Ура, браття й сестри! Нарешті можна наїстися риби.
Господь в’їжджав до Єрусалиму. Ну то й що, що на вісляті. Народ вітав Його як вождя. Людину, яка очолить визвольну війну проти римських загарбників та відновить велич Іудейського царства. Слова про Царство сприймалися буквально.
Свято Входу Господнього в Єрусалим відзначається в шосту неділю Великого посту, за тиждень до Великодня. Це – одне з дванадцяти найбільших Православних свят, яке в народі зветься Вербною неділею. На службі освячуються пальмові гілочки – в пам'ять про гілля, яким народ вистилав дорогу перед Христом при Його в’їзді до міста. В наших широтах з пальмами скрутно. Якщо раптом не знайдете, святіть вербу.
Фарисеї були шоковані та перелякані цим тріумфом. Ніхто не міг передбачити, що народні маси так радісно і врочисто реагуватимуть на приїзд чергового, як вони вважали, пророка. Але ця радість не завадила тому ж таки народу менше, ніж за тиждень, бризкати слиною й кричати: «Розіпни Його!» Це щодо слави й популярности. Які не варті ламаного гроша.
Перше, що зробив Господь в Єрусалимі – вигнав з Храму торговців. Нагайкою, між іншим. Перекинув столи мінял. Це – щодо «терпимості» та «миролюбства». Господь не був пацифістом, яким Його невідомо навіщо зображують сьогодні. Він бив тих, хто оскверняв Храм. Називав їх розбійниками й поводився відповідно. Він показує, як треба чинити з тими, хто не поважає святинь. Кому байдуже. Жодної терпимості.
Народ спостерігав за діями Христа із захопленням.
Залишок дня Господь присвятив зціленню недужих. Під вечір Він повернувся до Віфанії.
