Українські культурні проєкти, які розповідають про українську ідентичність та орієнтовані на світову аудиторію, варто підтримувати. Водночас українська кіноіндустрія має тривалі проблеми, пов’язані, зокрема, із системою розподілу коштів на виробництво фільмів.
Про це розповів режисер, письменник, журналіст і волонтер Олег Ущенко у програмі «Між нами», пише Фіртка.
За його словами, важливо розрізняти культуру як таку та культурні проєкти, які можуть мати ідеологічне значення під час війни.
«Якщо ми говоримо про культуру, яка несе ідеологічне наповнення, яка може слугувати у цій війні ідеологічною допомогою для країни, то такі проєкти слід підтримувати», — зазначив письменник.
Ущенко зазначив, що наразі залучений до кількох проєктів від авторів зі Львова, Києва та Харкова. За його словами, вони розповідають про українську ідентичність і розраховані на міжнародну аудиторію.
«Це проєкти, які якраз розповідають про нашу ідентичність. Причому це проєкти сильні, вони розраховані на світову аудиторію, а не безпосередньо на якусь локальну українську», — додав режисер.
Він також звернув увагу на споживання російського контенту українцями. За словами Ущенка, серед причин цього люди називають недостатню кількість українського контенту та те, що частина наявного продукту їм нецікава.
На його думку, проблема має історичне підґрунтя. Ущенко вважає, що після 2000-х років українське кіно та телебачення розвивалися недостатньо.
«Річ у тому, що після 2000-х років і далі вже склалася українська традиція, що українське кіно і телебачення майже не розвивалося. Воно все працювало під егідою російських», — зазначив Ущенко.
Окремо режисер згадав період до 2014 року, коли, за його словами, на українському телебаченні значну частину ефіру займали російські серіали.
«Українське телебачення до 2014-го року — це просто були російські серіали, які навіть не перекладалися. Українські телеканали — це були новини, і все, більше нічого не було», — розповів він.
Ущенко також розповів про представників української кіноіндустрії, які, за його словами, свого часу працювали у співпраці з Росією, а після 2014 року отримали вплив на розподіл фінансування кінопроєктів в Україні.
«Відповідно, в Україні утворився прошарок режисерів, продюсерів, сценаристів, які вижили за рахунок співпраці з країною-ворогом на сьогоднішній день. І, відповідно, ті люди в 2014-му році, згрупувавшись, вони захопили оці фінансові потоки, які йдуть на кіно».
За словами режисера, така система, на його думку, призвела до проблем із конкурсами та розподілом коштів.
«Мало хто вже на ті пітчинги і подавався, зі справжніх митців. Там були свої. Ну, який сенс подаватися, коли, наприклад, під час пітчингу серед членів є проєкт члена журі, розумієте?»
Митець навів приклад, коли член журі залишав залу на час голосування за його власний проєкт.
«І знаєте, як вони обходилися? Просто той член журі, коли голосували за його проєкт, виходив на ті пару хвилин із зали. І це вважалося, що це дуже чесно».
Окремо Ущенко згадав співпрацю українських кінематографістів із Netflix та ситуацію з грантовими коштами на виробництво кіно.
За його словами, аргументом на користь участі одних і тих самих людей у журі та виробництві фільмів називали невелику кількість кінематографістів в Україні.
«Вони там такі цікаві версії викидають, от, мовляв, справа в тому, що кінематографістів в Україні мало, і тому ми мусимо і бути членами журі, і їх же знімати, розумієте?»
Ущенко вважає, що під час розподілу фінансування варто враховувати результативність попередніх проєктів.
«Це в той самий час, що там сидять люди, які зробили по шість фільмів, які провалилися в прокаті. Більше вже не може бути аргументів, що їм вже нема що давати кошти».
Як приклад іншого підходу він навів Польщу, де, за його словами, після невдалого розподілу коштів створили Польський інститут кіно.
«Виник Польський інститут кіно, і сьогодні це організація, яка дає жити не тільки польському кіно, але, по суті, і десяткам українських кінематографістів».
За словами Ущенка, цей інститут також став посередником між українськими кінематографістами та представниками інших країн.
«Інститут кіно Польщі — це є посередник між українськими кінематографістами, якимись американськими, німецькими. Всі, хто хоче щось робити справжнє, чесне, стараються через когось робити».
Водночас режисер наголосив, що важливим показником успішності кінопроєкту має бути його сприйняття аудиторією.
«Ну, який сенс, якщо повертатися до тих наших пітчингів, навіть ти виграєш, ти робиш якийсь фільм, на який не йде аудиторія».
Він також розкритикував підхід, за якого кількість створених проєктів може подаватися як головний показник успішності, незалежно від їхньої популярності.
«У всьому світі прийнято хвалитися успішними проєктами. А у нас от може вийти актор і сказати: "Я знявся в 160-ти фільмах". Це вперше я бачу».
Ущенко порівняв такий підхід із радянською практикою, коли кількісні показники могли штучно збільшуватися.
«Розумієте, це вал, це ж радянський вал. Так само, як тоді Хрущов подивився, сказав, що дуже мала цифра кількості побудованих для трудящих хатів. Ми сказали: нічого, буде цифра велика. І взяли і помножили на кількість квадратних метрів. І тоді то вже вийшло колосально багато. Так само тут», — підсумував режисер.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
