Для того, щоб змінити ситуацію у країні вже практично вичерпані можливості, що окреслені рамками закону. ЦВК пішла на "поступку" призначивши перевибори у тих округах, де й так переконливо виграла опозиція. Однак узаконює там, де непомірні амбіції таких неандертальців, як всякі там засухи, перейшли всі можливі і не можливі межі.
Проте для країни, навіть не для опозиції чи влади ситуацію у країні потрібно змінювати. Щоб вижити. Вижити, як не дивно всім. І не лише теперішній владі, але й тим мешканцям, які, як коти, що нашкодили, принишкли у своєму куті України. Бо й вони підуть на дно разом з титаніком "Україна", якщо вона не почне змінюватися. Туди ж загримлять і "заводи-пароходи" ренатлеонідичів та дмітрієввасілічєй. Країна зробила ще один крок до жорсткого протистояння. А там і до громадянської війни рукою подати.
Вкрай тривожним є протистояння колон бритоголових – причому байдуже – чи регіоналівських, чи ударівських, чи свободівських.
Розумію, що багато-хто голосував за те, щоб "ригам дали по рилу", бо дійсно надоїло, що валять стільцями тільки по опозиції.
Однак, де між цих аргументів місце на осмислення того, куди котиться країна? Це бритоголові вирішуватимуть? Чиї? "Їхні" чи "наші"?
Ще один підсумок виборів – місця на суспільний діалог чи політичну дискусію, справжню політичну дискусію, яка супроводжує всі вибори у цивілізованих країнах в Україні вже немає. Ми все ближче до Киргизстану – прискаче на конях один клан – його перемога, прискаче інший – їхня. Одним словом – ландскнехти Сфорца проти ландскнехтів Медічі. Де тут "наші"? Де тут "їхні"? Принаймні моїх серед цих бритоголових точно немає.
Тай кого зазвичай обирають – верховод тих бритоголових? Киньте оком на цих горлопанів та верховод. Одного виду всяких там засух достатньо. Невже вони нагадують вам британських членів парламенту?
Навіть формально сегмент відносної демократії звузився – його затиснули з двох боків регіоналами-комуністами та свободівцями.
То ж як змінити ситуацію у країні, якщо у форматі, який заданий тим, хто режисує, цивілізовані вибори насправді неможливі? Дуже просто – перестати нагадувати жабу з відтятою головою – засунуть лапку у кислоту – вона її підтягне. Не засунуть – ні. Потрібен креатив. Колони бритоголових проти колон бритоголових вже не є креативом. Радше банальністю. Це розробочки регіоналів кількарічної давності. Більш драйвові люди знають про який креатив йдеться. Хоча можливі й варіанти.
Гриценко запропонував один з доволі поміркованих варіантів – "обнулити" списки. І це не лише страхання влади, але й перевірка самих опозиціонерів "на вошивість". Мило спостерігати за судомами страху на лицях соратників, вкрадливості в їх голосочках, коли їх просять якось визначитися щодо цієї пропозиції Анатолія Степановича.
Не всі пройшли перевірочку на вошивість. З одного боку ганебно публічно відмовитись від цього відважного і жертвенного кроку. А з іншого – хтось вклав чималі гроші, хтось вже бачить себе у теплому кріслі депутата, хтось боїться не потрапити знову. Тай "побратими"-мажоритарники, які таки вклали свої грошенята та ресурси, народ дуууууже ненадійний. Аякже – вибирали ж найбільш надійних...
Хоча розуміють – цього разу показати себе слабаками – означає залишитися "терпилами" назавжди.
Одного разу сьогоднішні об'єднані опозиціонери "здали" вибори, оголосивши це перемогою, коли приймали Закон про вибори. Щоправда тоді ударівці і свободівці у цьому участь не брали.
Друга "здача", вже тепер з участю ударівців і свободівців, може полягати у тому, що визнання сфальшованих у всій країні, а не лише у п'яти чи дванадцяти округах, за які примусила боротися опозиціонерів партія влади, є:
- легітимізацією цього масштабного фальшування;
- згодою на те, щоб сидіти у куточку Верховної ради наступні чотири роки в очікування на якісь бонуси чи президентство;
- легітимізацію наступних виборів президента України у тому ж стилі, що й ці вибори до Верховної ради;
Годі сподіватися, що народ такий недалекий і забув переможні реляції при прийнятті закону, який і дозволив здійснити системні масові фальсифікації по всій країні. Так само, як ілюзією є й те, що він не зрозуміє, що і зараз може відбутися здача позицій.
Тому треба на щось відважуватись, якщо хочеш грати по-дорослому, а не імітувати – маскуючи лякливість під мудрість та виваженість.
Влада не йде ні на який діалог. Тим більше вона не йде ні на який компроміс. Невже не зрозуміло?
Тому тим більше потрібно просто перекинути шахову дошку – донецькі зробили б саме так.
Анатолій Гриценко, будучи військовим, це чудово розуміє – вивчав і тактику і стратегію.
Маючи менше ресурсів і менше війська можна перемогти тільки неочікуваністю і відвагою.
А цього у наших опозиціонерів виявилося замало. Так хочеться "зайти" у раду. З одного боку лідери в особах Яценюка, Кличка та Тягнибока неначе кажуть "так". Бо ж як інакше.
А з іншого – "йдуть конем" – свободівський "кінь" Ігор Мірошниченко заканючив на TVi про те, що опозиція на вулиці безсила, як у Білорусі, за ним заскиглив ще один свободівець Андрій Мохник "Ми побоюємося такого варіанта, коли опозиція складе мандати, а парламент продовжить працювати. Це прирече опозицію на маргінес, як це трапилося в Білорусії". Своєю чергою перший заступник голови регламентного комітету нинішньої Верховної Ради Сергій Сас ("БЮТ-Батьківщина") теж заявив, що обнулити партійні списки зараз неможливо. Одним словом – ніззя... Бо не по закону. Сміх тай годі. Хочуть зробити революцію, а про це йдеться в умовах повного правового нігілізму влади, у рамках, які їм наперед задали!
Не вірять у самих себе. А заодно бояться втратити напрацьоване. Ось вам і драйв. Ось вам і борці. Регіонали з них вже починають вголос ржати – "сглотнете и зайдете в раду – никуда не денетесь". Шкірою відчувають слаботу. Дуже промовисте слівце "сглотнете" – вперше як політологічний термін його в політичних обіг ввів російський телевізійний кілер Сергій Доренко. Отож сьогодні питання стало справді руба – "сглотнуть" чи ні.
Звісно, що все це можна розмазати різного роду "політичною доцільністю". Можна розпускати мітинг – революцію на ніч – хай революція поспить. Баю-бай...
Однак, якщо у нашій країні місця на політичний дискурс немає, то дійсно залишається тільки жорстке протистояння. Або роль "терпилы".
Ну от хоча б йти під дах колишньої Центральної ради чи Українського дому. Не "терпилы" Леонід Кучма і Віктор Медведчук вже проробляли цей фокус у 1998 році, коли перенесли засідання більшості Верховної ради до Українського дому.
Не "терпила" Юлія Тимошенко восени 2004 року копняками під зад заганяла Віктора Ющенка на посаду народного президента хоч як він цьому впирався як міг. Бо теж "терпила" не відважився б вийти за задані йому рамки.
Зрештою, рішення переголосувати ті нещасні п'ять округів, які нічого не вирішують, приймала не ЦВК і не опозиція, а той, хто насправді грає на цій шахівниці. Очуняв чи йде на поступки. Гадаю, що просто прорахував. Однак хто він, той загадковий "хтось"?
І тут є багато запитань. Ми всі звикли вживати вкрай не зрозуміле для мене слово – "влада". Але хто конкретно? Вона у нас доволі немонолітна. Навіть неозброєним оком можна побачити принаймні кілька гравців:
- президента Віктора Януковича і сім'ї;
- Партію регіонів України як політичну структуру;
- олігархічні групи, які є основою всієї політичної структури України.
Є й конкретні "відповідальні" гравці – Сергій Льовочкін як "легітимізатор" виборів перед лицем світової спільноти і Андрій Клюєв як "організатор" виборів. Льовочкін репрезентант так званої фірташівскої групи і Клюєв як репрезентант донецьких – принаймні частини донецьких.
Хто з них дав вказівку "мочити" опозиціонерів на тих нещасних 12 округах, коли на загал вибори сфальшовано – чи виграно? Так, конституційної більшості немає. Однак проста, хай з комуністами, є. І хто дав "відбій"?
У неділю-понеділок, одразу після виборів, чи не всі спостерігачі майже схилялися до думки, що вибори так-сяк нагадували вибори. Йшло до їх визнання. Однак раптом неймовірний перелом – всякі там засухи неначе з ланцюга зірвалися. Самі рвонули? Навряд чи. Роту беркутівців так просто не купиш – хтось віддав наказ з Києва. Хто?
Сам Янукович? Зірвався з огляду на те, що немає конституційної більшості, а тому переобратись у Верховній раді шансів немає – прийдеться йти на загальні вибори, а це справа непевна. Однак він так хотів, щоб вибори визнали законними – а з цим все більші проблеми. Ескалація останніх днів діє проти нього і планів сім'ї – ще більше заганяє в ізоляцію.
Сергій Льовочкін? Андрій Клюєв? Якийсь таємний синедріон Партії регіонів? Чи, може, це просто боротьба різних олігархічних груп між собою? Може вже почався процес переорієнтовування олігархату з Януковича, як свого ставленика, на когось іншого? Те, що олігархи розклали свої дорогоцінні яйця у різні кошики – і в опозиційні, і у провладні – сумніву немає. Йде евакуація інтересів олігархічних груп з старої політичної платформи – Партії регіонів – на нові політичні платформи. Тому баласт потрібно дискредитувати і скинути...
То що – грає сам Янукович? Чи грають проти нього? А, може, одна олігархічна група проти іншої? Чи обидві проти сім'ї?
Може це саме той момент, коли слід діяти? Цікаво, що думає про цей момент Юлія Тимошенко? А що Арсеній Яценюк? Чи Олег Тягнибок? І далі за списком...
