Політичні процеси, як і більшість тих процесів, що відбуваються у соціумі, розгортаються у часі циклічно. Тому кожний політичний аналіз, вільно чи не вільно, є аналізом певного циклу тенденцій, рухів та подій. Теперішній політичний цикл на Прикарпатті почався після осінніх виборів минулого року. Нам приблизно відомо, чим мав би закінчитись цей цикл. У 2015 році Олег Тягнибок має вийти разом з Віктором Януковичем у другий тур президентських виборів, набрати 26-28% голосів по Україні, 85-87% в Галичині і зайняти після того почесну нішу лідера правої опозиції та позаконкурентного «політичного тата» Західної України.
Циклограмма «ери Тягнибока» передбачає поступове «відмирання» на Прикарпатті усіх політичних сил, окрім ВО «Свободи» та Партії регіонів. Зрештою, цей процес не такий штучний, як здається на перший погляд. Всі інші партії в Галичині не мають реальної широкої електоральної бази. І БЮТ, і «Фронт змін», і залишки «Нашої України» з їхніми ліво-популістськими та ліберальними ідеологемами не вписуються в парадигми традиційного мислення пересічних мешканців Галичини.
«Свобода» є ідеальною партією для тої більшості галичан, яка вихована на кланово-релігійних цінностях включно з вкрапленнями побутової ксенофобії та на героїчних історіях про ОУН-УПА. Галицька меншість радше симпатизуватиме «конкретним хлопцям» з ПР, аніж лібералам і бютівцям. Лібералізм з його ідеологією відкритості та індивідуалізму є чужим для населення, яке зорієнтоване на кланово-родинні колективістські постулати. Тут маємо глибоку ідеологічну прірву, яку не заповнити ніякими єврообіцянками. БЮТ мав ширші електоральні перспективи, але за останні місяці піар-образ Юлії Володимирівни настільки деградував («Всьо пропало!»), що уявити «іміджеве воскресіння» Тимошенко в Галичині дуже важко. Якщо між БЮТом і «Свободою» раптом почнеться політична війна, то останній буде не складно звести вплив «білосердешних» до величин близьких до «зеро».
Тим більше, що головною політичною мотивацією галицької меншості буде пошук того «сильного», хто зможе врівноважити тотальну присутність у владі тягнибоківців. Ані «Рух», ані недобитки «НУ», ані БЮТ не виглядають як противага «Свободі». Єдиною реальною альтернативою залишаються «регіонали». Саме до них поступово, протягом циклу, відкочують всі ображені радикальними націоналістами.
На цьому тлі безперспективними виглядають спроби Віктора Анушкевичуса протистояти «свободівській» більшості у міськраді. В принципі, у Віктора Андрюсовича є лише дві перспективи. Перша (майже втрачена) – стати церемоніальним міським головою при Онуфріїві (справжньому господареві міста), або отримати імпічмент і передати владу Марцінківу. Навіть Партія регіонів не зможе в даній ситуації врятувати чинного мера. Хоча, пригадуємо, подібна перспектива змальовувалася Віктору Анушкевичусу і в «минулому циклі», коли він побив горшки з всесильним тоді в Івано-Франківську БЮТом. Вміння маніпулювати опонентами та досвід політичного виживання може і на цей раз втримати Віктора Андрюсовича на плаву, проте ситуація із «Свободою» є зовсім не простішою, аніж чотирирічної давності з БЮТом. Так чи інакше, повне захоплення тягнибоківцями влади у місті – це лише питання часу. Так само, як і перехід в опозицію практично всього списку осіб, яких ми звикли вважати місцевим політикумом.
Центром і «меккою» справжнього протистояння радикальному націоналізмові залишиться обласна держадміністрація, яка поступово та послідовно братиме всіх ображених під своє крило. Зараз це може виявитися фантастичним припущенням, але десь на «вершині циклу» навіть частина бютівців може отримати синьо-білий «дах». (Скажімо, деякі високі нашоукраїнці вже зараз висиджують в черзі на уклін в обласній приймальні №1.) Адже, рано чи пізно, ідеологічна та персональна непримиренність БЮТу і ВО «Свободи» перейдуть з «холодної» до «гарячої» фази. Особливо, коли радикал-націоналісти почнуть витісняти популістів з керівних посад в установах та «регулюватимуть» бізнес, вичищаючи місто від «неправильних» бізнесменів.
На завершальному етапі циклу місто (і, частково, область) опиняться під контролем ВО «Свободи» і почнеться «електоральний відкат», обумовлений традиційним незадоволенням населення діючою владою. До того часу ідеологічне протистояння між «Свободою» і ПР, яке ми спостерігаємо тепер, досягне певної рівноваги. Тягнибок сформує парламентську фракцію, отримає контроль над фінансовими потоками і політичне поле України набуде виразних «чорно-білих» контурів. Тобто, почнеться підготовка до наступного політичного циклу, у якому на перший план вийде розділ України на сфери впливу поміж світовими силами в їхній новій конфігурації.
Аналітична група «Фіртка-Магус»
