Новий склад Європарламенту, схоже, буде помітно відрізнятись від попереднього
Вибори до Європарламенту, котрі пройдуть з 22 по 25 травня за новими правилами і з новою країною-членом ЄС (Хорватія вперше в історії надішле 11 своїх представників) обіцяють помітно переформатувати цей орган.
Дивлячись на прогноз, не складно зрозуміти, що Європа втомилась від центристів – і радикально-ліві, а особливо - радикально праві політики візьмуть реванш. Більшість з них осідає потім в „позафракційних” європарламентарях – і замість 30 депутатів у чинному парламенті, у наступному скликанні такий статус матимуть до 90 євродепутатів. Хоча не виключеним є варіант, що ультраправі створять-таки власну, восьму фракцію Європарламенту.
Європейська народна партія, ймовірно, втратить лідерство на користь соціал-демократів – принаймні, якщо останні зуміють знайти впливових союзників. У виборному органі явно зросте кількість „євроскептиків” – що може призвести до значних переміщень національних депутатських груп між фракціями – зокрема, втратити можуть зелені у союзі з Європейським вільним альянсом.
Проте радикального впливу на ставлення європарламентарів до українського питання зміна складу Європарламенту, вочевидь, не матиме.
Бо власне і теперішні українські „євроадвокати” України вряди-годи підтримують наші інтереси не через якісь програмні засади політики, а просто через наявність в їхніх рядах окремих симпатиків України, зокрема, приміром, з Польщі.
Серед таких впевнено можна назвати Єжи Бузека (президент Європейського парламенту з 14 липня 2009 року по 17 січня 2012 року, Європейська народна партія), Павела Залевського (Європейська народна партія), Павела Коваля (Європейські консерватори та реформісти) – та ще з десяток інших. І рівень підтримки України в Європарламенті набагато більше залежить від того, чи потраплять туди прихильники глибшої співпраці та інтеграції між Україною та ЄС, ніж від чистих партійних розкладів.
При тому роль нового складу Європарламенту на світовій арені помітно зросте – у відповідності до Лісабонського договору, новообраний парламент буде обирати голову Єврокомісії – керівника „виконавчої влади ЄС”.
І хоча ставлення пересічних європейців до європейської бюрократії загалом – і до Європарламенту і Єврокомісії зокрема – чудово ілюструє німецька приказка: Hast du einen Opa, schick ihn nach Europa! (У вільному перекладі: „Якщо у вас є дідусь – відправте його урядувати в європейські структури”), політична вага виборного органу помітно зросте – що не сильно тішить керівників країн – членів ЄС.
Біда лиш у тому, що обидва найбільш ймовірні кандидати на посаду, котру займає Баррозу – що соціал-демократ Мартін Шульц, що консерватор Жан-Клод Юнкер, достатньо чітко дають зрозуміти, що в довічні адвокати України вони явно не записувались. Чітких перспектив членства жоден із них, ясна річ, нам не обіцяє (хоч різко й відверто теж не відмовляє – що, ясна річ, краще списати на дипломатичний етикет), а говорити вони мають звичку головно про енергетичну безпеку, безперебійне постачання газу, і необхідність залагодити український конфлікт мирними і дипломатичними засобами. Не зосереджуючись на тому, які саме мирні і дипломатичні засоби має Київ для замирення на сході України.
