Ніхто не знає своєї долі. Тому, коли бачиш чуже горе, серце переймається, рука тягнеться подати… Бо може і самому прийдеться в горі збирати пожертви…
Якщо колись бідолаги стояли з протянутою рукою, то у вік прогресу винайдено інший спосіб. На контейнери наклеюються прохання про допомогу, краще з фотографією, і розставляються по торгових точках, де люди отримують здачу. Маючи у руках гроші тяжко відмовити, та ще коли на тебе дивиться дитина у біді… З точки зору як психології, так і маркетингу - сильний та безвідмовний маневр. Навряд чи до такого може додуматись нещасна мати. Але знайшлися різні люди, які постворювали фонди, компанії, уточнюю – БЛАГОДІЙНІ. А що, кажуть: і дітям допомогають, і себе не ображають. Бо тож треба і кольорові принтери закупити, і пластмасові бокси поклеїти, на бензин потратитись, щоб розвести і потім обїжджати – пожертви збирати, тож і не духом єдиним живуть організатори…
Поки ото писав, згадав жінку колишнього президента Катерину із її прожектом дитячої лікарні … у майбутньому… та зниклими пожертвами… у минулому…
27.02.2013
15.03.2013
Ці фотографії зроблені в одному з торгових центрів Івано-Франківська. Не важко помітити різницю.
У першому випадку фотографування мене було оточено охороною і досить таки серйозно її начальником запропоновано витерти знімок, бо фотографувати дозволено тільки із відома директора. Журналістське посвідчення не подіяло. Тільки мої реальні дії по супротиву та набирання номеру виклику міліції зупинили вже відомий сценарій із затяганням у підсобне приміщення…
Через два тижні якось навіть не здивувала зміна кількості скриньок на пожертви. Ніхто вже не заважав знімкувати. Навіть пояснили, що зменшення кількості сталось після перевірки існування та законності дій збирачів…
Гріх заробляти на людській біді…
Акцію щодо недопущення шахраїв-мародерів до пожертв на портеби знедолених активісти горомадської організації «Голос» проводять постійно. Цією публікацією запрошую до дій небайдужих.
