Чому ти вирішила вивчати медицину у Франківську?
Медицина була моєю мрією з дитинства. Спершу я вступила на біохімію ще вдома, в Гані. Але я хотіла стати медиком, а тому після чотирьох років біохімії мені потрібно було ще чотири вивчати медицину. Я порахувала і подумала, чому б мені не поїхати навчатися за кордон? Тим паче що тут я отримаю більше досвіду. В Гані є гарні університети, але ми переконані: якщо поживеш в іншій країні, будеш відкритіший до світу, перевтілений і з оновленою свідомістю.
Вступити на медичний у Гані дуже важко. Ці факультети зарезервовані для міністерських дітей, для дітей тих, кого поважають в країні. Якщо ти не міністерська дитина, ти однозначно мусиш багато платити. В Гані велика корупція.
А з країн поза Африкою в Україні ціни на навчання дуже демократичні. Я також розглядала Швейцарію, але там дорого.
Професія лікаря престижна в Гані?
Не те слово! Ця робота дуже добре оплачується. І є соціальний пакет. Лікарям виділяють квартиру поруч з лікарнею. Адже коли ти лікар, ти не маєш весь час думати про гроші, бо закінчиш, вбиваючи людей. Вчителям теж добре живеться в Гані.
Якщо вони не отримують зарплату вчасно, їдуть страйкувати. Буває, що місяцями немає навчання. Лікарі так само. Вони не переймаються, чи хтось помирає – вони страйкують (усміхається). Звісно, у випадку невідкладної допомоги йдуть на виклик.
Які були твої перші враження від Франківська?
Спершу я була розчарована. Я прилетіла до Києва – він такий гарний, там стільки всього. Ну як же, таке маленьке місто, думала я про Івано-Франківськ, і люди тут не такі, яких я бачила в Києві. Але, зрештою, тут безпечніше…
Якими були твої перші тижні в Україні? Складно було?
О, це було весело! Я знала українською тільки «будь ласка» і «добрий день». Приходила в магазин, показувала пальцями: я хочу ось це. Продавчині насправді дуже класні – вони старалися за жестами зрозуміти, що мені потрібно. Пам’ятаю, я хотіла купити перець і не знала, як його назвати українською. Я показую жестами: сиплю щось на долоню, нюхаю і вдаю мімікою, що пече. А продавчиня так: «Що?». Як вона сміялася!
Цей випадок переконав мене: якщо я збираюся тут жити шість років, я не можу весь час показувати пальцями в магазинах чи на базарі. Мушу вчити мову.
Як успіхи?
Ну, не дуже…чуть-чуть (сміється) Але я потроху вчуся, у спілкуванні. Українська справді непроста – граматика, відмінки. Англійська, порівняно з українською, дуже зрозуміла!
Ми не дуже перетинаємося з українськими студентами в університеті. Є наче стіна: ми тут, а вони – по той бік. Як іноземна студентка, я відчуваю, що не є частиною університету.
Що тебе найбільше дивує в Україні?
Дівчата багато сміються. Постійно!
Я не люблю, коли старші люди самі на вулиці. Коли бабуся переходить дорогу і водії кричать їй: «Давай швидше!». Де її діти чи родичі? Я почуваюся погано, коли люди похилого віку ходять, скажімо, самі, по ринку.
В Гані ми віримо в міцну сім’ю. В Україні, коли люди одружуються, вас є тільки двоє: чоловік та дружина. В Гані ми пов’язані з родиною. І за старшими людьми завжди хтось доглядає. Вони й не дуже люблять ходити самі по вулицях. Їм подобається лишатися вдома з онуками.
І ще одне. Українські жінки працюють більше за чоловіків. Значно більше. Вони роблять багато чоловічої роботи. Я бачила жінок, які штукатурять будинки. В Гані не так. У деяких селах досі дівчата навіть не навчаються в школі. Але тепер жінки борються за гендерну рівність, хочуть бути обраними в парламент. Жінки говорять чоловікам: стоп, ми теж здатні на щось! В Україні жінки важко працюють. І мені це подобається!
Я бачу тут старших жінок, які носять високі підбори. Я думаю, вони показують, наскільки вони сильні.
Що такого ти побачила у Франківську, чого не очікувала?
Чоловіки плюють довкола на вулицях – це жахливо!
А ще я ненавиджу, коли люди курять!
В моїй країні курити небезпечно. Це заборонено, здається, з 2010 року. Тебе можуть арештувати і лишити в камері на кілька днів. Навіть якщо ти куриш у власній кімнаті і хтось доповість поліції, тебе арештують. Люди, звісно, курять, розраховуючи на удачу.
Чи ти боялася війни, коли їхала минулого літа в Україну?
Ні, я боялася расизму. Мої друзі, які навчаються в Тернополі багато розповідали мені про це. Мені здається, що Івано-Франківськ безпечніший. У Тернополі б’ють темношкірих, грабують на вулицях. В Тернополі тебе просто можуть перестріти з ножем чи пістолетом і забрати все. Там вбили одну студентку з Нігерії... Друзі з Тернополя застерігали мене, що люди в Україні расисти і я маю бути обережною.
Я дуже темна, темніша за інших чорношкірих. Я добре знаю це і тому боялася.
Бувало через це некомфортно на вулицях Франківська?
Так, особливо в автобусах. Наприклад, я заходжу в автобус і хочу сісти поруч із кимось. І людина просто встає і сідає на інше місце. Але я чекала на щось подібне, так що не переймаюся. Тим паче, все не так погано, як я очікувала. Расисти є навіть в Гані.
Що тобі подобається у місті?
Вулиці в Івано-Франківську дуже чисті. Скрізь урни, і мені подобається, як це тут контролюється. Навіть велосипедисти кидають сміття в урни! В Гані – зовсім інша картина. Уряд розставляє дуже великі сміттєві контейнери, щоб вони були принаймні помітні, але люди все одно кидають сміття повз. Я деколи думаю, що нам в Африці потрібна якась ін'єкція.
Чого тобі не вистачає у Франківську?
Інгредієнтів для приготування їжі! Ямсу, наприклад. Але я люблю рис, картоплю і макарони, так що мені нормально тут.
Куди плануєш їхати на літні канікули?
Ми групою їдемо в Одесу. Я знаю, що там є море, пляж і місто дуже гарне.
