В Івано-Франківську відбувся семінар «Навіщо Україна», який започаткували культурологічний часопис «Ї» та його редактор Тарас Возняк і філософ та політолог Сергій Дацюк. Спершу свої ідеї ініціатори семінару презентували журналістам у редакції газети «Західний кур’єр», а відтак зібрали охочих відповісти на контроверсійне запитання у культурно-мистецькому центрі «Є».
За 22 роки існування академічний самвидав «Ї», котрий діє і як громадське об’єднання, каже Т. Возняк, провів більше 200 різнопланових семінарів. Найсвіжіший має саме таке формулювання — «Навіщо Україна».
Тарас Возняк так пояснив вибір теми для циклу семінарів, котрі уже відбулись у Львові, Івано-Франкіську і в ідеалі мали б стати всеукраїнськими: «Проблема країни якраз і в тому полягає, що ми діємо якось відрухово — як та жаба: голова відрубана, і коли ніжка потрапляє в кислоту, — ми всі пам’ятаємо зі шкільних підручників, — то жаба ногу висмикує, але це коли вже зовсім у кислоту.
Отак існує наша держава. В якийсь момент ми відчули певне «провисання» українського політичного проекту. Я собі згадав, що таке ми вже переживали тоді, коли розвалювався Союз. Сьогодні ми бачимо, що відбувається дуже активне відсепаровування держави як чиновницького апарату від країни, від народу.
Щораз більше люди відчувають, що ця держава не є реалізацією їхніх мрій. Нині держава належить Ахметову, Пінчуку, ще кільком людям, котрі самореалізовуються, усім достойним президентам. А який стосунок до цієї держави маєте ви? І чи є вона реалізацією ваших мрій».
Центр Разумкова провів дослідження, задавши українцям таке саме запитання. 70% відповіли дуже чітко, що жодного впливу на країну вони не мають, а тільки бояться, що держава в різний спосіб буде тиснути.
Суспільство відчужується від держави, і це надзвичайно тривожна річ. Справа філософів — активізувати мисляче середовище суспільства і прогнозувати найближче майбутнє. Філософ і політолог Сергій Дацюк каже:
«Якщо ми опинимося на межі вибору, то є два сценарії. Перший: з’являється позиція, і тепер вже абсолютно зрозуміло, що це буде не в політиці, а буде це якийсь клуб, соціальний рух, що може змінити ситуацію в державі через макроінструмент.
Макроінструменти — це ті інструменти, якими політика не працює. Це прийняття Конституції, принципово нової. Не оптимізація старої, не нова редакція. Далі — бюджетна революція, тобто зміна самої бюджетної політики, розукрупнення олігархічних бізнесів.
Без цього за умови, коли весь річний бюджет країни приблизно такий самий, як статок Рината Ахметова, неможливо нічого зробити в політиці. Обширне поняття про публічний ресурс — до нього мають бути вписані родовища, інфраструктура і засоби масової інформації.
Всі публічні ресурси мають бути інвентаризовані, імена власників опубліковані і поставлені під громадський контроль. Тобто як бачите, я кажу про дії, котрі є революційними, і жодна політична партія такі дії пропонувати не може. Якщо ми це зробимо, то років за п’ять країна почне розвиватися, нарощувати середній клас. Другий сценарій спрацює, коли нам не вдасться перший. Це називається фрагментація, тобто м’який варіант розколу. То не обов’язково припинення існування держави. Може бути федерація, конфедерація та інші варіанти.
Скажу вам, що важко суспільство сприймає ці ідеї, це ми побачили на семінарі у Львові, тим більше, що мене підозрюють у тому, що я хочу зробити такий експеримент — фрагментацію. Але це не так. Я гадаю, що перший варіант — кращий, але на той випадок, коли все піде погано, ми зобов’язані будувати модель, коли навіть у поганій ситуації можна гідно вийти і запустити розвиток».
На лекцію «Навіщо Україна» прийшло небагато людей. Однак то не біда, ідеї вже починають працювати. Сьогодні Україна — це корпорація олігархату та криміналітету. Якщо навіть не «навіщо Україна», то «що робити?» варто би спитати себе. Відтак наповнити для себе Україну сенсом — самим собі чесно і твердо відповісти: а навіщо мені Україна, що я від неї хочу і що я від неї можу отримати. Але також — що я можу для цього зробити.
Леся Тугай,
