Ось і закінчується 2014 рік – рік Блакитного Коня. Рік, який розвіяв багато ілюзій та підвів підсумки цілої епохи. Всі знали, що цей рік стане 100-річчям Великої (Першої світової) війни, але ніхто не передбачав, що сторіччя стане відліком нового глобального протистояння, а Україна опиниться в самісінькому його центрі.
Розпочинався цей рік як рік надій та сподівань, рожевих (сповнених підліткового романтизму) прагнень. Починалось все нібито гарно: бурмило-президент втік і на Майдані проголосили нову Україну. Проте потім все пішло на гірше: анексія Криму, донецький сепаратизм, війна на сході, Іловайськ, падіння гривні, економічний колапс та неоднозначні за результатами вибори…
Тепер ми розуміємо, що тільки свідома та наполеглива спільна щоденна праця, праця для себе, своєї сім’ї, для України врятує нас. Звісно, якщо взагалі врятує…
Тим не менше, як і за попередніх років, “Фіртка” була “на передовій” суспільного, політичного, культурного, спортивного, релігійного життя. Прийшов час традиційно підвести підсумки року, що минає. Ну й, не менш традиційно, відзначити найкращих у своїх номінаціях та визначити найбільш значущі та вікопомні події з життя Прикарпаття-2014.
Отож:
Наш парад номінацій в минулі роки розпочинався з “політика року”. Проте, цього разу ми вирішили не виділяти якусь конкретну особистість – якось не вродилось під Блакитним Конем жодних яскравих політичних «коників-горбокоників». Відповідно, ми цю номінацію віддали усім прикарпатцям. Пафосно кажучи, ми відчули силу простих людей. І тоді, коли щоденно нас збирали Майдани і тоді коли потрібно було їхати до Києва і відстоювати нашу свободу і коли ми відправляли наших рідних на війну, і коли збирали волонтерську допомогу і коли просто співчували, ми відчували єдність, спорідненість, солідаризм. З іншого боку, ми розуміємо, що дане номінування грішить банальністю. Що робити – такі вже банальні оті кольорові «гороскопні» коняки.
“Герої року” – Небесна сотня. Тут коментарі зайві. 2014 рік в українській історії взагалі і в історії Прикарпатського краю залишиться назавжди під знаком Небесної сотні, так само, як 1918 рік залишився під знаком героїв Крут. Історики ще складуть порівняльні дослідження цих двох героїчних історій. Де щільно переплелись самопожертва і зрада, бездарність політиків і безкомпромісність тих, ким політики жертвують в ім’я своїх схем і договорняків.
“Гордість року” – учасники АТО. Вони захищають нашу державу. І добровольці, і строковики, і контрактники, і волонтери, і військові капелани-священики. Чи не щотижня ми когось то проводжаємо то зустрічаємо з ротації. І кожного разу бажаємо одного: повернутися живим.
“Кар’єрне зростання”. Цю номінацію віддаємо теперішньому губернатору Олегу Гончаруку. Ще донедавна – приватний підприємець, не найбільш примітний депутат міської ради, раптом приміряв крісло першого за рангом державного чиновника області. Часу на посаді він провів не так багато, але виглядає, що знайшов себе у важкому та виснажливому бюрократично-начальницькому ділі.Звісно, попереду ще багато роботи і втриматися на такій посаді ой як непросто: і люстрація, і показники соціально-економічного розвитку регіону, і прихильність президента, і діалог із місцевими елітами. Втім, Гончарук відрізняється від свого попередника як стилем роботи, так і методами. Здається, він прагне перейняти командно-господарський стиль Вишиванюка. Справа не з легких. Серед іншого, потребує вміння грамотно пити міцні напої та тонко вибудовувати стосунки з десятками (якщо не сотнями) злодійкуватих та капризних кланів і кланчиків, які хитро обсіли ціле Прикарпаття.
“Подія року” – штурм приміщення ОДА. За лічені години адмінбудівля ОДА в Івано-Франківську обросла барикадами, чиновники поспішно її покинули, а мітингувальники тріаумфально зайняли. Подейкують, що під час цього революційно-безглуздого діяння на одному з поверхів ОДА з сейфу щезла кругленька сума грошенят. Але ж то, певно, тільки чутки…
“Несподіванка року” – Михайло Довбенко. Ніхто не йняв віри, що колишній компартійний партфункціонер, маючи на окрузі таких достойних конкурентів як Роман Вірастюк, Ольга Бабій, "майданівка" Ольга Галабала, все ж таки зможе їх перемогти. Й це при тому, що основні кандидати неприховано вказували (радше не вказували, а цілили тараном) у партійне минуле Довбенка. Проте після «тушкування» горезвісного Купчака 84 округ став настільки травмованим й зневіреним, що, здається, голосував методом «сліпого тицяння» у бюлетень на нетверезу голову. А дехто каже, що за Довбенка спрацювала ностальгія за очільниками старого стилю. Себто, за тими конями, які глибоко не орють, але й в ріллю дарма не какають.
“Прольот року” – ВО “Свобода”. Прикарпаття для цієї політичної сили – базовий регіон, величезна кількість її представників є у органах виконавчої та представницької влади. Напружена до болю в животі націоналістична риторика та критика режиму в стилі «рву сорочку і труси» завжди забезпечувала «трипальцьовим» достатній рівень підтримки, проте цього разу популістську нішу серед виборців зайняли “Самопоміч” та (що було несподівано) “Народний фронт”, котрі є більш ліберальними у своїх поглядах. Написати, що прикарпатці стомились від нациків, клавіатура не натискається. Так само малоймовірно, що «кулявлоби» з кролячими вухами та куцим піаром гіпнотично подіяли на галицьких парафіян. Певно спрацювали таємничі енергії тих перехідних часів, у які давні мудрі китайці жити не рекомендували. А ще наші люди не вибачають фарисейства. Навіть щільно загорнутого у вишивані рушники з цитатами Бандери.
“Пожежа року” – підпал будівлі СБУ та МВС на Сахарова. Цей рік, а особливо його початок видався досить насиченим на протестні акції. Після того, як було взято штурмом ОДА, прикарпатці взялися за силовиків, котрі демонстративно зберігали вірність “межигірській владі”. Штурм старої польської кам’яниці на Сахарова,15 нагадував новорічні забави нетверезих сільських підлітків, але на правоохоронців справив настільки гнітюче враження, що деякі з них вийшли із запою лише після восьмого травня. Проте вже за кілька місяців ці ж івано-франківці несли сюди ж, на вулицю Сахарова, квіти на свічки за загиблими правоохоронцями і проводжали їх у останню путь. А також зустрічали та проводжали на фронт бійців АТО. Воїстину, народні симпатії змінні як вітер над сувенірними ятками в місті Яремче.
“Непорозуміння року” – батальйон “Прикарпаття” – п’ятий батальйон територіальної оборониІвано-Франківської області, створений на території та із жителів нашої області, офіційно підпорядкований Міністерству оборони України. У серпні батальйон, потрапивши в Іловайський котел, майже в повному складі, самовільно покинув позиції. Відступ був настільки потужним, блискавичним, глибоким та рішучим, що – як кажуть знаючі люди – в Києві у паніці вирішили евакуювати столицю до Вінниці. А проти грізного батальйону, що нестримно мчав степами на непробивних жовтих шкільних автобусах, послали елітний Кіровоградський спецназ. Потім, щоправда, виявилось, що 5-ий тербатальйон відступав не на Банкову, а до Карпат, де вирішив у рідних горах боронити від москалів делятинські підземелля з шампіньйонами до останнього патрону. За що від шампіньйонів їм велика подяка.
“Безглуздість року” – “Сектор стриптизу”. Схоже, скандальна слава “Фемен” ніяк не дає спокою деяким персонам на Прикарпатті, та ще й мимохіть майже “Сектор”, зате не правий, а стриптизуючий. І не де-інде, а у тихій Коломиї: жіночий стриптиз у одному із нічних клубів міста. Райцентр виправдав двохсотрічну приказку: «Коломия – не помия!». Пацани там дали чосу, аж у столиці слинка потекла. Якийсь коломийський хлопака вліз на стриптизерку й здійснив з нею – о, жах несусвітній! – «статевий акт з неповним проникненням» (за юридичною термінологією). Прикарпатським моралістам ледь не гикнулось, а високодуховне жіноцтво написало кілька бздуруватих коментарів до соціальних мереж. На тому неймовірні пригоди секс-котика і стрип-білочки закінчились.
“Курець року” – Олександр Сич. Так, саме він, будучи віце-прем’єром, раптом вирішив зайнятися шкідливою звичкою, та й ще й не де-небуть, а на нараді за участю представників Міністерства охорони здоров'я, коли медики саме намагалися донести до вищого керівництва свої проблеми. Проте не до проблем було високопосадовцю, оскільки він вирішив зайнятися “профільним” лікнепом – говорив про вишиванки, відстоювання української ідентичності. А коли справа дійшла до корупційної складової медичної галузі, а точніше до компенсації за ліки хворим від гіпертонії, то отримав різку відповідь та ще й репліку, за яку й отримує пан Сич номінацію – "Можна я піду покурю, поки ви закінчите?" – саме за чуйне розуміння проблем довіреної йому галузі.
Події та герої (в різному розумінні цього слова) не закінчуються ніколи. Події відбуваються навіть тепер, коли ви читаєте цей допис. Триває люстрація влади, триває війна на сході, триває становлення громадянського суспільства, триває затягування з покаранням винних за розстріли на майдані, триває затягування з покаранням “межигірської зграї”. Втім, ми щиро віримо, що особливо дві останні справи закінчаться наступного року і ми заживемо у дійсно українській Україні. Так, це мрія, щира, наївна, але це мрія. Астрологи кажуть, що у цей рік відбудуться позитивні зміни і він стане щасливим. Отож, давайте мріяти разом і нехай наші мрії здійсняться!
З прийдешнім Вас Новим 2015 роком!
