Родина з Луганська почала на Прикарпатті життя з чистого аркуша

 

 

Родина з Луганська почала на Прикарпатті життя з чистого аркуша

 

Війна за сході України кардинально змінила буття тисяч українців. Людям, котрі спостерігають за подіями на Донбасі з екранів телевізорів, складно уявити, як це є, коли в двері рідної оселі стукає війна.

 

Часу для роздумів і на ретельні збори немає, потрібно якнайскоріше їхати зі своєю родиною у безпечну невідомість, подалі від страшних реалій та спустошення. Ті, що виїхали з Донбасу, шукають нову домівку по всій Україні. Багато таких родин пробують облаштовувати своє життя з чистого аркуша саме на Прикарпатті.

 

Як пише газета "Галичина", серед таких і родина Соколових з Луганська, вони вже понад рік живуть в Івано-Франківську і кажуть, що це місто їхньої мрії.

 

До і після

10 жовтня подружжя Сергія та Оксани Соколових разом з дітьми — четвертокласником Єгором та студенткою Олею відзначали незвичний ювілей — перший рік життя в Івано-Франківську. За цей час їм вдалося адаптуватися до нових умов і навіть знайти тут друзів.



До війни Сергій Соколов був завідувачем кафедри садово-паркового господарства і екології Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. Нині цей вищий на­вчальний заклад змінив своє розташування, переїхав до Старобільська, тож Сергій Олександрович працює у виші на півставки, викладає дистанційно. Також він продовжує на Прикарпатті справу свого життя — вирощує чорниці, малину. «За 26 кілометрів від Івано-Франківська, в Рошневі Тисменицького району, ми купили хатку, — розповідає пан Сергій. — Хатка-мазанка, все було розбито, газ відключено, світло відрізано. Але слава Богу, ми вже все полагодили, нині там живуть батьки моєї дружини. Тут я познайомився з фахівцями з вирощування багатьох рослин, тож у Рошневі ми підготували землю та висадили посадковий матеріал. На Івано-Франківщині ми займаємося серйозною селекційною роботою, вирощуємо чорниці, малину, чорну та червону смородину, їстівну жимолость. У Луганську в мене було 78 сортів малини, тож мене називали малиновим магнатом».



Оксана Соколова працювала в Луганську головним бухгалтером, роботу за фахом знайшла й в Івано-Франківську. «Дуже важко було з роботою: зарплати тут набагато нижчі, багато людей працює неофіційно, я ніколи не працювала неофіційно. Головний бухгалтер у Луганську отримував 10-15 тисяч гривень на місяць, в Івано-Франківську — значно менше. Роботу шукала довго, бо не хотіла працювати будь-де», — розповідає жінка.



Родина Соколових зрозуміла, що час виїжджати з рідного Луганська, коли вже розпочалися реальні бойові дії. Залишатися вдома їм було не надто безпечно, адже пані Оксана була активною учасницею проукраїнських мітингів і за це стала ворогом «ЛНР». «Ми жили як всі нормальні люди, так само хочемо жити і тут», — каже пан Сергій.



Куди ведуть мрії?

Коли війна виганяє з рідного дому, немає часу роздумувати над тим, що з собою брати, неважливі речі одразу відпадають. «Що з собою взяли? Двох дітей і собаку! І фото­графії. З усіх фотоальбомів повитягали фотокартки, взяли з собою. А ще — речі першої необхідності. Спочатку ми поселилися під Старобільськом, там живуть родичі моєї дружини. Але було дуже важко: в хаті ніхто не жив п’ять років, не було ні газу, ні світла. Крім того, звідти далеченько добиратися до роботи, 18 кілометрів, школа — також далеко. А от до військових дій, навпаки, — близько. Тож ми пожили там зо два місяці і вирішили, що треба шукати щось інше».

 

На вибір Івано-Франківська як перспективної домівки вплинуло чимало причин. Одна з них чи не найголовніша — донька Соколових Ольга закінчує магістратуру у Варшаві. Тому вибирали місто, яке було б розташоване ближче до Польщі. «Моя дружина їхала на машині з дітьми та собакою, приїхала на блокпост у Сватове. А перед блокпостом потрібно виключати фари. Оксана, звичайно, це зробила, але у неї виключилися і підфарники, й вона з переляку ввімкнула фари, хлопці почали стріляти. Всі дуже перелякалися, діти сказали мені: «Тату, ми більше не повернемося в цю зону, треба щось змінювати». Так і вирішили. Великі міста нам не підійшли, бо у нас на них не було грошей. А Івано-Франківськ завжди вважали сімейним, невеличким і добрим містом, яке ми й шукали. Тож вибрали його. Крім того, був ще один цікавий випадок. У мене теща — діабетик, то я їхав до неї зі Старобільська в Луганськ, віз ліки, коли проїжджав через блокпост, військові запитали мене, куди їду, хто за професією. Я їм кажу: так і так, невідомо чи повернуся, за професією — плодівник. А мені один із них каже: «Я з Івано-Франківська, приїжджайте туди, там багато садівників».



«Влітку 2014-го ми мандрували Україною. івано-Франківськ був останнім містом, куди ми приїхали. Пригадую, ми гуляли, так красиво було, і я кажу чоловікові: «Якщо я могла б обирати, де хотіла б жити, то це був би івано-Франківськ — дуже затишне місто, як казкове. Тоді це ніхто серйозно не сприйняв, зрозуміло, адже нам уже далеко за сорок, страшно було все залишити і приїхати невідомо куди. Ми лише посміялися. А от коли вже приїхали сюди, у чоловіка почалася невеличка депресія. Я сказала йому: «Вважай, що ми знову починаємо все спочатку, як у молодості: спимо на підлозі, економимо».



Пані Оксана зізнається, що завжди хотіла жити в Західній Україні. «Я з української родини, — розповідає жінка, — у мене і діди, і прадіди — українці. Один мій прадід — поляк, може, ця кров мене сюди тягнула, не знаю. З того моменту, як Україна стала незалежною, не сприймала Луганська. і тепер, коли моя дочка Оля приїжджає з на­вчання в Польщі, то каже: «Мамо, твоя мрія здійснилася». Воно так і є, єдине мені не подобається — спосіб, в який моє життя змінилося».



У Луганську в Соколових залишився просторий будинок, який продали за безцінь. «У нас був дуже гарний дім, з прекрасним ремонтом, — розповідає чоловік. — У ньому виросли двоє наших дітейѕ Ми продали його за стільки, скільки нам запропонували, щоб вистачило розрахуватися з боргами». «Ми продали своє майно за безцінь, але це дурниці. Заробимо, аби Бог здоров’я дав, — доповнює розповідь чоловіка Оксана Соколова. — Ця війна змусила мене переоцінити своє життя. В Луганську у мене залишився будинок, в кухні був іспанський кахельѕ Нині я зрозуміла, що ми не туди вкладали гроші, не треба було відкладати на потім мандрівки по всьому світу. Тому ми з чоловіком вирішили, що з цього моменту будемо трохи по-іншому ставитися і до покупок, і до всього іншого. Все, що заробляємо, витрачатимемо на освіту дітей та мандри».



Уроки адаптації

Почати все спочатку — це сказати чи написати просто, а от взяти і зробити складніше, але можливо. Якщо не занепадати духом, не опускати руки та вірити в краще. На початках було надзвичайно складно, пані Оксана наголошує, що її родині вдалося облаштуватися в місті за допомогою добрих людей. «Нас дуже підтримали батьки одно­групниці нашої дочки Христини Федірко — ігор та Марина. Вони допомогли облаштуватися, зняти квартиру, кілька днів ми жили у них. Звичайно, дуже багато допоміг «Карітас», та й грошова допомога від держави хоч невелика, але не зайва. Ми в неділю приїхали, а в понеділок вже пішли з сином до школи записуватися. У нас тут поруч ЗШ №18. Нас блискавично прийняли і директор, і соціальний педагог, і класний керівник. Одразу видали книжки. Сину дуже подобається в школі, у нього вже тут багато друзів. Чоловік також миттєво «обріс» друзями. Наші діти швидко адаптувалися і розмовляють уже з прикарпатським акцентом. От заходжу я на кухню, а син питає мене: «Тобі стане?» «Що стане?» — кажу йому. А він мені: «Ну хватит тебе, мама, или нет?».



На Івано-Франківщину також переїхали батьки пані Оксани, вони поселилися в Рошневі на Тисмениччині. «Мої батьки виїхали з Луганська наприкінці вересня, ми домовлялися з ними, що як тільки облаштуємося, заберемо їх. У селі, де тепер вони живуть, дуже привітні й щирі люди, які співпереживають, допомагають. Пам’ятаю, як тільки ми приїхали в село, всі збіглися до нас, тягнули все, що могли: хто картоплю, хто буряки, хто закрутки».



Пан Сергій зауважує, що великий удар адаптації до нових умов ліг на плечі його дружини, адже побут і харчування родини — її сфера. «На початках ми знімали однокімнатну квартиру, там жили цілу зиму до весни я, дружина, син, собака Лара, сестра моєї дружини Аня, її дворічний син Максимко, теща і тесть», — розповідає чоловік. «Було важко, але я нікому не показувала свого відчаю, налаштовувалася на позитив, — констатує Оксана Соколова. — Думаю, за кілька років ми вже більше будемо мати, аніж тепер».



«Тепер ми вже іванофранківці», — впевнено каже жінка. Пані Оксана зазначає, що за рік життя в столиці Прикарпаття не розчарувалася, а навпаки, ще більше захопилася Івано-Франківськом, особливо компактністю і затишністю міста та розміреним способом життя в ньому, як на курорті. «Ми часто ходимо до театру, в кіно, дітвору постійно кудись запрошують. Ми задоволені, нікуди вже не будемо їхати звідси. Тепер будемо жити тут. Життя на цьому не закінчується. В нашій країні дуже часто люди прив’язуються до своїх хат. За кордоном такого немає: знайшли кращу роботу — переїхали в інше місто, знайшли ще кращу — ще в інше», — підсумовує моя співрозмовниця.



Індикатор людяності

«Війна — це дуже добрий індикатор для визначення людяності. Одразу все відкрилося, оголилося, хто є хто: хто — друг, а хто — ворог, — зауважує пані Оксана. — Дуже вдячна своїм батькам за те, що в нашій родині не було розбрату, ми одне в одного не стріляли, у нас всі під одні синьо-жовті прапори стали і стояли під ними завжди. Вдома ми дуже часто розмовляли українською. Доживши до 45 років, розумієш, що не з тими дружив. Натомість знайшли багато нових друзів, знайомих, просто незнайомі люди допомагали нам і допомагають досі.



Іноді я чую і серед своїх знайомих, що людей, які залишилися жити на Донбасі, потрібно кинути напризволяще. і у мене, і у моїх батьків дуже багато там залишилося знайомих з чіткою проукраїнською позицією. У людей по-різному складається життя, не у всіх є можливість виїхати, адже ніхто їх ніде не чекає. Добре, що у нас так склалося, ми взяли й поїхали. А скільки людей повертаються назад, бо не знаходять себе в іншому місті... От у моєї мами є подруга, їй 72 роки, дитина — інвалід, чоловік — інвалід, і більше нікого на білому світі. Ну куди вона поїде?! А от моя подружка ірина іванівна з Донецька все там продала, переїхала сюди і також усіх сюди перетягнула, щоправда, тут у неї брат чоловіка живе».



Новий рік, Різдво — дивовижна пора, в цей період, кажуть, здійснюються навіть найнеймовірніші бажання. В родини Соколових, як і в усіх українців, єдине прагнення — щоби якнайшвидше закінчилася війнаѕ Сподіваємося, що в 2016-му ці мрії нарешті перестануть бути мріями.

 

Ольга МОНЧУК, Галичина


09.01.2016 806 0
Коментарі (0)

07.09.2026
Вікторія Матіїв

Полеглий військовий Володимир Ніхаєнко про війну рідним майже не розповідав — на запитання дружини відповідав: «У мене все добре». Після тяжкого поранення, отриманого у червні 2023 року, воїн помер у військовому госпіталі.

1570
04.09.2026
Катерина Гришко

Фіртка розповідає, як працюють шахрайські кол-центри, чому Івано-Франківщина опинилася серед регіонів діяльності транснаціональних мереж та які відомі епізоди правоохоронці зафіксували в області протягом останніх років.

1300
26.08.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв’ю для Фіртки отець Піо Павлик розповів про своє покликання, служіння під час війни, страх і віру, про людей, які залишаються у Херсоні, та про те, чому сам не хоче їх залишати.

1993
21.08.2026
Вікторія Косович

Аби перевірити, як на Івано-Франківщині виявляють порушників, що здійснюють проїзд територіями природно-заповідного фонду, та наскільки масштабною є проблема джипінгу в Карпатах, Фіртка вирушила у рейд на один день з двома групами Державної екологічної інспекції Карпатського округу.

2012
17.08.2026
Вікторія Матіїв

Чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект змінює галузь і чому майбутнє Прикарпаття може бути за Дністровським каньйоном — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

2628
15.08.2026
Олександр Мізін

Фіртка вже писала про схеми шахрайства та чорних рієлторів, детально аналізуючи, як аферисти обирають жертв серед самотніх чи вразливих верств населення. Утім, постає логічне запитання: як звичайному покупцеві захистити себе під час угоди як на первинному, так і на вторинному ринках нерухомості?

2692

Ми живемо в часи, коли цифрові технології непомітно перетнули межу між суто технічним виконанням завдань і сферою духу.

762

В чому парадокс і в чому правий чи неправий Ілон Маск? У всьому. Є сотні чорних лебедів й з добра тисяча сірих носорогів, і все зміниться в секунду.

927

Жоден диктатор в історії не мав інструменту, який тепер доступний кожній ШІ-корпорації, стверджує ізраїльский візіонер Юваль Ной Харарі.  

1321

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

1941
06.09.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

6039
02.09.2026

Аграрії Івано-Франківщини розпочали посів озимих культур під урожай 2027 року.

599
31.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

12478 2
06.09.2026

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

5639
02.09.2026

У суботу, 5 вересня, у селі Погоня Івано-Франківського району відбудеться особлива молитва «1000 Богородице Діво…» біля чудотворної ікони у відпустовому Марійському центрі «Цариці Вервиці».

802
26.08.2026

Отець Піо Павлик — монах Чину Святого Василя Великого пригадує, що ще в підлітковому віці його зацікавило життя монахів у Гошівському монастирі.

1855
21.08.2026

Цього року до відповідного проєкту залучили 10 парафій, де священників і волонтерів мотивують та навчають допомагати людям, які опинилися у складних життєвих обставинах.  

1505
08.09.2026

Українські культурні проєкти, які розповідають про українську ідентичність та орієнтовані на світову аудиторію, варто підтримувати. Водночас українська кіноіндустрія має тривалі проблеми, пов’язані, зокрема, із системою розподілу коштів на виробництво фільмів.

365
08.09.2026

Минулої неділі в німецькій федеральній землі Саксонія-Ангальт зі столицею в східнонімецькому місті Магдебург пройшли вибори до земельного парламенту — ландтагу.

545
05.09.2026

Ілон Маск виступив у Північній Кароліні (США) на зустрічі міністрів технологій країн G20, яку організував Білий Дім.

562
29.08.2026

Саме під його керівництвом Україна посилила кампанію далекобійних ударів по стратегічних об’єктах росії, зокрема по нафтопереробній галузі. Тепер перед ним стоїть зовсім інше завдання — керувати величезною системою, яка забезпечує українську армію зброєю, людьми та ресурсами.  

800
21.08.2026

Говорити про організацію голосування на тлі російських ракетних та дронових атак нереалістично, вважає оглядач Bloomberg Марк Чемпіон. Заклик колишнього міністра оборони Михайла Федорова до проведення президентських виборів в Україні він називає безрозсудним і неправильним. 

1343