Нав'язувати політичні системи, культурні та людські цінності Заходу стає все важче.
Днями виступив на семінарі групи яскравих і неортодоксальних вчених з Росії і Заходу. Тема мого виступу: "Що після" ліберального світового порядку? ". Думаю, тема цікава і для широкого читача. Почну з очевидного.
Росію звинувачують в тому, що вона - руйнівник післявоєнного ліберального світового порядку. Це багатоповерхова неправда. Після війни існувало два світових порядку. Один - ліберально-демократичний і капіталістичний, ведений США. Другий - соціалістичний, ведений СРСР. Росія стала лідером руйнування другого, але ніяк не першого. Хоча догляд противаги з часом почав сприяти підриву і першого. Після розвалу СРСР на короткий момент був оголошений "ліберальний світовий порядок", до руйнування якого Росія дійсно доклала руку - самостійністю, діями на Україні і в Сирії. І правильно зробила.
Але що це був за "ліберальний світовий порядок"? Це була короткочасна гегемонія США і Заходу. І в ній не було нічого ліберального, тобто вільного. Стверджувалося, а незгодним нав'язувалася силою, що світ повинен управлятися і жити тільки за західним політичному зразком, приймаючи західні цінності. Захід присвоїв собі право говорити від "міжнародного співтовариства". Якщо це свобода, то що таке неволя? У двадцятому столітті схожу ж доктрину проповідував світовий комунізм. До того напівзанедбане нині на Заході християнство намагалися нав'язати хрестоносці, колонізатори. Природно, при цьому грабували.
І вже зовсім це був не "порядок". Швидше, закон джунглів в гіршому виконанні. Найбільш злісним чином порушувалися міжнародне право, нормальні норми міждержавного гуртожитку. У 1991 р Німеччина, а потім і ЄС визнали незалежність відколюються від Югославії Хорватії і Словенії. Це одностороннє визнання повністю суперечило міжнародному праву і послужило одним з головних спускових гачків, які штовхнули до громадянської війни в Югославії. У 1999 році НАТО 78 діб бомбила беззахисні залишки цієї країни. Була визнана незалежність відторгнутого Косово, де навіть не спромоглися провести референдум про відокремлення. У 2003 р більшість країн НАТО під сфальсифікованим приводом вторглися до Іраку. Були вбиті сотні тисяч людей і дестабілізований на десятиліття цілий регіон.
Майбутній міжнародний порядок може виявитися краще за багатьох колишніх.
2009 г. - агресія в Лівії, повергнула і цю країну в хаос, від якого вона вже багато років не може оговтатися.
А по дорозі - численні випадки підтримки і провокування "кольорових революцій". У більшості випадків і вони вели до хаосу і страждання народів. Останній приклад - Україна. В Європі "ліберальний світовий порядок" намагалися закріпити нескінченним розширенням західних союзів, особливо НАТО, який, продовжив він ще трохи на території, які в Росії вважали життєво важливими для її безпеки і виживання, неминуче призвів би, як попереджали, до великої війни в Європі .
Найбільш кричущі неподобства припали на період, коли російська слабкість зменшила стримуючу роль її ядерного потенціалу. З Росією перестали вважатися і пустилися в усі тяжкі. Нині ситуація змінилася. Спровокувавши кризу на Україні, далі йти не наважилися, швидко зрозумівши, що у нової Росії з'явилася здатність "домінування в ескалації", тобто, коли вона буде піднімати ставки, Захід неминуче програє.
Спроба встановити західну гегемонію була приречена навіть без активних дій Росії, яка зупинила на Україні експансію західних союзів, або в Сирії - низку "кольорових" змін законних урядів.
Ці дії лише зробили більш опуклими (і тому викликали особливу досаду) об'єктивний процес втрати Заходом домінуючих позицій у світовій політичній та економічній системі, які він займав останні 500 років.
Причин чимало. Зазначу на найглибшу, наскільки я знаю, до сих пір майже ніколи не називалася.
Панування Європи і Заходу грунтувалося в першу чергу на його військовій перевазі, досягнутому якраз десь в XVI столітті. Використовуючи цю перевагу, європейці повели свою глобальну колоніальну і неоколоніальну експансію, попутно нав'язуючи християнство, свої політичні порядки і вільну торгівлю, яка була вигідна в першу чергу тим, хто пропонував або нав'язував її правила. Найбільш яскравий епізод такого нав'язування - "відкриття" в ХIX столітті Китаю під жерлами гармат для опіумної торгівлі з тоді Британської Індії. За опіум європейці отримували шовк, фарфор, інші товари. У опіумному тумані гинули мільйони китайців.
Коли Англія, довгі століття панувала на морях, поступилася лідерством США, саме вони підхопили лідерство в просуванні "вільної торгівлі", правила якої вони писали, спираючись не тільки на свою економічну міць, а й військову перевагу в несоціалістичному світі. Коли СРСР розвалився, здавалося, що глобальна економічна ліберальний порядок пошириться на весь світ, настане прекрасний для Заходу кінець історії.
Головна причина краху цієї ілюзії - вихід на поверхню до того прихованою тенденції - руйнування фундаменту колишнього ліберального глобального економічного порядку - військової переваги.
Взаємне ядерне стримування Росії і США, а тепер уже і Китаю, Індії, Пакистану, Ізраїлю, Франції, Великобританії укупі з іншими факторами робить великі війни майже неможливими, загрозливими кінцем людства.
У тому числі і війни проти лідерів нового світу - недавніх колоній або напівколоній. За ними, за ким незримо, а за Китаєм - цілком відчутно, стоять не тільки власні ядерні арсенали, але і найпотужніша ядерна і військова держава - Росія. Якби не ядерний фактор, їм би просто не дали піднятися.
Фундамент зруйнований. Доводиться змагатися на більш високих політичних і економічних рівнях. А на них у нових з'являється все більше конкурентних переваг. Європа явно програє в конкурентній боротьбі. Почали програвати і США. Багато в чому звідси і феномен Трампа. Сили, які стоять за ним, хочуть вискочити з створеної їх власною країною системи, оскільки вона стала не такою вигідною, як раніше. Звідси ж - політизація економічних відносин, спроби заважати створенню позитивної економічної взаємозалежності в Європі, утвореною за рахунок поставок російського газу і зустрічних закупівель товарів з Європи. Звідси ж санкції як нова норма західної політики.
Зараз світ проходить через веселий і страшний період краху відразу трьох світових порядків.
На видиху система двухблоковая конфронтації, яку намагаються, поки без особливого успіху, відродити в Європі і створити за східним периметру Китаю. Помирає в конвульсіях "ліберальний світовий порядок" 1990-х - початку 2000-х. Під загрозою і ліберальний світовий економічний порядок, який став не влаштовувати його головних творців. Хоча від нього не хочуть відмовлятися більшість інших світових гравців. Він їм вигідний.
Майбутнє, як і завжди, непередбачувано. Але наважуся передбачити, яким воно може бути років через 15. Якщо, зрозуміло, нинішні конвульсії не звалитися світ в глобальну ядерну катастрофу.
Зміняться не тільки технології, про що люблять говорити все. Зміниться і військово-політичний фундамент, на якому базуватиметься новий світовий порядок. Північна Корея цілком передбачувано на наших очах отримує ядерний статус. Інакше і бути не могло після того, як розгромили Ірак і Лівію, які відмовилися від ядерних програм. Через кілька років майже неминуче такий статус захочуть отримати і, швидше за все, отримають Південна Корея і Японія. Не тільки через північнокорейського фактора і об'єктивного ослаблення надійності американського союзника, а й для компенсації зростаючої моці Китаю. Якщо не припиниться нескінченна політика погроз і тиску на Іран, рано чи пізно ядерною зброєю обзаведеться і він. На додаток до ядерного досить імовірно з'явиться, якщо вже не з'явився, ще один потужний військово-політичний фактор - володіння низкою держав кіберзброя, здатним завдавати шкоди, подібний із застосуванням ядерної зброї - руйнувати суспільства.
Можна заламувати руки, заявляючи, що такого не повинно бути. Швидше за все буде, в тому числі з-за помилок, які були допущені, коли ядерні держави нападали на які відмовилися від ядерної зброї.
Але можна подивитися на цю нову реальність і з іншого боку. Історія останніх 70 років - це в тому числі і історія поширення ядерної зброї. Спочатку США, потім СРСР, Великобританія, Франція, Китай, Ізраїль, Індія, Пакистан. Тепер Північна Корея. Людство вижило. В тому числі, і навіть в першу чергу, тому, що взаємне ядерне стримування утримувало його від повторення звичних для його історії самогубних воєн. Дозволю собі метафору не з сфери геостратегічного аналізу: мабуть, Всевишній, жахнувшись тим, що творять його створення, розв'язали дві світові війни за одне покоління, вручив людству зброю Армагеддона, щоб утримати його від остаточного самознищення.
Якщо кіберзброя дійсно настільки смертоносно, як багато хто підозрює, воно знову ж через період нестабільності і страхів може зміцнити взаємне багатостороннє стримування. І тоді людство продовжить рух до нового світового порядку.
Дорога буде небезпечною і довгою. Років на 15. Краще нову модель світоустрою починати будувати з запропонованого Росією і підтриманого Китаєм партнерства Великий Євразії, що включає Європу. І з збігається з ним китайського Одного пояса - Одного шляху, підтриманого Росією. У старій Атлантиці нового, схоже, не зародиться.
Гостро необхідно якомога швидше починати серйозну розмову всіх ядерних (і, можливо, інших великих і суверенних) держав про те, як підтримати міжнародну стратегічну стабільність в почався тривалий перехідний період до нового світового порядку. Ініціативну роль в цьому діалозі покликані зіграти нові, перш за все євроазійські держави. У тому числі і стара Росія. Зруйнована, відродилася і тому стала новою.
Але без США ні про що домовитися не вдасться. Залишається сподіватися, що вони коли-небудь вийдуть зі свого колективного божевілля. А поки ж доведеться їх жорстко стримувати.
Якщо вдасться домовитися про новий військово-політичному фундаменті, майбутній міжнародний порядок може виявитися краще за багатьох колишніх. А може бути, буде і красивим. Яким був мною улюблений Віденський концерт націй двохсотлітньої давності.
На видиху знаходиться система двухблоковая конфронтації, яку намагаються відродити в Європі
Від лібералізму у зовнішньоекономічних зв'язках більшість відмовлятися не хоче. Не випадково зараз, коли США вийшли з створювався за їх ініціативою Тихоокеанського торгового партнерства (ТТП), його намагаються відтворити без них.
Цей світовий порядок буде набагато більш вільним, ніж нинішній, вже набагато вільніший, ніж багато колишніх. Уже зараз нав'язування політичних систем, культурних і людських цінностей стає все важче. Від чого на Заході багато і заламують руки.
Дорога буде небезпечною і довгою. Років на 15. Краще нову модель світоустрою починати будувати з запропонованого Росією і підтриманого Китаєм партнерства Великий Євразії, що включає Європу. І з збігається з ним китайського Одного пояса - Одного шляху, підтриманого Росією. У старій Атлантиці нового, схоже, не зародиться.
Гостро необхідно якомога швидше починати серйозну розмову всіх ядерних (і, можливо, інших великих і суверенних) держав про те, як підтримати міжнародну стратегічну стабільність в почався тривалий перехідний період до нового світового порядку. Ініціативну роль в цьому діалозі покликані зіграти нові, перш за все євроазійські держави. У тому числі і стара Росія. Зруйнована, відродилася і тому стала новою.
Але без США ні про що домовитися не вдасться. Залишається сподіватися, що вони коли-небудь вийдуть зі свого колективного божевілля. А поки ж доведеться їх жорстко стримувати.
Якщо вдасться домовитися про новий військово-політичному фундаменті, майбутній міжнародний порядок може виявитися краще за багатьох колишніх. А може бути, буде і красивим. Яким був мною улюблений Віденський концерт націй двохсотлітньої давності.
