Богдан сміється. Богдан - снайпер. Богдану двадцять.
Батьки Богдана відмовились від нього, бо підтримують Росію.
В нього татуювання "Я живу на своїй Богом даній землі" та уламки від снарядів в обох ногах.
Богдан багато палить і знову хоче на війну.
- Знаєш, є такі фаршировані перці, а я от - фарширований Богдан! - сміється він, показуючи поранення.
До поранення Богдан служив в батальйоні "Айдар". Зізнається, що деякі накази командирів його відверто дратують.
Кажуть нам здати зброю, мовляв, командир доводить, що це для батальйона "Донбас". Ми віддаємо, а на наступний день в командира - нове авто. Зброї немає, нічого немає, а авто в нього з’являється.
Або ж ті самі командири дали нам наказ зайняти позицію на дереві - вичікувати. Тільки ми розташувались - не через годину і не через півгодини навіть - за 5 хвилин нас почали обстрілювати. Так я і опинився тут. Єдиний, хто вижив.
 |
| Тут і далі - всі фото Юлії Кочетової |
 |
Богдан сміється. В нього дрижать пальці й паморочиться голова. Часом я заходжу в лікарню та приношу йому цигарки. Він дзвонить мені після виписки, напиваючись у кафе біля Центрального військового шпиталю:
- В тебе є мама?
- Ну, так.
- А моя від мене відмовилась. Тому ти мене не зрозумієш. В тебе є кохана людина?
- Є.
- А мені сьогодні зателефонували і сказали, що дівчина та, що мені подобалась, що її вбито.
 |
Ми сидимо біля метро "Палац Україна". Богдан займається "Товариством ветеранів АТО", заснованим його побратимом з Айдару – Кирилом. На ньому той самий легкий камуфляж, в якому він лежав у лікарні, а в ногах - чорний лабрадор. Це дівчинка, її звати Євра, вона теж з Айдару і теж пережила контузію.
Богдан плаче без сліз. Богдан розповідає, як та вбита дівчина приходить до нього уві сні.
- Хто він був такий, щоб вбивати іншу людину? Особливо дівчину?... Нищівно малий, якась піщинка…Бачиш - Богдан вказує костилем на чорне небо - навіть зорі парами, інколи дивлюсь - десятки зорей разом, а я один. І каменів пригорошня - теж поруч лежать.
Він спирається підборіддям на костиль і дивиться вниз. Євра так само опускає голову до землі.
- Коли ти знову поїдеш знімати на Донбас? Візьми мене з собою. Я не потрібний тут.
За нашими спинами - сміттєвий бак. Богдан крошить собаці печиво "Марія", (Євра звикла їсти, що дадуть – її теперешній хазяїн часом забуває погодувати й себе) та розповідає про "Товариство ветеранів АТО", де допомагатиме таким самим "АТОшникам", як і він сам.
 |
 |
- Чого я хочу від себе втекти? Скажи мені? Я не можу всидіти на місці, мені постійно потрібно кудись їхати...Я знайшов таблетки, щоб не спати, я не можу спати, вона сниться мені... Кирило вже зовсім не на жарт каже мені, що поведе до нарколога…
- Я хочу на війну, мені скушно, скуууууууушно на гражданкє, - говорить він, ледве пересуваючи ноги.
- А що ти робитимеш, коли війна закінчиться?
- Я якраз нещодавно про це думав і… Страшно, певно, але я не знаю. Знаєш, снайпер робить вистріл між ударами серця, щоб не було зайвих рухів. Тук - і постріл. А ще у снайпера завжди із собою є ніж та пістолет. Снайперів не беруть у полон - їх вбивають. А так є ще один шанс поборотись за своє життя.
Ми йдемо вулицею, перехожі дивляться на нас - вичавлено-жалісливо, відсторонено. Дівчата - з вимушеною повагою в очах, хлопці - ховаючи свої, поправляючи спортивну сумку для тренування.
Але ці погляди тривають рівно півсекунди. Опісля - ми вже пройшли повз, випадкові подорожні розчинилися десь вулицею - і ноги Богдана, нафаршировані уламками від снарядів та його собака після контузії - швидко стають вже не їхніми проблемами.
Не їхньою війною.
Таксист надзвонює вже втретє, та Богдан не може впоратися з розблокуванням гаджету - для цього треба кинути один костиль і якось ще втримати рівновагу.
- Чого це ви слухавку не брали?
- Розумієте, я на костилях ще, не можу так швидко…
- А чого ви не сказали, що із собакою будете?
- А що таке?
Я притискаю Євру до себе, що смирно виконує команду "Сидіти" на задньому сидінні.
- В мене алергія, - відказує водій.
У кишені в мене лежить візитівка - "Безкоштовна психологічна допомога у кризових ситуаціях".
- Тобі знадобиться, - сказав мені Богдан та запхнув папірець у мою руку.
 |
Юлія Кочетова, УП
Усі фото автора
