Івано-франківці були шоковані, коли 8 липня біля Амвросіївки загинув начальник тербатальйону «Прикарпаття» Юрій Баран. Тоді повідомили, що снайпер влучив йому просто у скроню. На загиблому не було ані каски, ані бронежилета.
Поки Генпрокуратура розслідує загибель 46-річного майора, його вдова Марія переконана: її Юра врятував життя щонайменше 80 солдатів і навіть без жодного статусу він залишиться для їхніх двох дітей Героєм. Чому на начштабу батальйону в зоні АТО не було бронежилета, Марія розповіла кореспонденту Укрінформу в день, коли вперше по смерті чоловіка прийшла отримати допомогу. Її переказали родинам загиблих українці з Естонії.
- Чому саме мій Юра? - плаче Марія. - Я все запитую Бога, чому саме він, чому Юра не вберіг себе для наших дітей? Нам дуже тяжко. Чим далі, тим важче без нього. Сниться мені щоночі. Я завше його шукаю, знаю, що він є. А цю ніч сниться, що він дуже втомлений. Я кажу йому: «Юра, ляж відпочинь, бодай трішки». Він пішов і за ним – темрява.
- Ви отримували вже якісь документи, підтверджуючі, що чоловік загинув у зоні АТО?
- Нічого не отримувала, жодного документа. Оце вперше запросили, аби вручити допомогу. Обіцяють, що в мене і дітей будуть якісь посвідчення. Чи поможуть? Знаємо, що Юра вже нам нічим не зарадить. Надіємось на Бога. Ніхто нічого не говорить. Нам буде прикро, якщо про Юру забудуть. Як не як, але він врятував життя 80 солдат. Усіх їх він устиг посадити в автобус. Сам заходив останнім. Так снайпери зрозуміли, що він - командир і тому вбили Юру. Матері врятованих дітей вдячні мені. На похоронах підходили до мене. Особливо дякувала мама солдата, якому Юра віддав свій бронежилет. Знаю, що цьому хлопчику близько 20 років. Буде дуже боляче, якщо влада про мого чоловіка забуде. Він уже був на пенсії, міг не йти на війну. Але все казав, що був і залишиться військовим, і це – його обов’язок. Він мені навіть подзвонити звідти встиг. Сказав, що вони за 10 км від російського кордону.
- Це був його останній дзвінок?
- Ні, ні. Востаннє я йому подзвонила о 14.40. Тоді він мені сказав, що не може розмовляти, бо зайнятий. А в 16.15 його вже вбили.
- Зараз дуже багато жінок просять повернути їхніх дітей, чоловіків зі сходу. На Вашу думку, чи потрібно владі дослухатись до цих побажань та припинити АТО?
- Думаю, потрібно. Я знаю, які там є діти - там служать наші хлопці, яким по 19–20 років. Вони навіть зброю ще не тримали в руках. То як їх брати на війну? Але це я так думаю, як жінка у горі, як мама. А Юра завжди казав: нам треба всім встати, аби цього ворога вигнати. Треба усім піднятись, аби знищити його на нашій землі. Він був справжнім Героєм. Юра був переконаний, що російський чобіт не має права топтати українську землю. Я йому казала: та нехай, як вже так хочуть, заберуть собі свій Донецьк. А він мені: «Ти що? Вони візьмуть Донецьк і підуть далі. Цього не можна допустити. Україна має свою владу, державу. То чому хтось має прийти і вказувати, як нам жити?» Такими були його переконання. Очевидно, так думають усі патріоти, які сьогодні поїхали на схід. Треба і на це зважати та дати їм можливість завершити свої наміри.
- Вашого чоловіка поховали на Івано-франківському Меморіальному кладовищі, біля Героя Небесної сотні та інших патріотів, які віддали своє життя за Україну. Чиє це було рішення?
- Нам це запропонувала місцева влада. Я сама з села Делятина. Живемо там у військовій частині. У Івано-Франківську живуть батьки Юрія. Я часто сюди приїжджаю. Це рішення було доцільним. У Делятині я живу з двома дітьми. Дівчинці - 8, сину - 16 років. Діти вже трошки заспокоїлись. Носимо на могилу квіти. Вони – його виховання. Коли меншій було 4 місяці, я вийшла на роботу. Юра, будучи військовим пенсіонером, з нею залишався. Донечка за татом дуже сумує.
- Багато матерів та жінок загиблих у зоні АТО звертаються до влади з проханням присвоїти своїм рідним звання Героя України. Ви підтримуєте цю ініціативу?
- Звичайно. Якщо Юра загинув героїчно, то він на це заслужив. Це не йому потрібно - дітям. Вони знатимуть, якою ціною їх тато захистив Україну. Це було б справедливо і правдиво. Юра врятував багато солдат. Якби тоді вся зброя вибухнула, то на місці, де вони зупинились, залишилося б попелище. Знаєте, діти дуже важко переживають смерть батька. Інколи й забуваються, що його немає. Думаю, навіть без ніякого статусу, він для них назавжди залишиться Героєм...
За словами голови Івано-Франківської облдержадміністрації Андрія Троценка, усім прикарпатським родинам загиблих у зоні АТО скеровано по 100 тисяч гривень допомоги з обласного бюджету. Якщо ці кошти рідні ще не отримали, то лише з технічних причин.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ, www.ukrinform.ua
