Те, про що проникливі політологи та експерти казали ще у вересні, тепер стало очевидним. Верховна Рада, обрана за старою «змішаною» схемою лише частково відповідає тим надскладним завданням, які стоять нині перед парламентом воюючої країни, що стала на шлях кардинальних реформ.
Через «мажоритарку» та непрозорі партійні списки до Верховної Ради пройшов дуже різний за якістю «депутатський матеріал». Від героїв Революції Гідності та АТО до колишніх «парламентських багнетів Золотого Батона», що голосували за диктаторські закони 16 січня.
Ця строкатість, на мою думку, немає нічого спільного з представницьким парламентським різноманіттям у розвинутих демократіях. Ну не може свідома зріла нація одночасно обирати до парламенту і жертву і ката, і героя і зрадника. Це не благословенний лібералами плюралізм, це політична шизофренія у її чистому вигляді. Її наслідком є нездорова атмосфера в парламенті, бійки в сесійній залі та неконструктивне (відверто непристойне) персональне протистояння народних обранців.
А ще у Раді є «Опозиційний блок», що здобув 10 відсотків за партсписками. Його присутність «під куполом» відображає певні (реальні) настрої на Сході України. Проте й тут є «але». Думаю, якби мешканці Харківщини та Запоріжжя, які голосували за «опозиціонерів», знали, хто саме йде в парламент від «Опозиційного блоку» окрім політичних шоуменів Рабиновича, Шуфрича і Вілкула, депутатських мандатів у «опозиціонерів» було б значно менше. Й це ще один серйозний аргумент на користь відкритих партійних списків.
"Мажоритарка" вартує окремої розмови. Це - необмежене поле для підкупів та маніпуляцій. Хто б що не казав про "нові" післямайданні часи, а хрестоматійна "гречка" залишається актуальною. Й не лише на Сході, де - не зважаючи на всі майдани і зсуви масової свідомості - перемагають «олесики довгі» та «опозиціонери» звягільські та йому подібні.
Ми ж розуміємо, що чим гірша ситуація в економіці, тим електорат вразливіший для підкупів. Можливо хтось тішиться теперішній девальвації гривні - мовляв, можна буде дешевше купити людей. Й це ще один аргумент на користь пропорційної системи з відкритими списками. Але реальними відкритими спиками, коли партійна номенклатура не має жодних пріорітетів в порявнянні з рядовим кандидатом найвіддаленішого виборчого оккругу.
Партійні списки мають бути відкритими. Якби виборці на минулих виборах знали, кого саме веде до влади по списках, вкажімо, Радикальна партія, результати були б інші. А тепер люди дивляться на еротичні фотографії "ляшківської фотомоделі" панянки Кошелевої і розуміють ступінь партійної нещирості та використання «телевізійного» рейтингу лідера, за яким «паровозом» за гроші проходять до парламенту коханки та підручні персон, на яких як кажуть в народі і «печатки ніде ставити».
Я не буду оригінальним, якщо скажу: у цієї Верховної Ради специфічне майбутнє. Бурхливе і, судячи з усього, нетривке. Вже тепер ми бачимо як деякі парламентські комітети «шифрують» час та місце своїх офіційних засідань, щоби (не дай Боже!) активісти з депутатів не завітали на їхні дебати (дерибани?). А в деяких фракціях – змантачених з різних партій та олігархічних угрупувань – замість фракційних зборів нині збираються вузькі бізнесові «посиденьки». Це – явні передвісники парламентських криз 2015 року. Передвісники кулуарних змов та зривів важливих для майбуття України голосувань.
Власне те, що практично всі офіційні фракції ВР «прошиті» олігархічними інтересами та олігархічними групами впливу і є головним «мінним полем» теперішнього українського парламенту. Українське суспільство хворе на олігархію. Ця ракова пухлина в теперішній ситуації стала смертельно небезпечною. Адже всім відомо, що Москва якнайкраще вміє домовлятись з олігархами.
Вже тепер ми відчуваємо підводні течії в українській політиці. З одного боку нам щодня розповідають про успіхи євроінтеграції та зближення з НАТО, З іншого конкретики у цих «успіхах» надзвичайно мало. Попри всі декларації, заяви та багатозначні натяки брами членства в ЄС та Атлантичному альянсі залишаються для України зачиненими. Зброю звідти обіцяють вже вісім місяців, але реально бачимо лише аптечки і матраци. Навіть тричі обіцяні офіційному Києву візові полегшення не йдуть далі солодких посмішок брюссельських бюрократів.
Парламентськими коридорами повзуть холодні протяги пліток та «інформацій» про те, що за лаштунками ВР йде «тихий злив» європейського вектору України. Паралельно мільярди доларів, отриманих від Заходу, перекачуються до Москви у вигляді плати за російський газ і російське вугілля. Питаюсь: навіщо київська пропаганда місяцями переконувала нас відмовлятись від російських товарів (не фінансуємо, мовляв, ворожу армію!), якщо сам уряд посилає до країни, яка на нас напала, колосальні гроші. Де логіка? Питання риторичне.
Чому, попри гучні заяви щодо майбутніх позовів на Росію в міжнародні судові структури, ці позови так і не подані.
Чому не покарані організатори та виконавці розстрілу Майдану?
Чому суди розблоковують банківські рахунки одіозних представників режиму Януковича та дозволяють вивести за кордон мільярди, вкрадені в українського народу?
Власне з таких підозрілих парадоксів сьогодні сплетена вся вітчизняна політика. За уряд «Яценюка 2.0» не голосують пострегіональні «опозиціонери», але не голосують і парламентські майданівці. Чому? Бо підозрюють чергові фальш і неправду?
Попри всі гучні присяги, царюють квотний принцип та кулуарні домовленості олігархів. Звідси юридична невразливість бізнесів різних курченків, фірташів, арбузових та єфремових. Звідси непереможне нахабство льовочкіних, вілкулів та шуфричів. Звідси хронічна незакінченість слідчих дій по справах масових вбивств на Майдані у лютому. Звідси постійні звільнення з-під варти найзліших ворогів України, таких як горезвісний терорист «Топаз». Звідси відновлення судами на посадах в пряме порушення Закону про люстрацію одіозних посадовців доби Януковича.
Якщо розібратись, всі стежки зрад ведуть до парламентської зали. Там зріють нові заколоти та підстави. Вороги чекають на суттєве погіршення економічної ситуації в кінці зими. На долар по тридцять гривень. На колапс енергетики. Тоді й вилізуть з під снігу «колорадські жуки» великої української політики. Вилізуть на парламентську трибуну. Й почнуть порівнювати: «як ми живемо тепер, а як жили при Вікторі Федоровичі».
Чи витримає цей наступ клаптиковий український парламент? Невідомо.
Якщо згадати, що приблизно 230 народних депутатів голосують так, як їм рекомендують з офісів олігархів, можливо все. Тому то й кажемо, що ця Верховна Рада є перехідною. Що попри всі поточні питання війни та економічної кризи, парламент повинен здійснити перехід на нове виборче законодавство.
Отже, наша вимога має бути одна – жодної «мажоритарки». Жодних закритих списків. Всі нардепи мають обиратись виключно за відкритими партійними списками у виборчих округах. При такій системі партія буде зацікавлена мати серед своїх висуванців реальних лідерів у виборчих округах, і жодна «коханка» за гроші до списку потрапити не зможе.
Інакше ми приречені на нидіння у вічному перехідному періоді з вічними «щурами» у ВР та вічною війною на східних кордонах.
Василь Бартків,
президент Фонду «Бойківська Бартка»
