Одержима злим духом дівчина, чудотворна ікона та війна: розмова із монахом Василіанського монастиря, що на Ясній Горі у Гошеві (ФОТО)

Гошівський монастир — греко-католицький монастир Чину святого Василія Великого у селі Гошеві, що на Івано-Франківщині, — є однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь на Заході України.

Щорічно монастир відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи.

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.


Як опинилися на своєму духовному шляху і коли вирішили стати ченцем?


Вперше зустрів монахів у Гошеві, бо часто з мамою їздили сюди. В 11 класі зародилося бажання вступити до монастиря. Тобто, повністю послужитися на службу Богові та людям.

Я взагалі один в сім'ї, більше нікого немає. Мама сама зараз живе в Карпатах. Вона була готова, хоч плакала, але розуміла. У житті я не був дуже святим. По-різному бувало. Навіть музику крутив у клубі. Я тих втіх зазнав, а вони скороминучі. Це все дуже спустошує людину. Мені це набридло все. Тому вирішив дійсно піти в монастир, бодай попробувати.

Так, 18 вересня 2000-го року я вступив до монастиря. Ну, все одно тут є спочатку випробувальний термін. В монастирі ніхто силою не тримає. Монастир не може бути тюрмою. Хто не має покликання, то і дня в монастирі не пробуде. В мене обов'язки були, на кухні працював, почав відвідувати літературний гурток. Я почав себе реалізовувати, мені тут подобалося.

Інколи приходили вагання та сумніви. Все минає та навіть кризи певні в житті. Але життя як зебра – білі смуги, чорні. Так само в духовному житті. Проте там був духівник з яким я радився, читав багато. 

У нас самі обирають ім'я під час облечин. Взагалі, мене хрестили Руслан-Микола, бо я народився 19 грудня. Тато просто хотів, щоб був син Руслан. Втім, нема такого святого, тому обрав Миколай.

Я є в усіх соціальних мережах, обмежень не маємо. Проте, мусимо все розумно робити.


Які цінності та переконання найбільше надихають у монаших обов’язках?


Чернецтво, як кажуть східні отці наші, воно оживлює церкву. Головне в чернецтві – це наслідування Христа, який теж був не одружений. Головне призначення кожного монашого чину чи згромадження – це є постійне прагнення, змагання до досконалості, святості.

Взагалі це є загальне покликання всіх християн - прямувати до святості. Але в монашистві є більші можливості практикувати ці християнські чесноти, іти шляхом досконалості.

По-іншому, монаший стан називають станом досконалості. Монаше покликання, мовби, дорогоцінна перлина. Бог кличе людину за собою. Як Ісус Христос казав: "Хто хоче нехай йде за мною". Він нікого силою не тягнув, шанував людську волю. Але люди не раз все лишали і йшли за ним, ставали його учнями, апостолами.

Монах перед очима має завжди Божу мудрість, яка не є від цього світу. Після знаходження Бога, ченці знаходять радість та мир. Ангели є світлом для монахів, а монахи - світло для людей.


Яких викликів зазнаєте у чернечому житті та як їм протистоїте?


Монаше життя різноманітне. В монастирі немає якихось духовних, ідеальних умов. Тому, що потрібно постійно тримати духовну рівновагу. Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину.

Церква - це не тільки монахи, священники. Так, 1% - духовенство, 99% - це є миряни. Тому всі покликані до цієї досконалості. Як буде здорова духовно і морально сім'я, суспільство, то й буде процвітати чернецтво.

Звичайно, тяжко не раз практикувати ці монаші обіти, зокрема, різні християнські обов'язки, коли на кожному кроці бачимо рекламу гріха. Зараз гріх подають як щось добре, але бачимо, що потім треба з цим собі давати раду самому і помагати людям.


Чи є якась конкретна подія, яка сильно вплинула на вас у релігійних переконаннях?


Я з мамою часто приїжджав зі Сколівщини у Гошів, зокрема, на великі свята. Пам'ятаю одного разу, ми приїхали влітку, свято якесь було. Мене здивувало, що було багато людей і одна дівчина кричала не своїми голосами, волосся на собі рвала. Люди говорили, що вона одержима злим духом. Начебто, в поїзді дівчина їхала і якась відьма передала їй це через яблуко. Не знаю на скільки, то правда.

Пізніше дівчина затихла і коли священник причащав людей, то голос чоловічий з неї лунав: «Зійди з моєї дороги, зійди». Можна сказати, що тоді я вперше почув голос диявола.

Я знав, що є одержимі люди, цікавився цією тематикою, літературу певну маю. Але вперше з таким зустрівся й зрозумів, що це не вигадка, що справді диявол та зло існує. Зло має властивість йти в парі з добром.

Бачимо, що на святому місці можна побачити різні дивні речі.


Яким чином монаша спільнота підтримує одне одного у духовному зростанні та викликах життя?


Монаша спільнота, по-іншому, духовна родина. Кожен має свої обов'язки. Звичайно, що спільнота змінюється. Тому, що ми, як військо, нас міняють. Посилають в різні монастирі, де різні люди зі своїми характерами. Не раз чоловік з жінкою не може вжитися, розлучаються, а нас може десять буде, тут в Гошеві. Треба до кожного знайти підхід, треба бути толерантним, вміти підібрати слова – це виховує.

Святий Василій Великій є засновником спільнотного життя. Він ставить його вище від життя самітницького. Слово монах – це той, що живе один, самотньо. Самому жити не просто. Коли є спільнота, то звертають увагу, тримають у формі.

Як казав Арістотель: "Людина - суспільна істота". Звичайно, що є потреба у спілкуванні, завжди є нагода поділитися якоюсь інформацією, вчимо один одного, розв'язуємо якісь проблеми. В нас не визначений термін перебування у монастирі. Все залежить хто, як справляється, впливають різні обставини.


Поговорімо трохи про буденність. Як у Вас проходить день?


День проходить по-різному. У Гошеві переважно встаю пів на сьому ранку. Отже, о сьомій годині утреня. Цей тиждень я правлю утреню в каплиці. Пізніше пів на восьму закінчується утреня. Особисто я цей тиждень маю ранкову службу. На 8 годину це є за здоров'я служба Божа в храмі.

У нас постійно міняється графік. Після того йду трошки поснідати. І о дев'ятій годині знов літургія за померлих. У мене цього тижня по графіку, що я йду ще сповідати. Люди приїжджають сюди з цілої України. Інколи просто хочуть поговорити.

Також зараз пишу книжку, уже шість видав. Пишу про своє село Кам'янка. Кожен з нас має свій день чергування на фірті, де люди пишуть інтенції на службу Божу, наприклад, у мене - це понеділок. Люди приходять на сповідь, на духовні розмови, хочуть посвятити якісь речі. Я тут не довго, коли свята великі, то звичайно, що більше часу проводиться в храмі.

Потім обід о першій годині, далі особистий час, кожен займається чим може. На неділю наперед готуємо проповідь, якісь науки для людей. Люди завжди звертаються, треба навіть помогти сніг прокинути, по-різному буває. Ввечері у нас вечірня о 6-й годині, потім о 7-й годині літургія вечірня. Також ми по черзі служимо. Отже, о 8 годині так само по черзі служимо молебень до Пресвятої Богородиці.

Люди завжди думають, чим монахи займаються? Ми фактично працюємо без вихідних і без, як такої, зарплати. Так не кожен зможе, бо монахи живуть з пожертв. Якщо, ти десь поїхав, ніби як на відпочинок, то все одно люди звертаються по всякій потребі, проблемі. Тобто, такий щільний графік маємо.

Взагалі, я з сім'ї вчителів, в мене мама - учитель та бібліотекар. У мене дитинство минуло в бібліотеці. У школі дуже багато читав, маю велику бібліотеку.

Я пишу поезію й прозу. Видав дві поетичні збірки та п'ять прозових. Люблю писати взагалі. Читав про різні правила, як писати, різні технології щодо написання віршів, прози. Це мене цікавить. Хоч бачу, що люди зараз мало читають, більше надають перевагу електронним книгам. Паперова книга відходить у забуття. А я люблю таку паперову книгу, що пахне малюнком. Її ніщо не замінить.

Також в нас щодня є духовне читання, духовні роздуми на якусь важливу тему, молитва на вервиці, ввечері на молитвах іспит сумління. Ще ми духовно обслуговуємо в Гошеві сестер Пресвятої Родини.


Розкажіть більше про історію створення Василіанського монастиря УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.


Гошівський монастир - греко-католицький монастир Чину святого Василія Великого у селі Гошеві на Івано-Франківщині. Вважається однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь на Заході України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи. Навколо питання про виникнення Гошівського монастиря існують різні версії.

Якщо врахувати, що перша письмова згадка про село Гошів належить до 1464 року, то монастир в урочищі "Красний Ділок" (згодом "Чорний Ділок"), як місце поселення кількох ченців-пустельників, міг існувати значно раніше. У пошуку кращих і вигідніших умов ченці масово переходили з одного монастиря до іншого, а деякі заселяли необжиті землі на певній віддалі від існуючих поселень.

Майже 5-столітня історія монастиря була дуже складною. 1570 року лицар королівського війська Кучулад побудував тут церкву і монастир, які на початку XVII століття спалили кримські татари. Вони також повбивали ченців. У 1629 році власник села Гошів Євстахій Шумлянський відбудував церкву і монастир у Чорному Ділку. Цей чоловік був великим жертводавцем, а незадовго до смерті й сам прийняв чернечий обіт.

У другій половині XVII століття монастир перенесли на Ясну Гору. Ймовірно, переселення монахів на нове місце було зумовлене черговою пожежею. Але й тут у 1762 році вогонь пожер монастирські будівлі. Аби все відновити, знову потрібні були кошти і шалені зусилля. Саме тоді ігумену Йосафату Ленчевичу, згідно з його записами, з'явилася Божа Мати, яка потішила монаха і дала добру пораду щодо відбудови.

Зібравши кошти, почалася робота. У 1771 році на Ясній Горі вже стояв монастир, а наступного року завершили відновлення церкви. Вона була невеликою, тож згодом, аби задовольнити духовні потреби вірян, яких приходило сюди чимало, у 1842 побудували більший храм. Він стоїть тут і донині.

У монастирі знаходиться чудотворна ікона Гошівської Божої Матері «Цариці Карпат», копія Ченстоховської ікони.

Знаменита ікона Богоматері з Ісусом написана на лляному полотні олійними фарбами. Обличчя Божої Матері і Дитятка - ясно-брунатні, плащ Пресвятої Марії синій, сукня вишнево-червона, одяг Дитятка Ісуса дещо ясніший, ніж плащ Богородиці, а корони золотаві. Її іконописний тип Одигітрія (з грец. Провідниця).

На іконі Божа Матір тримає малого Ісуса на лівій руці. Обидві фігури звернені обличчям до глядача, і Богородиця правицею вказує на Божого Сина, що благословляє правою рукою. Тим самим пригадує нам її слова в Кані Галилейській: «Що лиш скаже вам – робіть» (Йоан 2,5).

Лики обидвох осіб урочисті та маєстатичні. Ісус - Боже Слово, а Пресвята Богородиця - перша і найвища обожествлена людина, християнка, цілковито заглиблена в Господа, огорнена особливою Божою присутністю.

Ікона Гошівської Діви Марії як копія Белзької (Ченстоховської) ікони належала раніш до родини хорунжого Шугая. Доброю традицією серед української шляхти Галичини було мати в себе копію такої ікони.

Василіянський «Монастирський літопис» подає таку історію походження Гошівської ікони. Її придбав у одного маляра в місті Олаві український шляхтич з Бережанщини Андрій Шугай, перебуваючи там у 1705 р. на службі. Ікона стала особливо дорогою для його родини, коли вона чудом уціліла в час пожежі у маєтку.

Під час пожежі все його господарство згоріло дотла, залишилась недоторканою лише одна стіна, де висіла ця ікона. Згодом три дочки Шугая, рятуючись від воєнного лихоліття, наступу татар, переховувалися в родині шляхтича Миколи Гошовського на Перемишлянщині (с. Дунаїв) і забрали з собою родинну реліквію.

В мирний час дівчата повернулися додому, а ікону забули. Коли її знайшов Микола Гошовський, замилувався нею і попросив Андрія Шугая подарувати йому її, на що той неохоче погодився.

В 1736 році ікона заблисла великим сяйвом, а потім на обличчі Божої Матері залишилась немовби роса, а з очей спливали сльози, що засвідчило багато людей і місцевий священник. 

Митрополит Атанасій Шептицький зібрав під присягою свідчення очевидців чуда, проголосивши її чудотворною.

Будучи фундатором василіянського монастиря на Ясній Горі, Микола Гошовський подарував ікону отцям василіянам у 1737 р., і її врочисто внесли у монастирський храм в Гошеві.

Митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив її чудотворною. Від того часу ікона Гошівської Богородиці прославилась багатьма чудами, які, наприклад, детально розслідувані та зафіксовані в спеціальній книзі, та отримала назву «Цариця Карпат».

Є Перекази про зцілення. Розповідають, що під час урочистого перенесення благодатної ікони з маєтку Миколи Гошовського на Ясну Гору (1737) донька Катерини Хоєцької оздоровилась від сліпоти, а згодом ченці записували численні чуда, яких тільки від 1737 р. до кінця XVIII ст. було 117. Вони були й надалі. Подібних свідчень є ще чимало.

Траплялися випадки, коли вже не було жодної надії на життя, а після молитви до Богородиці людина ставала здоровою. Чуда часто діялися на очах багатьох вірних.

Місцеві жителі переказують численні історії про зцілення людей, які протягом століть вервицею тягнуться до монастиря. Далекого 1770 року у Гошів їхала жінка, Марія Кульчицька, коли напувала в ріці коней, несподівано одна її дитина випала з воза і втопилася. Мати взяла на руки мертву дитину, занесла її до церкви і, впавши на коліна перед чудотворною іконою Божої Матері, сердечно молилася і раптом трапилось чудо – дитина ожила.

Чудесної помочі на Ясній Горі побожні прочани зазнавали і зазнають в усяких життєвих незгодах: вони видужували з недуг тілесних, а ще більше - душевних.

У роки Другої світової війни, коли Червона армія обстрілювала німецький гарнізон, що розташовувався на Ясній Горі, церква і монастирські будівлі загорілись. Однак вціліла одна стіна у храмі, на якій висіла ікона Богородиці і залишились живими монахи, які просили заступництва у Божої Матері. Це пригадують старі мешканці села Гошів.

У 1950 році монастир на Ясній Горі закрили, тут був притулок для дітей з особливими потребами. Розповіли мешканці, що один чоловік зрізав усі залізні хрести в монастирі, за що отримав у подарунок автомобіль, але невдовзі, за спогадами людей, той чоловік загинув в автомобільній аварії.

Наприкінці 70-х років у монастирі ще й облаштували склад, а згодом у келіях відпочивали працівники військового заводу. Саме у 50-роках зникла ікона Богородиці. Хтось каже, що її вивезли в Сибір, хтось - за кордон, версій чимало, але, на жаль, донині монахи не можуть знайти оригінал ікони, її шати та корону.

Український іконописець отець Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію Владичиці Ясної Гори. Освятив її Папа Римський Іван Павло II.

У 2009 році Папа Римський Бенедикт XVI благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони. Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві декрет про оголошення його великою Базилікою і прилученням до великих Маріїних відпустових місць Католицької церкви в усьому світі.

На Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня, на Ясній Горі відбулося коронування ікони Богородиці. Уже майже три століття тисячі паломників моляться біля ікони Матері Божої з думкою про зцілення власної душі й тіла, з проханням заступництва Богородиці для своєї родини, з надією та вірою. 

Коронація означає, що Церква немовби канонізує ікону, визнає її чудотворною, до якої люди можуть йти з паломництвом, звертатись молитвою.

В честь Гошівської Чудотворної ікони Божої Матері присвячено дві пісні (одну із них і вірш, і мелодію справив о. Мелетій Лончина). Римовані строки пісень розповідають нам її величну і тернисту історію. 


Яким чином Василіанський монастир УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві взаємодіє з місцевим оточенням та іншими монастирями?


Я тут не довго, але трохи спитався наших ченців. Монахи стараються брати участь в усіх головних подіях села. Нас кличуть у будинок культури, на річниці. Сьогодні, на жаль, триває війна і привозять  вбитих українських військових. Ми стараємося ходити на похорон, не тільки в Гошеві, а й в довколишніх селах чи містах.

Є співпраця з народом. Найперше, що люди на це місце приходять у своїх потребах, різних справах. Стараємося кожному допомогти. Як я чув, тут взагалі сотні солдатів пройшли реабілітацію. 

Але важливо зрозуміти, що завдання церкви – це задовольняти, найперше, духовні потреби людей. Тому що люди не раз розуміють церкву, як соціальний проєкт. Ми звичайно намагаємося допомагати всім.

Бідні часто приходять, просять кошти на операцію, на їжу. Помагаємо як можемо, хоч самі живемо з пожертви, але ще стараємося ділитися з іншими, хто просить, в кого є потреба.


Розкажіть про своє служіння у Литві та допомогу біженцям з України.


У Литві я був трохи більше, ніж два роки. Переїхав з Харківщини, у вересні 2021 року до Вільнюса, столиці Литви. Наш монастир в самому центрі столиці, в старому місці, де дуже багато туристів.

І там ми служили, нічого не віщувало біди. Проте кілька днів перед повномасштабним вторгненням в лютому до нас прийшов товариш один. Він є депутат литовського сейму. І повідомив нам, що, литовська розвідка знає, що скоро почнеться війна в Україні. Розуміли вже кілька днів перед тим, що почнеться війна. Це тяжко було сприйняти, але ми були готові. 

Казав нам депутат, щоб готувалися, бо буде багато біженців. Ми були готові. Взагалі самі литовці приносили одяг. Одні литовці розформували свій дитячий магазин з одягом, навіть з тими такими вішаками давали. Багато всього ми прийняли в людей і потім роздавали біженцям з України.

Близько 90 осіб з України поселили в готель безкоштовно. В більшості це люди з Харківщини, там навіть частина приватної школи переїхала, учнів з вчителями перевели.

Монахи до них ходили, говорили, що буде співпраця. Тут трошки тяжко в духовному плані, бо я сам знаю, яка ситуація на Сході. Люди більше хотіли практичних речей. До нас часто зверталися біженці з Дніпра й Києва про допомогу з житлом. Їх литовці приймали на деякий час. Але житло дороге є, зокрема, в столиці. Тому одні українці поїхали в інші місця, деякі повернулися додому.

Ми почали служити в найбільших містах Литви та в колишній столиці. Нас було троє священників з України. Ми всі мусіли давати собі раду.  Їздили, але орендували храми в римо-католиків, бо єдиний український греко-католицький храм є у Вільнюсі. І багато біженців почали приходити, звертатися. Священники йшли українцям на зустріч, бо взагалі у Вільнюсі служили за новим календарем. 

Ми пішли людям на зустріч, щоб святити Пасху за старим стилем. І потім з України приїжджали волонтери. Ми допомагали автомобілі шукати чи збирати кошти на них.

Також на генератори  збирали кошти на парафії. Наприклад, раз збирали кошти на машину-рефрижератор, щоб перевозити тіла загиблих солдатів. Віск приносили литовці, зокрема, на окопні свічки. Ми приймали у храмі, потім передавали в Україну. Була постійна співпраця.

Кожного понеділка був мітинг за Україну в самому центрі столиці. Я ходив часто, навіть одного разу, мав там, звернення. Ходили на той мітинг українці, литовці, білоруси та навіть росіяни, які втекли від режиму Путіна чи Лукашенка.


В яких ще монастирях мали діяльність?


В Івано-Франківську майже п'ять років був у храмі Царя Христа, відомий, як храм на Майзлях. У храмі був Йосафат Фітель. Знав мене, що  працюю з молоддю та попросив допомоги. Ми мали, зокрема, діяльність в різних школах міста. У нас була діяльність з молоддю, яка приходила до нас на парафію.

Пізніше мене попросили помогти з молоддю на Харківщині.  Тому що там роботи не початий край. Я був головою молодіжної комісії, мав три області – Харківську, Полтавську, Сумську. Заснував молодіжну спільноту. Щороку організовували табори для молоді. Я був духівником спільноти «Вірні Вірі» на Харківщині та сестер на Полтавщині.

У Приморську мав табір, який зараз окупований, а для молодших дітей робив табори в Карпатах. Міняв так локації. Потім вже в Литві та Канаді мав діяльність. Ще трохи був у Брюховичах, у Львові допомагав. Зараз в Гошеві, на Ясній Горі, ближче до неба.


Як ви, чернець, сприймаєте поняття війни з духовної точки зору?


Звичайно, що є Божа Заповідь «Не вбивай», яка актуальна в різних релігіях чи конфесіях. Але, ми не можемо бути пацифістами, чи антимілітаристами, або бути взагалі проти війни, наприклад, священної, справедливої.

Наша Церква підтримує ідею справедливої війни з метою захисту Батьківщини. Тому що, якщо ми не будемо захищатися, нас вб'ють. На нас нападуть, спалять нашу хату, що зараз і робить росія.

І тому захист Батьківщини випливає із четвертої Божої Заповіді. Яка трактується: "Шануй батька і матір". А Батьківщина – це є наша друга матір. Тому добрі діти будуть, звичайно, свою маму захищати.

Взагалі війна має свої правила. Але ми бачимо, що росія не дотримується жодних правил. Бо війна – це коли військові воюють з військовими.

А що ми бачимо в Україні? Що це, на жаль, геноцид, гине мирне населення. Це тероризм. Це навіть важко назвати «війною» в правдивому сенсі цього слова.

Тобто ворог знищує цивільні об'єкти, наприклад, в Харкові, де я раніше був, зараз багато руйнувань, зокрема, у центрі. Як кажуть, війна їсть людей, а кров'ю запиває. Є така приказка. Звичайно, є Божий допуст. Бачимо, що війни завжди існували.

Люди не можуть поділити землі, не можуть поділити території. Взагалі війна з росією у нас постійна, просто вона з певними перервами. росія не визнає нас як країну, і тому, поки вона не розпадеться, мабуть, не буде спокою. Тому, знаємо, християни мають обороняти себе та ближніх. Це є наш обов'язок.

Кожен робить, що може. Хтось в тилу, хтось на фронті. Як був у Литві, казав нашим заробітчанам, яких там багато, помагайте нашій армії, підтримуйте, щоб наблизити нашу спільну перемогу.


Які практичні поради ви могли б дати тим, хто прагне знайти внутрішню гармонію та духовність у своєму житті?


Духовність є різна. Сьогодні люди по-різному розуміють духовність. Не вся духовність від Бога, від Святого Духа. Дехто старається практикувати якісь духовні практики, але вони є далекі від Христа, вони якісь окультні.

Є духовність від Святого Духа, є духовність від злих духів. Важливо, щоб була внутрішня гармонія і правдива духовність.

Найперше треба жити по-божому. Це якраз є побожність. Людина побожна та, що живе по-божому, відповідно до Божих Заповідей, за божими законами. Не треба зневірюватися у Бозі, хоча як би тяжко не було, але Бог ніколи першим людини не залишає. На жаль, людина завжди першою залишає Бога.

Треба, щоб Бог був на першому місці, на другому місці - сім'я, а на третьому - робота. Якщо так буде, то тоді буде порядок у житті.

Як пише Біблія, «Якщо Господь не збудує дому, даремно трудяться будівельники». Мусить бути міцний фундамент. На піску не збудуєш міцної будівлі.

Отже, треба викликати ті самі думки, що були в Ісусі. Які наші думки, такі слова і вчинки. Треба контролювати своє духовне серце. Духовне здоров'я у нас буде відповідне, через сповідь та причастя.

Важливо уникати матеріалізму, який сьогодні полонив багатьох. Для багатьох долар чи євро, на жаль, стали божками, ідолами.

Треба практикувати любов, милосердя, правдивість, справедливість, чесність, повагу до інших. Ці якості мають бути, так би мовити, моральним компасом людини. Важливо віднайти сенс життя. Тому що кожна мудра людина рано чи пізно поставить питання, для чого вона живе. Живемо ми для того, щоб найперше віднайти Бога, його любити, йому служити, щоб приготуватися до вічності.

Тому як би складно не було, якщо ми дійсно хочемо бути щасливими, мати гармонію, спокій у своєму серці, у своїй душі, треба звернутися до Бога, як соняшник до сонця. 


Довідково: 

Миколай (Руслан) Микосовський народився 19 грудня 1982 року в селищі Чернігівка Запорізької області в сім'ї Мирослава та Стефанії Микосовських. Коли йому виповнилося п'ять років, переїхав із мамою до села Кам'янки Сколівського району, що на Львівщині.

У 1996 році вступив до Червоноградського гуманітарного ліцею при монастирі отців Василіян Святого Юрія та одночасно до середньої школи № 4 Червонограда (Кристинополя). Закінчив навчання у ювілейному 2000 році. Того ж року у вересні вступив на кандидатуру до Василіянського чину св. Йосафата - у Крехівський монастир Святого Миколая.

Так, 28 серпня 2002 року склав перші тимчасові обіти. У 2002 році розпочав навчання у Василіянському інституті філософсько-богословських студій імені Митрополита Йосифа Велямина Рутського (ВІФБС) в Брюховичах, яке закінчив у 2008 році. 29 грудня у 2007 році у стінах згаданого інституту, разом з шістнадцятьма іншими василіянами отримав нижчі свячення (читця, свічконосця, співця та піддиякона) з рук Діонісія Ляховича, ЧСВВ, тодішнього куріяльного єпископа Верховного Архієпископа УГКЦ.

24 серпня 2008 року склав довічні обіти у львівському монастирі Святого Онуфрія, котрі прийняв о. Корнилій Яремак, ЧСВВ. 16 листопада 2008 році - дияконські свячення з рук владики-емерита Івано-Франківської єпархії Кир Софрона Мудрого, ЧСВВ в монастирі отців Василіян у селі Гошів. Так, 19 серпня 2009 році на храмовий празник Преображення Господнього у Гошівському монастирі відбулось свячення на священника ще з п'ятьма ченцями. Святитель - Кир Володимир Війтишин, єпарх Івано-Франківський.

Дияконську практику з січня 2009 р. до ієрейських свячень мав у львівському храмі отців Василіян Святого Андрія і водночас провадив місцевих вівтарників. Перед Новим, 2010, роком здійснив переліт з України до Канади (Альберти). Там душпастирював на різних віддалених парафіях двома мовами. 2010-2012 році навчання в університеті Альберти (академічна англійська мова).

Після повернення з Канади у 2013 - 2017 році продовжив душпастирську працю на василіянській парафії Царя Христа в Івано-Франківську. Був духівником парафіяльних дитячих і молодіжних спільнот, духовно опікувався навчальними закладами міста, заснував і провадив поетичний та англомовний гуртки на парафії, наповнював інформацією сайт парафії, писав монастирську хроніку.

У травні 2017 року переведений на священницьке служіння до василіянського Свято-Покровського монастиря у селищі Покотилівка поблизу Харкова. Призначений головою Молодіжної комісії Харківського екзархату УГКЦ (Харківська, Полтавська і Сумська області).


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Проща за українських воїнів: паломники молилися на Ясній Горі в Гошеві

Існує невизначеність, яка є надією. Як підтримати родини зниклих безвісти

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

Духовні та практичні виклики під час війни: розмова із сестрою Згромадження Пресвятої Родини у Гошеві (ФОТО)

"Кличе кожного з нас": монахиня з Івано-Франківщини про рішення присвятити життя Богу

Фотогалерея


25.01.2024 Вікторія Матіїв 12674 25
Коментарі (25)

Ярослав 2024.03.17, 18:19

Я проживаю в м. Коломия Івано-Франківська обл. 

Як мені з Коломиї добратися до Гошева , до монастиря ??? 

Дякую .

10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

1478
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

1645
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

1624
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

4816 38
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1928 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

1333

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

98

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

516

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

667

Впевнено можна сказати, що з появою соцмереж  наш світ змінився. Він став трішки меншим, не виходячи з кімнати ми маємо зв'язок з найвіддаленішими куточками планети. Всі живемо в час швидкості та спрощення.

815
11.04.2024

Цієї неділі, 14 квітня, в Івано-Франківській громаді розпочне роботу новий комунальний ринок сільськогосподарської продукції.  

3437
08.04.2024

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

9998
02.04.2024

Одним з перших засіяли ярими культурами поля на Городенківщині, Коломийщині та Снятинщині.  

675
13.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

25872
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7521
02.04.2024

Два тижні поспіль щонеділі франківці та гості міста збираються на пікнік біля міського озера, щоб висловити протест проти будівництва церкви УГКЦ.   

717
29.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

916
13.04.2024

Які труднощі та виклики виникають при управлінні краєзнавчим музеєм "Бойківщина" Тетяни й Омеляна Антоновичів та як намагаються їх розв'язувати?

1225
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1036
07.04.2024

Всього опитали 2 000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України, крім окупованих територій, у віці 18 років і старше.   

660
02.04.2024

Українці розповіли, чи підтримують у другому читанні ухвалення Верховною Радою оновленого законопроєкту про мобілізацію.  

895
29.03.2024

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки розглянув майже 90% законопроєкту про мобілізацію.  

771