Перший раз у перший клас: відомі прикарпатці діляться шкільними спогадами

1 вересня – День знань – для школярів особливе свято. Цьогоріч, воно не схоже на традиційне, адже пандемія коронавірусу та карантин внесли свої корективи.

Своїми спогадами про свято Першого дзвоника та смішними шкільними історіями з Фірткою поділилися відомі прикарпатці.

Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського національного музично-драматичного театру імені Івана Франка

У житті Ростислава Любомировича було два перші класи. Артист йшов у нульовий клас косівської школи №1.

«Батьки на той час жили у Чернівцях. Мене у школу вела бабуся Анна. Я страшно не хотів туди йти. Якщо більшість дітей хочуть ходити у школу, то для мене це було насилля. Я не ходив у дитячий садочок, виростав серед природи, котів, собак, свиней, корів, поруч були город, річка. І тут школа… Для мене це було обмеженням свободи. Дуже пам’ятаю, як вона мене розбудила, а я не хотів йти. То бабуся мене силою повела у школу.»

У школу народний артист йшов без вміння читати-писати, але шкільну програму вдалося наздогнати вже до кінця першого класу.

«Є діти, які йдуть у школу підготовлені, вони вміють писати-читати, а я не вмів нічого. Йшов, як круглий нуль. Спочатку в мене були погані оцінки, навіть двійки. Під кінець року я почав добре вчитися й у мене були майже одні п’ятірки.»

Зі шкільних років Ростислав Любомирович пригадує, що не любив медогляди.

«Соціалізація, все те, що відбувалося, коли дитину брали в рамки, мені не подобалося. Я не дозволяв, щоб у мене брали аналізи. Колись скельцем брали аналізи, напевно на глисти. Я собі думав, а якого милого вона мені має знімати штани. Коли приходила медсестра, то я її копав ногами і не дозволяв нічого робити. Найбільші приколи були пов’язані з тим, що мене важко було взяти у рамки.»

Батькам артист бажає не заганяти дітей у рамки оцінок, вчитися бути щасливими та вільними.

«Я не знаю, яка модель правильна. Мене, наприклад, ніколи не заставляли вчитися, я не боявся батьків і поганих оцінок. Я вважаю, що найголовніше - виховати особистість. Не варто гнатися за високими оцінками.»

Тетяна Терсенова-Заводовська, засновниця модельної школи, експерт з етикету

У свій перший клас Тетяна Герасимівна пішла у франківську школу №11.

«У школу було складно збиратися, бо напередодні ми повернулися з Кавказу. І в мене крім червоних черевичків нічого не було. Була красива форма, але ті червоні черевики… Я страшно плакала, бо я не хотіла в них йти у школу. Але вже в останній день, перед першим вересням, мені принесли сандалі. Гірко плакала, бо не хотіла йти у червоних черевиках — так запам’яталося перше вересня.»

Пригадала франківчанка і смішну ситуацію - як у школі дозволяла собі їсти те, що у дома було заборонено.

«У нас поруч був гастроном, на куті Лепкого-Незалежності, там продавалися бички. В мене дома не дозволяли таке їсти, ніхто цього не їв. Ми пішли накупили тих бичків і цілий урок їх їли. А потім нас намалювали з подружкою, як ми сидимо в залишках цих бичків - голови, хребти.»

А ще жінка вважає, що справжні друзі на все життя з’являються тільки у дитинстві та у шкільні роки.

«В мене є друг з першого класу. Ми дружимо по нинішній день. Причому, що я пізніше перейшла в іншу школу, це не заважає нам дружити до сьогодні. В нас був дуже дружній клас. Одна подружка зараз в Америці, але ми спілкуємося, переписуємося. Взагалі, проживши життя, я приходжу до висновку, що найщиріші, найсмішніші друзі ті, які з нами з самого дитинства. По життю стільки попутників, які вилітають з-за повороту, а друзі тільки з дитинства.»

За словами Тетяни Герасимівни, найкращі інвестиції у цьому житті – це діти.

«Якщо ми вкладемо у них зараз з дитинства, то ми отримаємо вже на схилі літ і по факту. Діти - це такий необроблений матеріал. Треба забути про те, що нема часу, втомлений, треба пересилити себе і займатися дітьми. Ми повинні зрозуміти, що школа вчить, а не виховує. Виховувати мають батьки. У нас виходить, недобрий результат тому, що ми все перекладаємо на школу. Вчитель не може навчити дитину того, що повинні батьки. Тому, я вважаю, що батьки повинні бути єдиним цілим з педагогом.»

Галина Баранкевич, акторка, заслужена артистка України

Навчалась акторка у школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови.

«Я йшла у перший клас, коли Україна здобула свою незалежність. Проте, на нашому святі був ще відголос союзу. Я пам’ятаю цей момент. Здається, була з мамою і старшою сестрою. Таких особливих урочистостей як зараз не було. А ще можу сказати, що я до кінця не розуміла, що це за день. Він, зрозуміло, був святковим, але не настільки як зараз. Але все ж, мабуть, мені пощастило відсвяткувати краще ніж цьогорічним першачкам.»

Коли акторка йшла у перший клас, то вже вміла рахувати і читати. Тато вважав, що дитина у першому класі це має вміти.

«Я не була у садочку і не до кінця розуміла, що таке школа. У той період, коли я народилася, батьки активно працювали, це були важкі 90-ті. Вони не мали багато часу, щоб хвилюватися за психологічний стан дитини. Вони давали нам все те, що могли. Я їм за це вдячна. Тато в той момент вчив мене читати, бо він вважав, що так треба. Він не думав про те, що, можливо, мені це не цікаво. Проте, читання давалося мені легко, але з математикою в мене було дуже погано. І коли я могла у хвилину читати більше норми, то математику мала наздоганяти. Математика і точні науки, то не моя фішка, я з ними не дружу.»

На перше вересня артистка завжди запізнювалася. Тому не бачила свята ніколи від початку і до кінця. Тому, каже, має трохи дивні спогади.

«Був момент, коли я зрозуміла, що я тут надовго і треба змиритися. Бо дитинство проходило у бабусі. Вона мене виховувала. Все було дуже по-дитячому, насичено, з іграми та іншими дітьми. І я не знала, що таке стабільність і дисципліна: що треба зранку вставати, що є обід за розкладом. От власне перший клас я, мабуть, призвичаювалась. Я не розуміла, чому це не закінчується. Я не була готова до того, що це надовго.»

Вчилась акторка у дружньому та харизматичному класі. Зі своїми однокласниками тримає зв’язок і після школи, і кожного року організовують зустріч випускників.

«Нас пов’язувало те, що ми були дуже нечемні. Вчителька молодших класів завжди отримувала догани. Ми були некеровані і гіперактивні, мали особливу дружність у класі. Наші хлопці одного разу зробили мінівибух. Їм було цікаво, що трапиться, якщо все ж запхати два дроти у розетку. Ну от трапився мінівибух. Добре, що лише міні і ніхто не постраждав. Але школа була на межі евакуації, наробили трохи шуму. Цікаві ми були.»

В цей день Галя бажає батькам гарного настрою, попри ситуацію, яка є зараз у країні.

«Також бажаю, щоб діти не розчаровували своїх батьків і навпаки. Важливо, щоб дитина свої знання вміла впровадити у життя і знайти себе. Батькам варто прислуховуватися до дітей і розвивали їхні таланти. Головне, щоб дитина реалізовувала свої амбіції. Треба забивати дітям час. Вже з першого класу діти мають бути зайняті. Це треба вирішувати батькам спільно з дітьми. Тоді дитина звикне, що життя - це праця. Діти мають рухатися, вчитися і бути зайнятими.»

Любов Загоровська, письменниця

В 1-клас письменниця пішла в ЗОШ №11, провчилася там до 5-го класу, а уже в 6-й, у зв’язку з переїздом, перейшла до ЗОШ №19.

«Як таких, спогадів про свято Першого дзвоника, дуже мало. Звісно, до школи дуже хотілося. Була класична лінійка, промова директора, тощо. Ну і знайомство з першою вчителькою.»

І приготування до свята, каже Люба, були як і у всіх учнів того часу.

«Купили форму, вона була трохи завеликою, тому мама підшивала її знизу. На голові мені пов’язали два величезні банти, кумедно так виглядала в той день. Мала портфель здається, із зображенням Чебурашки. Це тепер діти готуються до 1 вересня, ходять на якісь репетиції. А колись нічого особливо,  ні про що не попереджали.»

Під час свята першого дзвоника Люби, директор оголосив, що от, саме зараз прозвучить перший дзвоник. Наперед вийшов височезний старшокласник, підійшов до класу і вхопив на руки найменшу за зростом дівчинку. Вона перелякалася і розплакалася. Так він і ніс її на руках, всю в сльозах і калатав її рукою із дзвоником.

«В той час діти починали навчання з 7-річного віку, а ми були чи не першими шестирічками в місті. Тому для нас виділили два класи. У першому стояли парти і було навчання, а в другому – ліжка і в обід ми лягали спати.»

Уже дорослою, під час університетської практики, Люба опинилася в 11-й школі в ролі вчительки.

«Розповідала учням, що от, в цьому класі діти колись спали. Не повірили, дуже їм дивно було, що в школі може бути перерва на сон.»

А ще, пригадує Люба, учні обов’язково мали носити з собою в школи чашки й під час однієї з перерв їм давали молоко.

«Я молоко ніколи не любила і це було просто жахіття – випити його. Але в нашому класі вчився хлопчик Василько і я просила його випити крім свого, і моє молоко. Так він мене рятував.»

Володимир Пиндус, богатир, Найсильніша людина Прикарпаття

Свій перший навчальний рік спортсмен розпочав у школі №17. Зізнається, що було дуже страшно йти у школу.

«Йти у школу на Перше вересня мені було страшно. Я пам’ятаю перший клас – нікого не знав, для мене це була паніка і невідомість. В основному саме такі спогади мене переповнюють після мого Першого дзвоника.»

А от власне підготовки до школи богатир пригадати не може, бо надзвичайно боявся всього нового.

«Як готувався до школи, я не пам’ятаю. Пам’ятаю лише, як мене бабця завела у клас. То були нові діти, я не знав, де сісти і чого саме там за парту сідати, а не десь інше. В мене постійно було бажання сісти за останню парту, щоб ніхто мене не бачив і не звертав на мене уваги. Спочатку сидів таки за останньою, а потім за другою.»

Пригадує богатир і свою першу вчительку. Спогади про неї дуже позитивні та теплі.

«Вона вміла гарно знайти підхід до кожного з нас. В дітей не було проблем з навчанням. Ми її дуже любили. Були періоди, коли вона захворіла, то ми всім класом ходили її провідувати додому. Клас був дуже дружній.»

Батькам школярів богатир побажав терпіння. А ще закликає прищеплювати дітям любов до спорту.

«Бажаю батькам терпіння. А по-друге, тільки в крайніх випадках дозволяйте вашій дитині не ходити на фізкультуру. Ви повинні змиритися з тим, що фізкультура - це база для подальшого розвитку дитини. Якщо дитині закласти здоровий спосіб життя, то вона буде здоровіша, активніша і фізично розвинена. Телефон, ноутбук здоров’я не подарує.»


01.09.2020 Люся Грибик 17702
Коментарі ()

17.12.2025
Микола Данилів

Під час повномасштабної війни самовільне залишення військової частини стало серйозною проблемою для Збройних сил України.

1038
11.12.2025
Павло Мінка

Національні парки Івано-Франківщини, де зберігаються праліси та унікальні види рослин і тварин, стикаються з системними загрозами: незаконними рубками на сотні мільйонів гривень, організованими схемами та обмеженим контролем через воєнний стан.  

1197
07.12.2025
Вікторія Косович

Ректор «Івано-Франківської академії Івана Золотоустого» та священник Олег Каськів понад двадцять років поєднує духовне покликання з керівництвом освітою. Як сучасна молодь поєднує навчання, технології та духовність? Чи може церква залишатися авторитетом у світі соцмереж? І як війна змінює освіту та цінності студентів — читайте в інтерв'ю Фіртці.  

4988
04.12.2025
Вікторія Матіїв

Священник з Івано-Франківська Василь Савчин в інтерв'ю журналістці Фіртки розповів про духовний сенс зимових свят — від Святого Миколая до Стрітення — і пояснив, як традиції та сімейні звичаї допомагають відчути Божу любов.  

1938
01.12.2025
Дар'я Могитич

Офіційна статистика прокуратури за 2024–2025 роки — ексклюзив від Фіртки.  

11102
29.11.2025
Олег Головенський

У передріздвяному інтерв’ю Фіртці мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про особисте життя: родинні традиції, сімейний «осередок Марцінківих» в Отинії, друзів і вміння прощати недоброзичливців, а також поділився думками про культурне життя міста — літературу та театр.

3603

Він мав особливий голос, талант композитора. Був дотепним, креативним, наполегливим, небагатослівним, потужним і результативним. А ще – дуже цілісною людиною. Такі зараз, в епоху мерехкотіння уваги в потоці самовпевненого дрібного, у все більшому дефіциті…

19205

Завдяки кіноіндустрії з її різдвяними фільмами ми добре знаємо про особливості  святкування Різдва в трансатлантичному світі (США, Канада, Великобританія) та Європі. В Україні серцем цього свята є колядки та щедрівки.  

1169

«Голлівуд» завжди або передбачає, або програмує нам майбутнє.

1438

Будь-яку подію, будь-яке явище, будь-який процес можна символічно описати за допомогою одного з трьох ритуалів – наречення імені, шлюбу або панахиди

1183
17.12.2025

Цукор — один із найбільш суперечливих інгредієнтів у нашому харчуванні. Його звинувачують у розвитку ожиріння, діабету, “залежності” та навіть депресії. Але чи справді потрібно повністю уникати цукру? Або ж питання лише у його кількості?  

1656
11.12.2025

Святкові застілля часто спокушають нас великою кількістю смачних страв, але переїдання може зіпсувати як настрій, так і самопочуття.  

6553 4
07.12.2025

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м’ясо, рибу та молочні продукти. Натомість у раціоні залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.    

32128 1
16.12.2025

З 26 по 28 грудня 2025 року в Івано-Франківську у храмі Царя Христа отців василіян УГКЦ відбудеться XVII Міжнародний різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях».  

1295
13.12.2025

На переконання отця, справжню підтримку дають віра, молитва, Слово Боже, одновірці та щирі друзі. Важливо й самим бути поруч із тими, хто горює — підтримати присутністю, словом та молитвою.

8443
06.12.2025

Сьогодні, 6 грудня, в Україні за новим церковним календарем відзначають День святого Миколая.

1417
17.12.2025

Наступне засідання Шевченківського комітету, на якому відбудеться другий тур відбору на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року, заплановане на другу декаду січня наступного року.  

1862
17.12.2025

Питання проведення виборів в Україні під час повномасштабної війни залишається складним як з безпекового, так і з політичного погляду.  

958
11.12.2025

Адміністрація президента США Дональда Трампа перевертає з ніг на голову звичну логіку американської зовнішньої політики — Європа шокована, але ще в очікуванні змін на кращі стосунки зі своїм стратегічним союзником.  

1160
05.12.2025

Василь Вірастюк — народний депутат України IX скликання від Івано-Франківщини. За нього у 2021 році під час проміжних виборів у 87 окрузі проголосували понад 31,2% виборців.

4865
04.12.2025

Александр Стубб, президент та колишній прем’єр-міністр Фінляндії, дипломат та очільник світових структур з великим досвідом, розповів у Foreign Affairs про своє бачення майбутнього світу.

1378