Вихідний. Поважні городяни цілими родинами прогулюються середмістям - балакають, сміються, відпочивають – життя на «стометрівці» нуртує. Також нуртує воно і коло сміттєвих контейнерів, що біля театру кіно «Люм’єр».
Орудують там четверо чоловіків. Двоє сортують картонні коробки, двоє по-газдівськи ладують у целофанові мішки приватбанківські рекламні флаєри, яких назбиралась ціла припаркована збоку тачка і ще трохи.
Санітарна година у розпалі. Тачку стереже, вже пенсійного віку, собачка-дворнячка Ліза.
Вона сидить на задніх лапах і потрохи засинає, потім здригається і приосанюється, бо згадує, що все-таки знаходиться на варті.
За дві цигарки «Парламенту» Василь і Михайло розказують, що папір здають на макулатуру коло базару, за 1кг. макулатури платять 1 грн.
Вони не соромляться такої роботи, бо це дуже вигідно і відверто дивуються моєму запитанню. Одяг у них не є засмальцьованим, видно, що перуть.
Назбирали десь до двадцяти кілограмів того «приватбанківського сміття».
Для довідки: переробка макулатури вагою 100 кг рятує життя одного дерева!
Як чоловіки витрачають зароблені гроші можна зрозуміти зі спухлого обличчя одного з них.
Волоцюгами їх не назвеш, бо не волочаться попід парканами, а мають де жити. Жебраками не назвеш, бо не жебрають, а все-таки як-не-як а заробляють власною працею.
Можна було б віднести їх до групи маргіналів, бо перебувають вони у препаскудному соціальному статусі. Але, дивлячись на добру собачку Лізу, розумієш, що вони, такі самі люди як і ми, тільки доля у них «особлива»…
Оксана Федорак
