Є відоме правило курника: «Скинь ближнього, обіс…и нижнього». Суспільство, яке не виробило цивілізованих підходів до спільного життя, живе за цим правилом. Останні два десятиліття Україна впевнено йшла шляхом перетворення радянського суспільства («напівзони», що жила за режимно-колгоспними поняттями) у тотальний курник. Курячі сідала залишились від минулого й навіть не змінили назв. Щоправда, вітчизняні бізнесмени спробували всістися на найвище сідало поряд з чиновниками і в декого з тих бізнесменів це вийшло. Немалою ціною, але вийшло. Решту птаства загнали на нижчі рівні, куди щасливо і легалізовано падають «височайші» екскременти.
Верхні керуючі «кури» тепер стурбовані лише одним – закріпитися на завойованих позиціях. Будь-якою ціною. Все решта їх не цікавить. Все розмаїття суспільних позицій, яке так тішило очі «мислителів-демократів» у 90-ті, звелося тепер до двох реальних – клептократії (тих, що с…руть) і терпіл (тих, на яких с…руть). Теперішні аналітики вже не заходяться в екстазі, розповідаючи про «паростки громадянського суспільства» на чергових колгоспних зборах в Малинівці, а лише сперечаються, скільки ж саме клептократичних родин (кланів) насправді править країною – тридцять дві тисячі чи тридцять сім тисяч. Виявляється, що це принципове питання. Бо, бач, якщо тих тисяч лише тридцять дві – то це «автаркічна схема», а якщо аж тридцять сім, то «квазіолігархічна». Так пояснюють нам корифеї експертного товариства. Здохнуть і нє встать, гаспада.
Виникає питання: що далі. Автаркія рано чи пізно сама себе з’їсть. Причому зі всім своїм кольоровим фаршем. Проте те, що врешті-решт залишиться від курника, буде мало нагадувати квітучу країну. Радше нагадуватиме той самий зас…ний курятник, але вже після потопу, пожежі та еміграції бл… себто курей. Революція, про яку мріють терпіли на нижчих сідалах, скоріше за все поміняє лише число правлячих кланів. Їх стане не тридцять сім тисяч, а – припустимо – тридцять сім з половиною тисяч. Або з чвертю. Чому? Тому що принцип «родинності» в нашій країні ніхто не відміняв. Навіть не зазіхав на відміну. «Одна калина за вікном…» - співає нестаріюча молдаванка.
Професіонали навряд чи запанують у нашій сторонці. Як сказала інша співачка: «Професіоналізм професіоналізмом, а традиції треба поважати». Тому у них співає Гага, а в нас на «Г», але з іншими літерами і повне. Народу подобається. Палена горілка також подобається. І сир «янтар» з рослинними жирами. Й та реклама, у котрій Мурчику нічого не дісталося. Традиції, мля.
Кажуть, що терпіння народу незабаром вичерпається. Що зріють грона гніву. Що вживання молодятами «мезиму» вже не викликає свинячої радості в стареньких батьків. Багато чого кажуть, кажуть, кажуть… Може й правду кажуть, хто зна. Лише от нічого не роблять. І той велетенський літак, що злітав з-за спини діючого віце-прем’єра на передвиборному кліпі, так і залишився в одному-єдиному екземплярі. Тому що другого не треба. І першого б не було, якби не космічна програма колишнього СРСР. Китайці тим часом заявляють, що у 2025 році будуть на Марсі. Але це не наші проблеми. У нас і Мурчику не дісталося і монументи не добудовані і реформи чи то заблукали, чи то пішли поср…ти. От же причепилося дурне слово. Таке негарне. Певно, треба його заборонити на державному рівні. Або хоча б на місцевому. Заборонити легше, аніж щось зробити. Зробити, припустимо, якесь національне авто (не «таврію»). Або цікавий національний бренд (не Спиртка з Гамнюнею). Або, врешті-решт, національну ідею, не списану на п’яну голову з Гердера і Момзена. Зробити, створити, витворити. Щось нове і небачене.
Хоча, з іншого боку, кому це все треба?
