Борітесь, браття й сестри, за Рошен!
Вставайте горою живою і мертвою за
наш рідний, автентичний – Ла-Рошель!
Кремель - не їсть, блює на Вкраїнський
Карамель, паскудить лапами медвежими
Сакральнії простори Лель і Фень.
Рветься влаштувати нам Єбратский Паєбень
поганий інородний цар з привітом, той
шле царю царства шоколадок не ящики бісквіток,
і не корзину квіток, не голих звабливих тіток,
а будучність сувору голодних діток, сердитих мамок і
безробітний неозорий Вінницький ґанок.
Він лютий, хижий цап-кацап не хтить шакал
Дніпровської глюкози, йому, відіті-лі,
Радітілі приписали «цел-єбний кал»
Землі Вітіної і аж подалі бєз У-сталі.
Та невідомо москітському Кремлю/Кремлеві
як в душах кожного Луганського і Львівського
(читай: не рагулеві)
тріпоче серце о ніжно пташкою: «Ах, дольчє, мія, о
мама мія, люблю, люблю!»
Белькоче гнівна Рассєя, включа репетом
атвєтку: "Уб’ю, задушу, потоплю!"
Злорадіє Борька Конті на чужині, втішається і
потирає хапкії руки, він не пойняв науки Юри,
вцурався й вцявся він братви поруки, бо так любив
отой єврей Євро і всю Європу, що ні не
може ненавидіти власну Жопу і Азіопу, мерщій
осідлав Бориско антилопу(Гну?) й гайнув собі
(в Москву!) - мудрак, мудак чи пак неборак?..
(«Борис» приколесить, і забере бориса-лиса..)
Ніхто ! Ніхто нас не затягне, не поборе, хоч то велике
горе, що брат слов’янський наш не скоштує ні
бензопирену, ні жодного токсичного канцерогену, не
виправить собі, покоректує котрогось гену.
То ж знай, брате милий і сестро люба, щоб було
житіє у Є і все у тебе в шоколаді ґречно, ти мусиш
ревно і неухильно щодня, щоранку і щоночі,
дивлячись доброчесно собі й сусіду в очі
куштувати шоколаду і мармеладу, і всяку сласну
вафлю, допоки совість за Вкраїну Рідну у тебе не
полегшиться від щік і п’ят до тазу.
І ти узрієш якось не проти ночі, що ти і всі охочі
прокинулися в новій країні та ще й державі, де
править Заєць Чорний, наче вугіль, і ти не
промовчиш: «Фігня, не вугіль то є, не чорнозем, не
нафта, пройшли, минули ті часи, - все, годі, баста, то
Шоколад, а сеє значить – настав довгожданий Лад.
І постане Імперія Петра( Великого і Першого!!),
розростеться від Арктики до Атлантики – в короткій
перспективі, а трохи швидше – реальнім Активі –
Чікулядовий Рай, і цілий гігантський гай людей –
п'ють чай із цукром, їдять іриски, а на предесерт
торт їм «Київський», смачніший тілько торт буде
«Президент».
Для всіх незгідних – тверда конхвета зі штанів, а
поготів зо два для того, хто має Кума у Москві. Для
решти ж банди бабаїв затверділих знайдеться батіг і
зачерствіє медяник, навіть для тих, хто зліг і поліг за
задрипаний мідяник.
Такі у нас настануть закони, такий запанує час, на
просторах Рутенії Рошенії, де кожен-кожен відкрито
скаже: Петя, то кум мені, батько і брат!
