Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження в УВУ та його місію української культурної дипломатії.
Кореспондент Фіртки в Німеччині поспілкувався з Ларисою Дідковською в приміщенні Українського Вільного Університету в Мюнхені.
Лариса Дідковська — ректорка Українського Вільного Університету, професор, доктор філософії, психолог та президент Української асоціації гештальт-терапії, член Європейської асоціації психотерапії (EAP), Європейської асоціації гештальт-терапії (EAGT) та її Комітету з прав людини та соціальної відповідальності.
Вона також є автором посібників з роботи з мігрантами, що надають необхідні інструменти для фахівців, які вирішують проблеми, з якими стикаються переміщені особи.
Пані Ларисо, розкажіть про історію Університету, його становлення. З чого все починалося?
Український Вільний Університет заснований в січні 1921 року у Відні.
Від самого початку він був заснований українською інтелігенцією, науковцями, як осередок збереження української національної ідентичності, як осередок збереження цінностей, здобутків науки, об’єднання українських науковців, які через об'єктивні обставини необхідності рятувати своє життя опинилися в еміграції, в екзилі, і при тому воліли залишатися українцями.
Ми знаємо, що з шести хвиль української еміграції, чотири з них, на жаль, є воєнними еміграціями. Це не тоді, коли люди хотіли залишати рідну землю, це тоді, коли люди рятували своє життя і були змушені залишати рідну землю. Університет створений такими патріотами, людьми, які не збиралися відмовлятися від своєї «українськості».
Після заснування в 1921 році у Відні університет змінював своє розташування двічі.
Спершу він опинився в Празі з огляду на більш дешеве життя і можливості. Уряд Томаша Масарика в Чехії тоді був орієнтований дуже дружньо до усіх слов'янських народів і радо спонсорував діяльність в тому числі університету.
Пізніше, в 1945 році, з Праги, через прихід радянських військ, університет був змушений переміститися до Мюнхену. Прага, як і вся Чехословаччина, стала зоною впливу Радянського Союзу. А місто Мюнхен в той час було під патронатом Сполучених Штатів Америки. Відповідно, далеко не безпідставно рятуючись від радянської небезпеки і загрози, університет перемістився до Мюнхену.
Були й ті, хто залишився тоді в Празі, як от один із найвідоміших наших ректорів, свого часу президент Карпатської України Августин Волошин. Вони сподівалися на те, що з більшовиками вдасться знайти спільну мову і продовжити існування УВУ в Празі. Та, на жаль, цього їм не вдалося і Волошин, як і всі інші професори та викладачі, був схоплений загонами СМЕРШу, вивезений до росії та закатований.
Хто ще з відомих українців є причетний до історії університету?
Михайло Грушевський, Олександр Олесь, Дмитро Антонович, Станіслав Дністрянський, Олександр Колесса. Грушевський і Антонович, до прикладу, написали Статут УВУ, а Олександр Колесса очолив університет.
Празький період — ректор Августин Волошин, Дмитро Донцов, Дмитро Дорошенко, Дмитро Антонович, Степан Смаль-Стоцький, Степан Рудницький, Іван Горбачевський, міністр закордонних справ в уряді УНР Олександр Шульгин.
Вже в Мюнхені — Володимир Кубійович, Олександр Кульчицький, Іван Кошелівець, Іван Мірчук, Ярослав Рудницький, Олекса Горбач, Зенон Кузеля. Саме з цієї когорти вийшли творці «Енциклопедії українознавства», роботу над якою на початку п’ятдесятих років очолив Володимир Кубійович.
Переміщення в Мюнхен з Праги, яка була в зоні радянської окупації мало сенс. Ректор Августин Волошин в той час вибрав залишитися в Празі, сподіваючись, що людей науки, людей мистецтва, людей світового масштабу не зможуть чіпати, знищувати, вбивати.
Проте він загинув від тортур, будучи ув'язненим радянською системою. Тому ті, котрі виїхали, - ті врятували своє життя, а ті, котрі не встигли цього зробити, або зробили вибір залишитися — ті, на жаль, зазнали переслідування, тортур, а багато й загинули.
Випускниками університету є поет Олег Ольжич, мовознавець Юрій Шевельов, художниця та поетка Емма Андієвська, ексміністр освіти Сергій Квіт та багато відомих українців.
Вражаючий список великих імен великих українців… Отже, якщо університет з 1945-го року в Мюнхені, то це рівно 80 років тому?
Так, цього року ми відмічаємо 80-річчя перебування університету в Мюнхені. Це є дуже важливою для нас подією, адже це і 80 років історії нового етапу спротиву диктатурі, домінуванню, колоніальній політиці радянської імперії.
Перша резонансна подія відбулася щойно в травні. Це наукова конференція, присвячена 80-річчю Українського Вільного Університету.
Потім ми будемо мати 23 жовтня велику-велику подію, куди запрошені всі причетні до цих 80 років діяльності університету, а також представники уряду Баварії, представники Посольства Сполучених Штатів, наш Консулят. І, що найважливіше, — випускники, викладачі, і всі ті, хто був в минулому причетним в той чи інший спосіб до історії університету.
Це прийняття відбуватиметься в головній залі Мюнхенської Ратуші 23-го жовтня 25-го року.
80-річчя перебування університету в Мюнхені, це і для Баварії 80-річчя їхньої допомоги, солідарності, нашого спільного протистояння колоніальній політиці Радянського Союзу.
До прикладу, в нас завідувала бібліотекою пані Іванка Ребет, яка понад двадцять років була диктором на радіо «Свобода», яке транслювалося з Мюнхена...
Цікаво… Чи має пані Іванка Ребет стосунок до одного із лідерів ОУН Лева Ребета? Він також працював в Мюнхені та був вбитий радянським агентом Сташинським…
До речі, Лев Ребет також був випускником, а пізніше і професором нашого університету.
Так, пані Іванка є невісткою Лева Ребета, дружиною його сина. І вона зараз проживає в Мюнхені, але через вік перестала працювати в нашій бібліотеці. Вона велику частину свого життя присвятила роботі в університеті. Її голос впізнали б старші люди — це був один із голосів Радіо «Свобода»…
Аудіоархів української служби «Радіо Свобода»
Дуже цікаво! Чи можете нас з нею сконтактувати, можливо і з нею ми б записали інтерв’ю. Вона, очевидно, знала особисто багатьох наших лідерів визвольних змагань?
Можна, абсолютно. Вона дуже-дуже світла і дуже легендарна особа.
І в нас вона займалася однією з найголовніших цінностей університету, найбільшим його скарбом — унікальним університетським архівом.
Архів УВУ
В архіві університету документи українського підпілля, депортаційних таборів, куди були поселені всі люди, які втікали від радянської системи, рятуючи собі життя після Другої Світової.
Ми маємо унікальні видання цих таборів, ми маємо унікальні матеріали українського підпільного спротиву, часописи, те, що випускалося для дітей, аудіоархів. Тут є теж книжки тих часів або матеріали видані за межами Радянського Союзу, які, працювали на те, щоб відстоювати суверенність і незалежність українського народу.
До нашого архіву приїжджають працювати дуже багато істориків, науковців з інших країн, які знайомляться з матеріалами, пишуть свої наукові статті, дослідження, дисертації.
Одна з наших викладачок, Катерина Копченко, яка співпрацювала з німецькими науково-історичними товариствами, досліджуючи наш архів і видала там статті про те, в чому саме полягає його цінність, які саме матеріали є і про що вони розповідають.
Багато науковців з Києва приїжджали для того, щоб писати і друкувати свої статті, свої монографії на матеріалах УВУ. Є, до прикладу, наші викладачі, такі як історик, доктор наук Віктор Брехуненко, який написав дуже важливу, дуже цінну книгу про справжні кордони Української держави, як вони змінювалися еволюційно й історично. І він теж робив це задіюючи наші архіви.
Ми публікуємо свій вісник, іншого роду публікації, щорічно, де є статті науковців, які є працівниками Українського Вільного Університету, які при цьому є дослідниками у різних галузях науки.
Будівля Українського Вільного Університету в Мюнхені
Ми знаходимося в будівлі УВУ, яка є досить модерною. Раніше університет мав якусь іншу локацію?
Так. Спочатку він був в попередній будівлі, яку придбав для університету Йосип Сліпий під патронатом Греко-католицької церкви.
Але потім університет мусив переміститися, тому що та будівля приходила в занепад і коштів на її утримання, в необхідній кількості, на її ремонти, на її забезпечення загалом, вже не вистачало.
Тому те приміщення продали, воно було більш масштабне, в центрі міста, і за ті кошти купили ось це приміщення, в якому університет перебуває зараз і де ми знаходимося. А залишкові кошти витрачалися поступово на інші нагальні потреби університету.
А на які кошти існує та функціонує університет? Чи є якась державна підтримка?
Єдина державна підтримка була лише від урядів Німеччини. До початку суверенності України фінансування університету відбувалося коштом Баварії, коштом уряду Німеччини.
Чому? Тому що це був тоді своєрідний символ спротиву вільного світу радянській диктатурі, радянському домінуванню, і через те німецька держава фінансувала існування такого символу національної незалежності, суверенності і спротиву диктатурі.
Але тоді, коли Україна стала суверенною, коли Україна стала незалежною, і вже не була однією з 15 республік Радянського Союзу, тоді, очевидно, німецький уряд припинив своє фінансування, бо тепер вже з'явилася та країна, яку репрезентує університет. І, відповідно, те, що було до появи Незалежності української держави, це було фінансування німецькими коштами.
А як зараз фінансується університет? Є оплата за навчання?
Зараз є різні джерела, в тому числі також оплата студентів за навчання, хоча за навчання вони платять дуже демократичні, символічні кошти.
Університет не має своєї комерційної діяльності. Університет існує як осередок навчання.
Нас фінансують різні доброчинні структури. Це є «Фундація УВУ», яка знаходиться у Сполучених Штатах Америки.
Окрім того, у нас існує організація «Приятелі УВУ», яка міститься вже тут, в Німеччині.
Також є фінансування через консолідовані кошти, які зберігаються на рахунках, до прикладу, з тієї частини, яка залишилася від продажу попереднього приміщення. Сюди також надходять кошти симпатиків університету, які дають свої донати, які висловлюють свою солідарність, також грантові кошти.
Чи є якась фінансова залученість української влади, міністерства освіти, скажімо?
Наразі ні…
Скільки зараз є студентів і професорів в університеті?
Наша Професорська Колегія налічує під 100 осіб, на різних факультетах різна кількість. Студентів на всіх спеціальностях налічується близько чотирьохсот.
В нас є ціла плеяда почесних докторів університету. Минулого року ми мали на Dies Academicus почесного доктора Сергія Жадана. Ще перед тим почесним доктором УВУ став Тімоті Снайдер. Багато інших відомих непересічних особистостей.
Тобто, університет має дуже достойний рівень і тих, кого він випускає, і тих, хто є його викладацьким складом, і тих, з ким він співпрацює, і тих, зрештою, про кого він транслює світові.
А які саме спеціальності має університет?
Маємо магістерські та докторантські програми на трьох факультетах. Філософський факультет — це той факультет, з якого почалася історія університету. Його спеціальностями є власне філософія, також образотворче мистецтво, музика, психологія, підготовка вчителів та релігієзнавство.
Факультет україністики – це там, де є українська мова, література, там, де є українські студії, там, де проводиться українська зимова школа. Для того, щоб, власне, мати цю таку резонансну, репутаційну поширеність інформації про українську історію, про українське мистецтво, літературу, що стосується національної ідентичності в усіх її традиційних проявах. Факультет зосереджується на міждисциплінарних українознавчих дослідженнях, включаючи культуру, літературу та історію.
І третій факультет – політичних, економічних і державних наук, охоплює соціально-наукові дисципліни, тобто, там є політологія, є менеджери, бізнес, економісти, соціологія, правознавство.
Що стосується студентів, то їх наразі є під чотири сотні на двох програмах. Ми не маємо бакалаврату, тобто, ми маємо тільки магістерську і докторську програми.
Це означає, що ви приймаєте лише студентів, які вже мають університетський ступінь бакалавра?
Саме так.
А які спеціальності є більш популярними?
Якщо раніше найбільш запотребованими були менеджмент, політологія, міжнародне право, то зараз таким собі мейнстримом є психологія. Зрозуміло, чому. Тому що є необхідність в психологічному супроводі потребуючих осіб через війну, через всі ті потрясіння — тимчасово переміщених осіб, людей із травматичним досвідом. І це формує соціальний попит на сервіс, на кількість тих фахівців, які повинні задовольняти ці соціальні потреби.
Як відбувається навчання в університеті? Чи доступне навчання онлайн?
Під час пандемії університет перейшов на гібридну форму навчання, раніше ми мали виключно очну форму. Тобто наші студенти усі перебували в Німеччині, приїздили сюди на лекції.
Коли почалася пандемія, вся наша освіта та наука перейшли в онлайн-навчання. Чому? Бо це тодішні умови безпеки, необхідні для нормального функціонування, навчального та дослідницького процесу. Ну, а тепер, коли ми маємо ще й війну, то частина наших студентів, до прикладу, це чоловіки призовного віку, які просто не можуть приїхати до Німеччини, навчаються онлайн, перебуваючи в Україні.
Частина тих, котрі зуміли сюди переїхати, вчиться наживо. Тому форма навчання є гібридна, станом на зараз. А кількість студентів збільшується або зменшується залежно від попиту на ті професії чи напрями, які ми пропонуємо.
Чи є якась співпраця між вашим університетом і німецькими університетами, академічними установами? З українськими університетами?
З Україною є величезна кількість університетів, які є з нами в домовленостях, в плідній співпраці, в обміні фахівцями, в спільних конференціях та проєктах.
До прикладу на конференції з нагоди 80-річчя перебування нашого університету в Мюнхені, вже є три університети, які до цього зголосилися. Це Острозька академія, це Рівненський університет. Крім того, співпраця є і з київськими університетами, з Могилянкою зокрема.
А з Прикарпатським Національним Університетом є якась співпраця?
Звичайно є. Найактивніша. До прикладу, в нас в архіві є багато аудіозаписів. І ось для того, щоб їх оцифрувати, професор Мирон Черепанін з Прикарпатського університету провів тут кілька літ, приїжджав під час відпусток, поки в Україні канікули працював з друкованими матеріалами, з аудіоматеріалами багатьох виступів українських діаспоральних ансамблів, різних концертів, виступів співаків.
І записи політиків також є. Є великий аудіоархів Української служби Радіо Свобода, яка функціонувала в Мюнхені.
В архіві є записи, є велике зібрання листування з діячами Греко-католицької церкви в екзилі, листування з Йосипом Сліпим. Тобто, дуже багато матеріалів і документів, які фактично і є справжньою історією українського народу. Тому співпраця є з багатьма зацікавленим науковцями та університетами.
Що стосується німецьких університетів, то, до прикладу, наші студенти входять в Союз Німецьких Студентів, тобто вони мають ті самі права чи можливості, що мають німецькі студенти в Баварії. Вони мають пільгові можливості на побут. Час до часу ми їздимо, до прикладу, в Берлін або ще в якісь німецькі інституції. Два роки тому наші студенти їздили до Бундестагу. Тобто, задіяні, настільки, наскільки це можливо.
І ще ми маємо, наприклад, спільні німецькі школи, зимові школи. От зараз школа в Регенсбурзі, з університетом Регенсбургу спільно з УВУ. В нас є співпраця з відомим німецьким університетом міста Ульм та іншими провідними університетами Німеччини.
Як після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну змінився вид діяльності університету?
Університет черговий раз став осередком допомоги, осередком порятунку, осередком солідарності зі всіма потребуючими. На університетських територіях була безмежна кількість того, що приносили люди на передачу до України, також і на потреби тих людей, котрі приїхали сюди без одягу, без речей, без найнеобхідніших побутових потреб.
Університет, скажімо, своїми силами та ресурсами та за підтримки багатьох людей та організацій відправив близько 20 машин швидких допомог в Україну, багато допомоги оперативно перевозили для потреб фронту та громад.
Університет два роки проводив грантовий проєкт «Ґрунт» для допомоги жінкам з дітьми, які опинилися в Німеччині. В чому полягала допомога? Психологічний супровід дитячих груп, психологів, педагогів, психологічний супровід матерів, які сюди переїхали, спеціальні групи психологічної підтримки, спеціальні групи допомоги дітям.
Величезна кількість тих коштів, які донатили через університет, були передані на медичні потреби. Ось лише нещодавно ми переказали наступні три тисячі євро пожертв, які прийшли на рахунки університету, на відбудову дитячої лікарні в Сумах і на її потреби. Це було зовсім недавнє резонансне бомбардування, і їм фатально потрібні навіть крапельниці, інші засоби медичної допомоги.
І ось через кошти університету це відбувається дуже прямо, дуже адресно, і весь час, скільки триває війна ми допомагаємо. Так, як університет був форпостом допомоги та підтримки українцям в повоєнні часи опісля Першої Світової, в Другу Світову, так само він є форпостом допомоги українцям і в Третю...
Пан Володимир Війтович, отець-настоятель місцевого храму УГКЦ, розповідав нам, що в приміщенні Вільного Університету колись був Український Консулят Незалежної України?
Так, це сталося тоді, коли тільки почалося міжнародне представництво України за кордоном, за часів її заснування як Незалежної суверенної держави, на початку 90-х років. Це було ще в старому приміщенні.
Університет дійсно унікальний тим, що це єдиний український вищий навчальний заклад в екзилі, він таким засновувався і таким був впродовж усієї своєї історії. І при цьому він зберігає і свою головну функцію — навчання та наукові українські дослідження.
З іншого боку, завданням університету є культурна дипломатія. Це репрезентація української культури, української нації, української ідентичності, української історії, справжньої історії. Бо всі ці наші архіви, це і є справжня історія. Не маніпулятивна, не російсько-пропагандистська. Не вигадана під замовників, а та, якою вона була насправді.
І, між тим, знову ж таки, університет є доволі послідовним у своїй такій політиці. Не войовничій, не руйнівній, не конфронтаційний, а такій, що відстоює цінності української нації, українських науки, мистецтва, літератури та інших галузей нашого багатого внутрішнього світу як народу.
Серед студентів університету є виключно українці, чи, можливо, і якісь дуже зацікавлені німці, які знають українську мову?
Насправді, до прикладу, в наших зимових школах бере участь багато не тільки українських студентів, але і німецьких, із інших країн, із інших міст.
Нещодавно в Регенсбурзі відбулася зимова школа, там були студенти з Грузії, з України які не є студентами УВУ, були і люди з Білорусі, і німецькі студенти з різних міст та федеральних земель, але ті, які займаються україністикою та володіють українською мовою.
Інтерес до університету, до прикладу, також проявляється через викладачів, які є німецькими професорами, адже до нашої професорської колегії належать не тільки українські професори, є викладачі зі Сполучених Штатів Америки, з Бельгії, з Італії, з Німеччини, як Баварії, так і інших федеральних земель. І студенти, які, до прикладу, мають кілька курсів або кілька програм, можуть мати програми і курси теж німецькою або англійською, не тільки українською. Просто їх є менше.
Ось, наприклад, про відбудову України була у нас спеціальна програма на сертифікатній програмі Українського вільного університету, її проводив професор Келлі зі Сполучених Штатів зі своєю командою фахівців, які були залучені в процеси повоєнної економічної та політичної відбудови України, і ця програма викладалася англійською.
В Мюнхені традиційно відбувається багато знакових подій в міжнародній політиці, різного роду фестивалі, конференції. Яке місце тут має університет?
Ми з року в рік беремо участь в Мюнхенській безпековій конференції, університет належить до тих, хто має там сайд-івенти.
На річницю війни минулого року я також мала виступ у Європейському Парламенті.
Є дуже багато інших діаспоральних активностей і резонансних подій. До прикладу, на ту ж Мюнхенську конференцію приїздив цьогоріч президент Світового Конгресу Українців Павел Ґрод, і він також був в нашому університеті, мав виступ і в нашій греко-католицькій церкві, зустрічався зі студентами, зустрічався з діаспорою загалом.
Ви говорили про культурну дипломатію…
Дуже багато мистецьких подій проводяться на базі УВУ. Ми мали кінопоказ фільму «Розстріляний Щедрик» на базі нашого філософського факультету, у приміщенні, яке ми орендуємо.
І це теж частина того, що означає допомога Баварії Українському Вільному Університету. Ми маємо від початку повномасштабного вторгнення додаткові приміщення для наших студентів і для наших активностей, які фінансуються коштом якраз Баварського земельного Парламенту, і є свідченням їхньої солідарності з Україною в її боротьбі.
Нещодавно також демонструвався фільм з назвою «1% війни». Це робота блогерів з Києва, які знімали про те, як вони допомагають вивозити людей з небезпечних територій, також з тих територій, які мають загрозу окупації.
Наступний фільм приїздив презентувати особисто Сергій Фоменко. Він показував свій фільм «Люди зі сталі».
Крім того, було кілька резонансних концертів Оксани Стебельської. Вона є теж нашою докторанткою, вчиться на докторській програмі університету, при цьому є заслуженою артисткою України.
Ще в нас були Андрій Любка та Ірина Цілик, які презентували на базі нашого університету свої книжки, свою поезію, творчість, проводили автограф-сесію.
Ми маємо співпрацю з фондом Науманна, це теж фонд допомоги потребуючим. І всі ці активності, вони з одного боку означають допомогу Україні і допомогу українцям, але з іншого боку, вони пропагують правду про Україну серед німецького оточення, серед німецького населення Мюнхена і не тільки Мюнхена.
В архіві УВУ
Чи є для непричетних до навчального процесу та роботи університету можливість брати участь у відкритих лекціях, наукових подіях, чи можна мати доступ до архіву?
Глянути до архіву точно можна, вас ніхто не буде тримати, забороняти чи заважати. Але вам тоді потрібно буде сказати, що саме вас в тих матеріалах цікавить. Відвідувачі архіву мають можливість ознайомитися з його матеріалами в приміщенні бібліотеки.
Те, що стосується будь-яких наших резонансних подій, в усіх можна приймати участь. Ви реєструєтесь на сторінці УВУ, приєднуєтесь до фоловерів нашої розсилки і маєте повний доступ по мірі своїх зацікавленостей та можливостей. Відкриті лекції на політичні теми у нас відбуваються нон-стоп.
На якісь дуже спеціальні події може бути обмежена кількість учасників. Наприклад, на Мюнхенську Безпекову Конференцію є доступ виключно для тих людей, які мають пряме відношення до університету.
Які Ваші сподівання на майбутнє університету? Чи є якісь плани та новації на коротко і середньострокову перспективи?
Я великий оптиміст і для мене історія університету в уже 104 роки залишає переконливі докази цінності університету, його функціональності і слідування його місії. Для мене це є найбільший аргумент. Тобто університет має майбутнє і, я думаю, воно не менш героїчне та важливе, ніж його минуле.
За той час і країни мінялися, і уряди мінялися, але університет залишався. І залишався в основних своїх функціях, в основних своїх призначеннях.
Університет за свою історію довів свою дієвість і свою ефективність, він має однодумців, він має союзників, він має людей, які готові підтримувати цю роботу. Переді мною ректором університету була пані Марія Пришляк, яка народжена в Мюнхені в повоєнні часи, часи таборів для переміщених осіб.
Вона є громадянкою Сполучених Штатів, американкою, але українкою за походженням, за духом, за цінностями. І вона, як на мене, була таким добрим прикладом того, що українська нація, українська гідність, український народ, українська наука, література і мистецтво мають право на відтворення, на продовження і на велике майбутнє.
Я впевнена, що університет продовжуватиме виконувати свою місію і зберігатиме свої основні коріння. Якщо коріння міцне і глибоке, то дерево може витримати будь-які грози, будь-які буревії, і зможе вистояти і залишитись. Якщо коріння мілке або поверхневе, дерево виверне.
Тому чи є глибоким коріння Українського Вільного Університету? Дуже глибоким. Це коріння національної гідності, це коріння боротьби за незалежність, це коріння моральних принципів, це коріння демократичних принципів наших попередників. І я вірю, що через це наше дерево буде рости далі і продовжуватиме давати нові пагони, нові листки, нові гілки і воно має велике майбутнє.
Читайте також:
