Прикарпатські відлюдниці: дві сестри вже два роки не виходять з дому і залякують матір (фото)

 

 

У Калуші дві молоді дівчини вже близько двох років не виходять із дому. Вони занедбали себе, будинок та господарство довкола нього.

 

А останнім часом — ще і почали залякувати матір, яка, попри все, доглядає за ними, приносить їжу та ділиться пенсією. Через агресію власних дітей жінка змушена ночувати надворі та по сараях. Звертатися за допомогою — боїться, хоча і не виключає, що допомога її родині таки потрібна. Та чи прийде допомога сама?

 

Підгірки — не просто окремий мікрорайон Калуша. Колись це було окреме село, мешканці якого знаються, ходять до однієї церкви, школи, клубу… Сусіди знають проблеми одні одних. Знають і про нелегку долю Лідії, яка прожила непрості роки з чоловіком-п’яницею, терпіла побої та знущання.

 

Два роки тому чоловік помер. Жінка залишилася з двома дорослими доньками, отримувала вже пенсію і, здавалося б, мало стати спокійніше. Проте, поступово її дівчата перетворилися у відлюдниць. Вони не виходять із дому, не намагаються працювати ні на роботі, ні біля хати. З розваг — телевізор. З їжі — крупи, картопля, хліб та те, на що вистачає маминої невеликої пенсії.

 

Побачити дівчат надворі, розповідають сусіди, — велика рідкість. Проте, побачивши, можна вжахнутися: нерозчесане волосся, яке збилося у клубок; почорнілі нігті, зблідле до жовтизни обличчя, старе брудне лахміття замість одягу… Довершує картину неприємний разючий запах, від якого голова йде обертом.

 

Сусіди розповідають: дівчата, 27-річна Галя і 30-річна Віра, не миються, не розчісуються, а природні потреби справляють просто у хаті. Старша не виходить із будинку взагалі. Меншу лише зрідка можна помітити на подвір’ї.

 

Сусіди розповідають:

"Віра вчилася разом із моєю донькою у школі. Вони були нормальні дівчата. Я не знаю, що мало статися, щоб вони так себе запустили. Вони не лише у школі вчилися. Обидві закінчили училище. Віра років десять тому працювала навіть у якомусь кафе чи колибі у селі Вістова. Замкнулися вони після того, як помер їхній батько".

 

Жінки зізнаються, що, поки дівчата просто не виходили з дому, на них мало хто звертав увагу. Але останнім часом почастішали випадки, що сестри не пускають до хати рідну матір і навіть б’ють її. Жінка змушена ночувати на подвір’ї, у сараї чи десь у родичів. При цьому — вона залишається єдиним годувальником родини.

 

 

Дерев’яний будинок, у якому мешкає ця родина, — старий і занедбаний. Дах, найімовірніше, протікає та пропускає холод. Похмурі вікна «прикрашає» старий обдертий тюль та… ковдра. Замість замків на дверях — старі клямки. На подвір’ї — купи брухту, дров та непотребу. Все заросле травою і бур’янами. У квітнику — одинокі здичавілі квіти. У саду — старі згорблені дерева. Поруч — засаджений картоплею город.

 

«Вікнам» вдалося поспілкуватися з мамою дівчат. Жінка у всьому звинувачує покійного чоловіка:

"Він пив, бив їх і мене… З того і почалося все".

 

Лідія, проте, стверджує, що менша донька виходить у люди. Навіть до магазину ходить за потреби. Старша, каже, вдома дивиться телевізор і спить:

 

"Я хіба їх закриваю? Навпаки — жену їх з хати! Вони не хочуть ніде іти. Телевізор дивляться. Я пенсію ділю на трьох. Вони мають свої гроші. А як треба щось купити, то мене посилають, або менша йде. Яка нам допомога потрібна? Вони не пустять нікого до хати, двері защіпають. Не пускають навіть моїх сестер. Не пустять вони ніякого лікаря!".

 

Сусіди, проте, у дивацтві дівчат звинувачують не лише її покійного чоловіка, а і саму матір. Вона начебто ходить до однієї з релігійних організацій, що діють у місті. До якої саме — сусіди не знають, а Лідія — не каже. Принаджувала туди і дівчат. 

 

Ще одна мешканка вулиці розповідає:

"Кілька років тому до Віри залицявся хлопець, але мама була проти і не дозволяла їм бачитися, хотіла, щоб донька знайшла чоловіка у секті, до якої вона ходить. Хлопець ходити перестав, а Віра, можливо, і на фоні цих переживань, замкнулася".

 

«Вікнам» вдалося зустрітися і з самими дівчатами-відлюдницями. Точніше — однією з них — Вірою. Надвір вона не вийшла. Розмовляли через поріг. Дівчина запевнила, що у них — все гаразд. Свій день описала коротко: зранку встаємо, їмо та й спимо вдень трохи, а трохи дивимося телевізор. Далі — додала:

 

"Чим нам допомогти можна? Та ви подивіться на нашу хату: ні вікон, ні дверей добрих. Все старе, все руйнується. Грошей не вистачає маминих. Ціни на все дорогі. Хата навіть не переписана. Вона за документами ще на вулиці Леніна знаходиться, хоча цю вулицю давно перейменували".

 

Поговорити вона вийшла босоніж, вбрана у кілька пар обдертих штанів, якусь стару куфайку. Чи то на спині, чи то на шиї було видно ще червону хустку та клоччя — замість волосся. Дівчина ззовні схожа на мерця, проте, говорить — свідомо та логічно. Якби не зовнішній вигляд, то з розмови могло б скластися цілком позитивне враження.

 

 

Вона згадувала і батька, який їх бив, і колишніх подруг та деяких сусідів, які начебто розпускали про них плітки. Скаржилася на умови проживання, але при цьому не обіцяла пустити сусідів допомогти навести лад. Загалом склалося враження, що дівчина ображена на цілий світ або ж на добру його половину.

 

Сусіди намагалися переконати Лідію звернутися за допомогою. Пропонували і свою. Мовляв, допоможуть навести лад у хаті і на подвір’ї, навіть речі першої необхідності допоможуть купити. Проте, жінка на всі пропозиції або відмовчується, або каже, що це непотрібне. Зрештою, люди звернулися за допомогою до міського голови Ігоря Матвійчука та депутата міської ради від свого округу Богдана Стефанишина. Пояснюють: якщо не взятися за ситуацію, то стан дівчат може поглиблюватися і загострюватися, що вже становитиме загрозу не лише матері чи їм самим, а й оточуючим.

 

У міській раді звернення від мешканців Підгірок зареєстрували. Наразі ситуацію вивчають. У компетенції влади — відповідне повідомлення у поліцію, медичну установу, соціальні служби тощо. Проте, змусити Лідію чи її доньок пройти обстеження чи змінити асоціальний спосіб життя ніхто насильно не зможе.

 

Не зможе самотужки допомогти і депутат міської ради. Богдан Стефанишин, проте, спробував пошукати підтримки у рідних цих жінок. У коментарі «Вікнам» він зазначив, що з проблемою родини добре знайомий, бо і сам мешкає з ними на одній вулиці. Займаючись підприємницькою діяльністю, він пропонував роботу одній із дівчат, але вона відмовилася:

"Я, насамперед, спробував поговорити з рідними Лідії. Родина у неї — велика. Матеріальний статок у всіх, звісно, різний. Але вони готові допомогти. Інше питання, що вони цю допомогу приймати не хочуть. Я особисто пропонував колись роботу одній із цих дівчат, але і це їм виявилося непотрібним. Житлові умови у них — погані, але пропозиції йти жити до когось з родичів вони не сприймають".

 

За словами депутата, Лідія дуже прив’язана до церкви, до якої ходить. Років 15 тому ця релігійна організація збирала для неї кошти на операцію. Сама жінка тоді досить байдуже ставилася до власного здоров’я і, здавалося, навіть не дуже задумувалася над тим, що без операції може померти:

"У неї і до себе таке ставлення байдуже, і до дітей. Добровільно ніхто з них нічого змінювати не буде. Дехто з родичів теж каже, що вони нікого не чіпають, то і їх нема чого чіпати. Думаю, що наразі ними мають зайнятися соціальні служби, а далі будемо дивитися".

 

Із соціальних служб, які могли б узятися допомагати цій родині, — територіальний центр соціального обслуговування та центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Проте, якщо терцентр, в основному, працює з одинокими та перестарілими, то центр соціальних служб, навпаки, — з молоддю, яка опинилася у складних життєвих ситуаціях.

 

Фактично, за законодавством, величезний прошарок суспільства, у тому числі — з проблемами психіки, залишається без соціальної підтримки. Хоча центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді від таких людей не відгороджується. Директор установи Галина Дидич каже:

"Це проблема не лише конкретної родини, у нас, на жаль, хворіє суспільство. У місті фактично ніхто не працює з психічно хворими людьми. Соціальні служби не мають повноважень, щоб скерувати їх на лікування чи чимось допомогти. Психіатр сам до людини не піде, а хвора людина, у свою чергу, не піде до психіатра. Примусове лікування — тільки за рішенням суду. Як допомогти людині, яка не хоче приймати цю допомогу?".

 

За словами Галини Дидич, сімей із різними психічними та психологічними проблемами у місті багато. Їх просто ніхто не помічає. Найстрашніше, коли таких проблем не помічають рідні:

"Ми стикаємося або з невпорядкованим законодавством, або з людською байдужістю. А ці люди живуть у соціумі і оточення мусить їм допомагати. Ми, коли беремося допомагати тій чи іншій людині, шукаємо підтримки у родичів. Але рідні відгороджуються, сусіди — проявляють байдужість, а ми тоді власними силами зробити можемо дуже мало. Наш метод — тільки переконання і слово".

 

За її словами, є історії, коли небайдужість людей буквально рятувала тих, у кого шансу на порятунок вже майже не було:

"Вдалося допомогти чоловікові, брат якого перебував у місцях позбавлення волі, а він пиячив. Допився до того, що зліг і був би, мабуть, так і помер. Далеким родичам у такому стані він був непотрібним. І не мотивувала навіть можливість отримати у спадок частку його квартири. Сусіди звернулися до нас, ми — до бельгійських меценатів. І чоловікові вдалося допомогти. Він має групу інвалідності, проходить лікування у спеціалізованому закладі… Такий же випадок був з іншим чоловіком. Йому з церкви носили їсти. Він пити мав з ким, а коли допився, то друзі всі зникли. А потім, коли побачив брат, що допомагають сусіди і волонтери, почав і він допомагати".

 

Таких історій, каже директор центру, багато. Тому єдиним способом допомогти зараз родині з Підгірок — згуртуватися і кожному зробити максимально можливе, щоб дівчата отримали необхідне лікування, можливо — групу інвалідності, а відтак — засоби для життя, або ж пройшли курс соціалізації та вийшли зі свого замкненого світу.


19.07.2017 1543 0
Коментарі (0)

11.12.2025
Павло Мінка

Національні парки Івано-Франківщини, де зберігаються праліси та унікальні види рослин і тварин, стикаються з системними загрозами: незаконними рубками на сотні мільйонів гривень, організованими схемами та обмеженим контролем через воєнний стан.  

922
07.12.2025
Вікторія Косович

Ректор «Івано-Франківської академії Івана Золотоустого» та священник Олег Каськів понад двадцять років поєднує духовне покликання з керівництвом освітою. Як сучасна молодь поєднує навчання, технології та духовність? Чи може церква залишатися авторитетом у світі соцмереж? І як війна змінює освіту та цінності студентів — читайте в інтерв'ю Фіртці.  

4522
04.12.2025
Вікторія Матіїв

Священник з Івано-Франківська Василь Савчин в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів про духовний сенс зимових свят — від Святого Миколая до Стрітення — і пояснив, як традиції та сімейні звичаї допомагають відчути Божу любов.  

1635
01.12.2025
Дар'я Могитич

Офіційна статистика прокуратури за 2024–2025 роки — ексклюзив від Фіртки.  

10828
29.11.2025
Олег Головенський

У передріздвяному інтерв’ю Фіртці мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про особисте життя: родинні традиції, сімейний «осередок Марцінківих» в Отинії, друзів і вміння прощати недоброзичливців, а також поділився думками про культурне життя міста — літературу та театр.

3318
28.11.2025
Діана Струк

Як комунальний транспорт Івано-Франківська адаптує маршрути, долає нестачу водіїв, реагує на скарги пасажирів, забезпечує доступність та планує розвиток до 2030 року, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором комунального підприємства «Електроавтотрансу» Віталієм Голутяком.  

3610

Він мав особливий голос, талант композитора. Був дотепним, креативним, наполегливим, небагатослівним, потужним і результативним. А ще – дуже цілісною людиною. Такі зараз, в епоху мерехкотіння уваги в потоці самовпевненого дрібного, у все більшому дефіциті…

17018

Завдяки кіноіндустрії з її різдвяними фільмами ми добре знаємо про особливості  святкування Різдва в трансатлантичному світі (США, Канада, Великобританія) та Європі. В Україні серцем цього свята є колядки та щедрівки.  

924

«Голлівуд» завжди або передбачає, або програмує нам майбутнє.

1181

Будь-яку подію, будь-яке явище, будь-який процес можна символічно описати за допомогою одного з трьох ритуалів – наречення імені, шлюбу або панахиди

943
11.12.2025

Святкові застілля часто спокушають нас великою кількістю смачних страв, але переїдання може зіпсувати як настрій, так і самопочуття.  

6319 4
07.12.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м’ясо, рибу та молочні продукти. Натомість у раціоні залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.    

31937 1
04.12.2025

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

11556
13.12.2025

На переконання отця, справжню підтримку дають віра, молитва, Слово Боже, одновірці та щирі друзі. Важливо й самим бути поруч із тими, хто горює — підтримати присутністю, словом та молитвою.

8176
06.12.2025

Сьогодні, 6 грудня, в Україні за новим церковним календарем відзначають День святого Миколая.

1192
04.12.2025

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

7656 1
11.12.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

38719 1
11.12.2025

Адміністрація президента США Дональда Трампа перевертає з ніг на голову звичну логіку американської зовнішньої політики — Європа шокована, але ще в очікуванні змін на кращі стосунки зі своїм стратегічним союзником.  

828
05.12.2025

Василь Вірастюк — народний депутат України IX скликання від Івано-Франківщини. За нього у 2021 році під час проміжних виборів у 87 окрузі проголосували понад 31,2% виборців.

4630
04.12.2025

Александр Стубб, президент та колишній прем’єр-міністр Фінляндії, дипломат та очільник світових структур з великим досвідом, розповів у Foreign Affairs про своє бачення майбутнього світу.

1168
01.12.2025

Вперше в історії Центральний банк Росії почав прямий розпродаж стратегічних запасів золота зі своїх резервів на внутрішньому ринку. Про це стверджує Служба зовнішньої розвідки України.

1527