Понад тисяча банок тушонки щомісяця, сотні маскувальних сіток, десятки тонн допомоги та постійні звернення від військових — так сьогодні виглядають будні волонтерки Наталії Стасюк із села Тужилів.
З 2018 року благодійниця займається допомогою людям, а після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022-му — зосередилася на підтримці українських військових.
Про свій шлях у волонтерстві, перші дні великої війни та щоденні виклики Наталія Стасюк розповіла журналістці Фіртки.
За словами волонтерки, її професійна діяльність тісно пов’язана з допомогою людям. Вона працює у сфері юриспруденції та переконана: ця професія покликана допомагати розв’язувати складні життєві ситуації.
Водночас волонтерством Наталія Стасюк займається вже кілька років.
«Для мене волонтерство — це не щось нове. Ще з 2018 року я була членкинею благодійної організації “Благодійний фонд “Крила підтримки”, яка допомагає жінкам із дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах.
З 2022 року організація також підтримує внутрішньо переміщених осіб. Як юристконсультантка я надавала переселенцям різні юридичні консультації», — розповідає волонтерка.
Повномасштабна війна змінила ритм життя
З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерство стало невіддільною частиною життя Наталії Стасюк. Тоді її син перебував у Харкові на навчанні.
«Пам’ятаю його ранковий дзвінок: “Мам, війна, ми в підвалі”. Це змусило мене взяти себе в руки. На третій день, поки він добирався додому, я почула від чоловіка: “Наталка, плач нічого не допоможе — треба щось робити.
Збирай людей і йди до клубу плести маскувальні сітки”. Так і почалася наша довга ниточка допомоги військовим, яка триває й досі».
Перші сітки почали плести у Народному домі. За словами волонтерки, людей приходило настільки багато, що в приміщенні «не було де голці впасти».
Місцеві приносили з дому одяг і постіль, які різали на смужки та вплітали в основу. Спочатку, не знаючи про ризики, використовували садову сітку.
«Згодом з’ясувалося, що вона може бути небезпечною для наших захисників: пластмаса плавиться, може пошкодити органи або очі», — каже Наталія Стасюк.
Від перших сіток — до масштабної допомоги
З часом роботу вдосконалили та відмовилися від небезпечних матеріалів. Волонтери перейшли на професійний рівень — почали закуповувати якісну основу та тканину для маскування.
Наталія Стасюк пригадує, як один із військових опублікував фото сітки зі стрічкою «леопардового» кольору та пожартував:
«Відколи в лісах України водяться леопарди?».
Паралельно жінка долучилася до співпраці з громадською організацією «Націократи», яка допомагала бійцям полку «Азов».
Разом із чоловіком, отцем Василем Стасюком, вони організували виготовлення м’ясних продуктів для військових.
«Ми обробляли туші свиней. За місяць виготовляли до тисячі банок тушонок і м’ясних каш. Пригадую, що готової їжі із села за тиждень виходило до трьох тонн.
Люди були дуже вмотивовані — працювали заради перемоги. Але з часом, як я кажу, людський розум звикає до всього: частина людей вигоріла, а потреби дещо змінилися», — говорить волонтерка.
Згодом Наталія Стасюк познайомилася з засновницею та керівницею благодійної організації «Волонтери Добра» Мар’яною Заграй. Співпраця триває й досі.
За час повномасштабної війни волонтери обробили близько 250 туш свиней, виготовили тисячі маскувальних сіток, а також налагодили виробництво енергетичних батончиків, сухих молочних каш та інших продуктів швидкого приготування.
Водночас Наталія Стасюк принципово не оголошує публічних зборів.
«Я не відкриваю зборів, бо розумію, що рано чи пізно держава вимагатиме звітності за кожну копійку та оподаткування. Мені допомагають односельці, друзі, колеги — добровільно. Це люди, які довіряють мені й підтримують із 2022 року», — зазначає активістка.
Щоденна праця та традиції волонтерської команди
Наталія Стасюк каже, що обсяги допомоги останнім часом суттєво зменшилися. Зокрема, підтримка з-за кордону вже не є такою активною, як на початку повномасштабної війни. Втім, це не зупиняє роботу команди.
«Але Господь дає нам сили та розум працювати до перемоги. Ми купували хлопцям генератори, дрони, долучалися до придбання автомобіля. Тобто кожному, хто звертається по допомогу, стараємося допомогти. Завдяки підтримці чоловіка я можу бути міцним тилом», — говорить волонтерка.
За словами жінки, чіткого профілю допомоги немає — запити від військових різні: від ліків до транспорту. Волонтери намагаються реагувати на кожне звернення, виходячи з наявних ресурсів.
«І ми не залишаємося осторонь. Виходимо з того ресурсу, який маємо. Як кажуть: “з миру по ниточці — бідному сорочка”. На постійній основі ми плетемо маскувальні сітки та виготовляємо м’ясні каші. Ця робота у нас не припиняється ніколи», — зазначає Наталія Стасюк.
Моральна підтримка та роль родини
Волонтерство, каже жінка, давно стало частиною її щоденного життя. Це спосіб залишатися поруч із військовими навіть на відстані.
«Мій волонтерський день — це час, відданий за покликом серця: придбати, упакувати, відправити і, за можливості, отримати фотозвіт. На даний час — це постійна готовність діяти».
Наталія Стасюк додає, що за роки повномасштабної війни не відчувала браку підтримки — поруч завжди є люди, які допомагають.
«Не можу сказати, що впродовж війни у мене були якісь особливі виклики. У мене дуже багато знайомих і друзів, які стоять зі мною в тиловому строю», — каже волонтерка.
У команди є і власні традиції. На свята — Миколая та Великдень — вони надсилають посилки місцевим військовим. Також разом із дітьми з недільної школи неодноразово відвідували захисників у лікарнях.
Такі зустрічі, за словами Наталії, залишають сильний емоційний слід.
«Емоції різні: хтось плаче, хтось говорить, а хтось просто дивиться у стелю, ніби ти — “пусте місце”. І від цього я теж плачу, бо розумію, наскільки людина морально травмована. І чи знайдуться фахівці, які зможуть витягнути її з цього стану».
Особливою опорою для Наталії Стасюк залишається її чоловік — отець Василь Стасюк. За словами волонтерки, саме його підтримка допомагає витримувати щоденне навантаження та не зупинятися.
«Величезна підтримка для мене — з боку чоловіка. Він священнослужитель, тому насамперед підтримує морально. А про фізичну допомогу я й не кажу — з ним можна гори звернути. Тож працюємо разом».
Водночас жінка не приховує: емоційне виснаження — неодмінна частина волонтерства під час війни. Найважче, зізнається, — втрати знайомих військових.
«Не скажу, що не вигораю морально — вигораю. Особливо, коли бачу знайомих захисників серед загиблих. Але бажання допомагати в мене поки не зникає», — каже Наталія Стасюк.
Попри втому та біль втрат, Наталія продовжує свою роботу. Каже, що її тримають відповідальність, емоційне залучення та відчуття важливості того, що вона робить:
«Я люблю відповідальність, емоційне залучення і бути потрібною людям».
Мрії, принципи та філософія волонтерства
Наталія Стасюк наголошує: разом із перебігом війни змінюються і потреби армії. Якщо на початку повномасштабного вторгнення ключовими були базові речі, то сьогодні запити стають значно складнішими.
«Час не стоїть на місці, і пріоритети та потреби армії змінюються, як і суспільство загалом. Найактуальніші потреби зараз — це високотехнологічне обладнання, автомобілі, тактична медицина.
Водночас для солдата залишаються важливими і якісне харчування, маскування та засоби гігієни», — пояснює волонтерка.
Попри щоденну роботу, Наталія Стасюк має й особисту мрію, пов’язану з волонтерством, яка з’явилася ще в перші місяці повномасштабної війни, коли військові з Київщини передали їй трофейні речі російських окупантів.
«Від початку війни, коли хлопці з Київщини передали “орківські” речі, у мене з’явилася мрія — створити музей».
Наталія Стасюк переконана: допомога армії має бути добровільною та усвідомленою. Вона закликає не боятися робити перші кроки й чесно оцінювати власні можливості.
«Перш за все — це добровільна справа. Хочете спробувати — не бійтеся, головне чітко окресліть свої ресурси. Беріть участь у благодійних заходах, працюйте власними руками, і ваша щирість об’єднає вас з такими ж людьми», — радить волонтерка.
За словами активістки, одним із найважливіших чинників для перемоги є забезпечення особового складу.
«Для мене для перемоги перш за все не вистачає мотивації людей до служби — тобто належного забезпечення особового складу. Також управління військом часто здійснюють не професіонали, які морально виснажують солдатів.
Потрібна покращена система підготовки командирів. І, звичайно, — далекобійне озброєння», — пояснює Наталія Стасюк.
Волонтерка підкреслює: мотивація людей допомагати армії насамперед залежить від емоційного стану та внутрішньої спроможності кожного.
«Якщо людина хоче зробити добру справу — вона це зробить, попри звітність, чеки та фото. Головне — мати бажання допомогти іншим і прагнути швидшої підтримки».
На думку жінки, волонтерство — це не лише матеріальна допомога. Це передусім відповідальність, щирість і внутрішнє бажання підтримати тих, хто цього потребує.
Особистий принцип Наталії Стасюк у волонтерстві простий і водночас глибокий:
«Для мене основний принцип: допомагай потребуючому, люби ближнього і не хизуйся своєю щедрістю. Як пише Святе Письмо: допомагати потрібно не для похвали, а з любов’ю, бо милостиві помилувані будуть… Бо де твій скарб, там буде і твоє серце».
Читайте також:
