В Україні опублікували повний текст нового Українського правопису, ухваленого 22 травня Кабінетом Міністрів. Так, документ на 282 сторінки з'явився на сайті Інституту мовознавства імені Олександра Потебні Національної академії наук.
"Офіційна публікація документу ще попереду, проте вже зараз можемо оприлюднити основні зміни з короткими поясненнями і прикладами", – пояснили в описі.
Буде адаптаційний період 3–5 років
Затвердження Кабміном нового правопису стало певною несподіванкою і для самих науковців.
“Оскільки Кабмін вже фактично у відставці, не дуже хтось чекав, що воно вчора (22 травня) станеться, це виявилося несподівано. Тепер мають бути чергові процесуальні кроки, – сказав у коментарі ZIK директор Інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАНУ Богдан Ажнюк. – Щоб правопис реально почав впливати на суспільне життя, він має бути виданий масовим тиражем, має бути розпорядження Кабміну або Міністерства освіти як одного з органів. Думаю, це найближчим часом з’явиться”.
Пан Ажнюк додає: “Те, що стосується різних атестаційних заходів, ЗНО – там буде досить тривалий адаптаційний період (три-п’ять років), протягом якого усі ці речі будуть відповідним чином втілюватися”.
А поки що пишемо по-старому.
Наразі в мережі “гуляє” здебільшого та версія правопису, яка була винесена на громадське обговорення минулої осені. Проте можна знайти й варіант Українського правопису, схвалений Українською національною комісією з питань правопису 22 жовтня 2018 року, а також рішенням колегії МОН та постановою Президії НАН України від 24 жовтня 2018 року. На цей варіант і варто орієнтуватися, оскільки саме його подавали на затвердження в Кабмін, а в версії, яку виносили на громадське обговорення, робили зміни.
“Правки радости не Кабмін Гройсмана придумав”
“Кодекс” мовних правил займає понад 200 сторінок тексту. Є серед них і цілком нові, які доведеться заучувати. Наведемо основні з них.
1. Активно впроваджуються у вжиток фемінітиви — слова жіночого роду, аналогічним поняттям чоловічого роду: льотчик – льотчиця, письменник – письменниця, професор – професорка. І якщо поетеса чи льотчиця й до сьогодні нікого не дивували, то слова фотографеса, виборчиня, борчиня, критикеса поки що здаються дещо незвичними. Однак фахівці вважають їх цілком закономірними для української мови. То лише в російській фемінітиви мало поширені.
Фемінітиви в українській мові утворюють найчастіше за допомогою суфіксів –к– (викладачка, депутатка, композиторка), –иц– (письменниця, речниця, співзасновниця), –ин– (мисткиня, членкиня, продавчиня) та –ес– (критикеса, фотографеса, баронеса).
2. Повертається и на початку слова: индик, ирод, иржа, инший, ич який.
3. В антропонімах літеру g передаємо через ґ: Ґете, Ґонґадзе, Ґуллівер, Верґілій вживатимуться паралельно з Гете, Гонгадзе, Гуллівер, Вергілій.
4. Менше дефісів у складних словах. Віднині пишуться разом: попмузика, вебсторінка, пресконференція, експрезидент, віцепрем’єр, етногурт, економклас, топмодель, штабскапітан, контрадмірал. Але піар-акція, фан-клуб, фітнес-клуб, інтернет-послуга, компакт-диск, бізнес-план, бета-промені, кіловат-година.
5. Без крапок пишуться скорочення грн, крб, млн, млрд, але у випадку усічення крапка зберігається дол. (долар), коп. (копійка), тис. (тисяча).
6. Слово священник тепер пишемо з двома –нн-, а не однією як раніше.
7. У назвах свят День Незалежності України, День Соборності України, День Конституції України всі слова пишуться з великої літери як виняток.
8. З’являється варіативність у великій-малій літерах для державних посад: в офіційних текстах – Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, у неофіційних – президент, голова Верховної Ради, прем’єр-міністр тощо.
Це далеко не всі зміни (про деякі ще згадаємо нижче), проте багато хто наляканий, мовляв, “мовні” новації додадуть плутанини. Більш помірковані закликають: без паніки, мова не стоїть на місці, і правило “вік живи – вік учись” ще ніхто не скасовував. А хтось відверто незадоволений з іншого боку – мовляв, науковці і цього разу не наважилися на “генеральне прибирання” в правописі (тих, хто вважає, що вчені “занімаюцца полной єрундой” замість економіки, свідомо не беремо до уваги).
“Я не вважаю новий правопис ідеальним, до нього є чимало претензій, зокрема, у частині запровадження альтернативних норм: мовляв, у родовому відмінку можна писати і радості, і радости. Якщо ортографія науково обґрунтована, такого бути просто не може”, – вважає блогер і журналіст Володимир Бойко. І додає: “Носії великої мови Авакова та Достоєвського безпідставно вважають, що закінчення и в родовому відмінку іменників третьої відміни вигадав Кабмін Гройсмана. Насправді так писалось і вимовлялось споконвіку, а и на і в закінченнях родового відмінку таких слів як радість, вість тощо стали виправляти в українських книжках лише в 30-х роках минулого століття на виконання вікопомної постанови «Про націоналістичні перекручення в українській граматиці»”.
“Виходить, що й незалежність не варто було повертати, бо люди «звикли»”
Певне розчарування є й у наукових колах. Відомий мовознавець, професор, викладач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів у коментарі “Новинарні” каже, що новим правописом не задоволений:
— Тому що ця Правописна комісія, до складу якої входив і я, була сформована так, що переважна більшість її членів була налаштована на те, аби жодних змін не проводити. Там була сформована робоча група, яка мала готувати пропозиції, обговорювати та подавати на засідання комісії. Цією робочою групою керувала Світлана Єрмоленко, яка в радянські часи надсилала у видавництва списки заборонених слів, що не були схожі на російські, яка критикувала українських перекладачів і вважала, що вони архаїзують мову.
Тих, хто був налаштований на зміни, було мало, й оскільки пропозиції приймали голосуванням, то більшість, яка не бажала змін, що хотіла те й робила.
- Яких, на вашу думку, найважливіших, революційних змін усе ж вдалося досягти?
— Позитивні зміни все таки є. Зокрема, вдосконалили правила вживання розділових знаків, написання слів разом та через дефіс.
А найбільше непорозумінь було щодо правопису іншомовних слів. В українській мові за так званим “Харківським правописом” 1928 року, який був заборонений у 1933-му, іменники третьої відміни жіночого роду, які закінчуються на -ть з попереднім приголосним, у родовому відмінку мали закінчення и – творчости, юности, свіжости, чести, смерти. Так було в словнику за редакцією Бориса Грінченка і так писали наші класики. Ми хотіли цю норму повністю відновити, але вдалося домогтися її вживання тільки в художніх текстах, тобто залишається варіативність – і творчости, і творчості в родовому відмінку.
Це в жодні рамки не вкладається. Хоч ця норма дуже важлива, бо дає змогу відрізняти родовий відмінок від давального й місцевого.
Потім. Слово пів у нас писали трьома способами – разом (піввідра), через дефіс (пів-Києва) і через апостроф (пів’яблука). Тепер же в усіх випадках писатимемо окремо, якщо пів означає половина. Але півострів півмісяць, півкуля пишемо разом, адже ці слова є самостійними іменниками.
Далі, слова грецького походження, які мають тету th (і ніяка вона не фіта, як москалі її називають). Ми здебільшого передаємо її через т – математика, антологія, але є кілька слів, які ми писали через ф (бо росіяни так пишуть) – Афіни, ефір. Ми хотіли, аби в усіх словах писали т або, принаймні, на перше місце поставити етер, а на друге ефір, але вони переставили, і на цьому спасибі – тепер маємо узаконений варіант, буде ефір і етер, кафедра і катедра, міф і міт.
Ще упорядкували дифтонги. Ми пишемо лавр, але лауреат. Це повна дурниця, бо лауреат – це “увінчаний лавром” з латини. Аналогічна ситуація з Фавном (бог полів і лісів) та Фауною (богиня полів і лісів). Тут теж нам не вдалося повністю перебороти противників, але залишили варіативність: правильно буде і лауреат, і лавреат, аудиторія і авдиторія.
Також досі ми неправильно писали слово проект. Бо там той самий корінь -ject –, що й у словах об’єкт, суб’єкт, траєкторія. А відтепер буде і проєкт (проєктувати, проєкція).
Зміни торкнулися й імені Ігор, яке належить до іменників м’якої групи, як лікар, кобзар. Спочатку його неправильно писали в кличному відмінку Ігоре, потім була подвійна норма Ігоре й Ігорю, тепер буде єдино правильний варіант Ігорю, як царю, кобзарю, лікарю.
Ще ми намагалися повернутися до відмінювання для слів кіно, метро тощо, які в росіян не відмінюються, а відповідно й у нас теж. Хоч так було не завжди. Павло Григорович Тичина, який був міністром освіти і підписував правопис у 1946 році, хотів цю норму відновити, але йому дозволили відмінювати тільки пальто, а трохи згодом почали відмінювати й ситро. А кіно, метро, депо, казино залишилися невідмінюваними. Це повна дурниця. Для мене “вийшов з кіно” все одно що “виглянув із вікно”.
Тому я бажав би радикальніших змін і повного повернення до української мови, такої, якою вона була до того, як її почали стригти під одну гребінку з російською. Але нам цього знову не дали зробити.
- Противники правописних змін кажуть, що не одне покоління виросло за правилами нав’язаного нам правопису, і багато хто обурюється, мовляв, навіщо ці зміни, люди вже звикли…
— Якщо міркувати такими критеріями, то виходить, що й незалежність не варто було повертати. Адже ми тривалий час прожили під іншою державою і люди “вже звикли”.
Ми ж не пропонуємо перейти на латиницю, як це, до речі, зробили, в деяких колишніх радянських республіках – Азербайджані, Туркменістані, Узбекистані, яким свого часу силоміць нав’язали кирилицю. Готується повернути латиницю Казахстан. Ми лише хочемо впорядкувати написання українських слів згідно з фонетико–морфологічними законами української мови. Бо той правопис, що його нам накинули в 1933–му, має багато суперечностей. Якщо ми пишемо ортогональний, ортодоксальний, ортопедичний, то навіщо писати орфоепічний? Бо в Росії свого часу так вирішили?
Не треба боятися, що мова стане незрозумілою. Он на каналі СТБ казали і етер, і проєкт, і всі розуміли ведучих. Мине час, і всі призвичаються до слів, які сьогодні видаються незвичними.
“Правописну реформу слід було б здійснити ще в перші роки незалежності – радикально й усю зразу”
Кандидат філологічних наук і письменник Юрій Лисенко (Юрко Позаяк) вважає, що правописну реформу слід було б здійснити ще в перші роки незалежності. І причому радикально – всю зразу.
– Я вже давно випав з професійної філології (після викладацької роботи наш співрозмовник вже тривалий час працює на держслужбі та в сфері дипломатії, був спічрайтером президента Ющенка – “Н”), тому не буду занурюватися в лінгвістичний аналіз нововведень, більшість із яких насправді є поверненням до старого, – каже пан Юрій. – У принципі будь-який рух від русифікованого радянського правопису до “питомої української мови” є позитивним, тому й ці кілька корекцій слід вітати. Про те, як саме має виглядати “питома українська мова”, можна довго сперечатися, але вирішувати мають не політики і навіть не всенародний референдум, а авторитетні вчені, тобто саме ті, хто й ухвалив нинішні правописні зміни.
Для годиться вкажу на негативні аспекти.
Є така байка про господаря, який дуже жалів свого собачку, а тому обрізав йому хвоста не весь зразу, а по шматочках. Щось подібне роблять з українцями, починаючи аж з 1992 року. Зміни в правопис вносяться невеликими порціями, у кілька прийомів, з тривалими перервами. Процес повернення до “питомих” норм іще далеко не завершений. Через усе це в головах мовців і на практиці співіснують відразу кілька норм, і хто там уже згадає, котра з них офіційно чинна, а котра стара.
Тому негативною рисою нинішніх нововведень вважаю допуск численних паралельних форм, що тільки посилить плутанину.
Якщо чесно, то правописну реформу слід було б здійснити ще тоді, в перші роки незалежності – причому радикально й усю зразу. Проте тоді до цього не були готові ні політики, ні ще-вчора-радянське суспільство, ні деякі філологічні авторитети.
Цілком можливо, що іншого шляху змін і не було. Але сьогодні ми вже явно перевалили за половину хвоста, і це також успіх.
