправили в орган опіки – у даному випадку службу у справах дітей Івано-Франківського МВК.
Там, створили спеціальну комісію, яка вивчила питання і рекомендувала повернути дитину батькові. Але і це не допомогло - теща наполягала на своєму. Тоді чоловік знову прийшов у міліцію – цього разу із заявою про те, що не знає, де перебуває дочка.
«Комісія Служби у справах дітей МВК прийняла рішення про те, що доцільно було б, щоб дитина проживала з ним і зобов’язала бабусю повернути дитину батькові. Але це мало рекомендаційний характер. Жінка сказала, що дитину не поверне. Тоді батько звернувся до нас вдруге із заявою про те, що дитина зникла, - розповідає Алла Лемчак. - Ми виїхали на місце. Дитина проживає в селі, але на той час, коли ми були, то дівчинки не було на місці. Нам сказали, що вона у родичів. Ми дочекалися, коли її привезли. Але з дитиною можливості нам спілкуватися не дали. Ми її бачили, але не говорили».
Феміді головне справедливість?
А далі почалися суди. Сергій звернувся у Громадську приймальню УГС з прав людини в Івано-Франківську, яка надає первинну юридичну допомогу. Тут юрист допоміг йому скласти позовну заяву про витребування дитини у бабусі, а згодом, за рішенням організаторів проекту, справу взяли на повний безкоштовний юридичний супровід.
Оскільки відповідач проживає у Коломийському районі, то провадження відкрито у Коломийському районному суді.
Правозахисники дають батькові надію. Кажуть, що Феміді головне справедливість, а не діагноз. Хоча, зізнаються, що справа доволі заплутана – ніби зрозуміло, що закон на стороні батька, а от яким буде рішення суду…
«Малолітня дитина повинна проживати разом із батьками, якщо один із батьків або якась інша особа змінює місце проживання, то інший батько має право звернутися у суд і вимагати відібрання дитини. Сергій це і зробив, - розповідає юрист компанії «LEXConsulting», яка веде справу у суді, Михайло Романюк.
Окрім того, Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» говорить про те, що дискримінація за ознакою того, що людина ВІЛ-інфікована, заборонена. Відтак, те що чоловік хворий до уваги суду взагалі не може братися.
«Відповідно до Сімейного кодексу України, якщо помирає мати, то батько має переважне право на виховання і утримання дитини. Навіть попри те, що він є ВІЛ-інфікованим, він має усі необхідні документи, які засвідчують, що він може повноцінно проживати у суспільстві і проживати із дитиною в одному приміщенні. Дійсно, до народження дитини він вживав наркотичні засоби. Зараз перебуває на замісній терапії, не вживає ніяких наркотиків», - говорить Алла Лемчак і додає, що усі можливі комісії обстежили уже і умови проживання батька, його роботу – тут усе у нормі.
Є й інша сторона медалі – закон, за словами Михайла Романюка, встановлює і обставини, за яких дитина не може бути повернута. Серед них – те, що повернення може становити загрозу життю і здоров’ю дитини, або ж відбулася зміна обставин, яка свідчить про те, що повернення суперечить інтересам дитини.
Тут і виливають усі звинувачення зі сторони тещі до зятя.
Однак, чоловік ще раз наголошує, що має усі необхідні документи про те, що він може і повинен виховувати дочку. Усе це зараз залучено до судового провадження.
Представники міліції кажуть, що не захищають батька, - усе має бути згідно закону, - але дуже хочуть, щоб дитина повернулася до нього, бо це його стимул до життя.
Це говорить і сам батько, адже сумує за дочкою і хоче якнайшвидше, щоб вона повернулася додому. Інакше – просто не уявляє, як житиме далі.
А тим часом наступне судове засідання призначено на 25 грудня…
