Цьогоріч Україна святкуватиме 30-річницю Дня Незалежності. Тоді, у 1991 році, на території України народилося понад 630 тисяч дітей. Їм пощастило з’явитися на світ вже в іншій, вільній, країні.
Зокрема, ровесники незалежності можуть похизуватись менталітетом, який відрізняється від їхніх батьків. Їхнє дитинство мало нагадує радянське. Українці, народжені 30 років тому, виростали на інших книжках та фільмах, у них були інші герої, освіта та можливості.
Діти незалежної України пережили дві революції та стикнулись з війною в рідній країні, яка триває вже восьмий рік. Сьогодні вони вже у тому віці, коли береш відповідальність за свої вчинки та розумієш, чого хочеш досягнути у житті.
Герої цього матеріалу різні та не знайомі між собою люди: у них різні професії, вподобання, життєві орієнтири та шляхи. Проте є те, що їх об’єднує – усі вони ровесники незалежності України.
То які вони? Чи є патріотами? Чим відрізняються від старшого покоління? За що люблять сучасну Україну? Чи поділяють європейські цінності та курс України на європейську інтеграцію?
Розповідаємо історії народжених 30 років тому, у 1991-му.
Сергій Харченко: «У майбутньому бачу себе добрим пастирем».
Народився 16 березня 1991 року на Рівненщині. Закінчив Івано-Франківський національний медичний університет та Київську національну медичну академію післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.
За освітою – лікар психіатр-нарколог. Працює за спеціальністю у Києві.
Як обрав професію?
Хотів стати лікарем з дитинства. Я люблю свою роботу. Коли навчався, шукав інші способи підробітку й тоді остаточно переконався, що хочу бути саме медиком. Якщо ти фаховий працівник, то влаштуватись буде не складно. Але, звісно, є але. Умови та оплата праці в державних лікарнях явно не сприяють залучати до праці молоде прогресивне покоління. І це дуже сумно, адже ми захищаємо людей, а держава не прагне захистити нас.
Крім того, коли ти стільки часу приділяєш навчанню та професійному розвитку, а це відповідно не оцінюють, то нерідко таке призводить до розладів психіки та озлобленості, від якої страждають ті, хто в цьому зовсім не винен – пацієнти.
Якою мовою розмовляє?
Я та моє оточення розмовляє українською. Переїхавши до Києва, почав працювати в приватній структурі, яку заснували російськомовні переселенці. Коли до мене звертаються російською, то намагаюсь відповідати українською.
Спогади про дитинство.
Дитинство у мене було, справді, безтурботним. Але, на жаль, не можу похизуватись тим, що багато часу проводив з батьками, адже вони багато працювали. Тоді мені, звісно, хотілося трохи більше батьківської уваги та любові, але вони постійно пропадали на низько оплачуваній роботі.
Чи радіє, що Радянський Союз розвалився? Чому?
Так. Якби не розвалився СРСР, у мене не було б найголовнішого – права вибору. Крім того, раніше вільно висловлювати свою думку та позицію було чимось надреальним. Зараз з цим простіше: є свобода слова – і це дуже велике досягнення незалежної України.
Світогляд Сергія VS світогляд його батьків.
Різницю між моїм світоглядом та батьків помічаю постійно. Наприклад, складно було переконати їх, що можна працювати не тільки на державній роботі за мізерну оплату. Я не здивований такою позицією батьків, бо ж колись працювати у державній установі було певною запорукою стабільності.
Європейські цінності та курс України на європейську інтеграцію.
Поділяю європейські цінності. Як тільки розпочався Євромайдан, підтримував усі протестні акції. Пригадую, як в університеті не хотіли нас відпускати на Майдан, але ми таки пішли.
Водночас вважаю, що не усі українці готові йти в Європу. Ми довго були в рабській ідеології, яка мала на меті націлити народ на примітивні бажання та безумовні рефлекси. На жаль, зараз ми пожинаємо плоди, які заклали у голови людей.
Бажання виїхати з України.
Думка виїхати з України була. Коли вчишся стільки років, а отримуєш зарплатню меншу, ніж в санітарки, то стає трохи образливо. Не хочу нікого образити, але у цьому випадку реальність жорстока. Проте, зараз я знайшов роботу, де мої знання та вміння гідно оплачують.
Плани на майбутнє.
У майбутньому бачу себе «добрим пастирем». Якби не звучало, але вірю, що добро та любов, якими керуватимуться люди, можуть перемогти що завгодно.
Ставлення до влади.
До влади ставлюся так, як ставився до 95 кварталу до виборів: нічого не помічаю, крім інфантильної гри на публіку.
Бачення України в майбутньому.
Сподіваюсь, Україну підтримуватимуть європейські країни. Бачу Україну сильною державою з мудрим народом, який думає не тільки про власну вигоду, а й піклується про ближніх.
Христина Караванович: «Якби не розвалився СРСР, мені б не вдалось полетіти в Америку».
Народилася 18 квітня 1991 року у селі Ямниця Івано-Франківської області.
Закінчила Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та Гірничо-Металургійну Академію у Кракові за спеціальністю «Екологія».
Навчається в аспірантурі ІФНТУНГ. Викладачка з спеціальності «Екологія».
Якою мовою розмовляє?
Українською. Проте, маю мізерний відсоток друзів, які розмовляють суржиком.
Спогади про дитинство.
У мене було яскраве дитинство, але найбільше закарбувалась у пам’яті постійна відсутність мами. Вона працювала на «Промприладі» й дуже рано йшла, а приходила пізно. Тому так склалось, що коли я прокидалась – мами вже не було, коли засинала – мами ще не було. Проте, завжди поруч був батько. Він працював позмінно на заводі «Карпати». Завжди з радістю пригадую, як ми з ним читали книжки, а згодом й самі вигадували казки та записували їх на касети.
Чи радіє, що Радянський Союз розвалився? Чому?
Так. Якби в рік мого народження не розвалився СРСР, то, думаю, не змогла б самостійно придбати автомобіль у 18 років. Крім того, б не полетіла в США. Мені складно уявити, як жити в Радянському Союзі, бо не звикла мовчати та робити те, що наказують.
Яке воно, життя в Америці?
Я потрапила до країни за програмою «Work and Travel USA». На той час, не знала англійської, але мені таки пощастило - відкрили візу. Там вже був мій майбутній чоловік, тож їхати було не настільки лячно. Але в Америці було не так райдужно, як я собі вже встигла нафантазувати.
В США була майже 5 місяців. За програмою мала б працювати офіціанткою, але для цього потрібно було їхати в інше місто, а я хотіла жити разом з хлопцем. Тому влаштувалась прибиральницею. І в цей момент зіткнулась з жорстокою реальністю: ми жили у 2-кімнатній квартирі у прохідній кімнаті, а в іншій кімнаті жили двоє дорослих з дітьми. Я не звикла жити в таких умовах, тому для мене це було викликом. Вже мовчу про те, що прибирання завжди було для мене каторгою.
Пошук роботи теж був не з найлегших. З горем навпіл влаштувалась у клінінгову компанію. Як там все відбувається? Ти на 7 ранку біжиш й стаєш в чергу, яка складається з декількох українок та узбечок, чекаєш скільки потрібно, і якщо сьогодні твій день, то тебе обирає тітка Ріма. Далі ви домовляєтесь про оплату й скільки отримає кожен з вас. Працювати було складно. Я дуже сподівалась, що вдасться домовитись з власниками будинку, де прибирала, про роботу на постійній основі без посередника.
А загалом було по різному. Одного разу прибирала в домівці єврея. Він попросив мене приготувати йому поїсти, я погодилась. Нічого не передбачало біди, як раптом він почав натякати на секс. Я дуже злякалась, але, на щастя, все закінчилось добре. Він зрозумів, що я проти і явно прийшла до нього не для цього. На противагу цьому випадку, промінчиком світла в чужій країні для мене був дідусь Сайсон, народжений в сибірському таборі, куди вивезли його батьків з України. Він зовсім не знав української, але часто ми розуміли одне одного без слів. Поки він торгував на біржі, я вистригала для нього цікаві статті з газет. Спогади з ним завжди викликають у мене усмішку. А тому зовсім ні про що не шкодую: все що не робиться – на краще.
Світогляд Христини VS світогляд старшого покоління.
У мене схожий світогляд з батьками. Проте, погляди на життя батьків чоловіка та мої суттєво різняться. Чомусь свекор та свекруха завжди проти, щоб публічно висловлювати свою думку чи невдоволення. Пригадую, як збиравшись на збори громади, поділилась з ними, що маю з чим виступити. І чим закінчилось? Вдома мені суворо наказали, що потрібно бути стриманою й краще просто поспостерігати.
Але бути пасивним глядачем – то не про мене. Якось хотіла стати депутатом від своєї вулиці, то теж стикнулась з нерозумінням старшого покоління. Зазвичай старші люди занадто консервативні: дуже хвилюються, що скажуть чи подумають про них інші люди, а мені на те байдуже.
Європейські цінності та курс України на європейську інтеграцію.
Прихильниця євроінтеграції.
Я за відкриту політику, хочеться, щоб наша держава була частиною Старого світу як рівноправний член, а не розглядалась як місце, де є наймана дешева робоча сила.
Ставлення до влади.
Чинну владу не сприймаю. Я за них не голосувала, тож у мене відчуття, що десь подорожую. Сподіваюсь, з наступними виборами щось зміниться, бо цирк не замовляла.
Бажання виїхати з України.
Раніше закрадалась така думка. Проте, після пів року проведених у США така думка вже не з’являється. Люблю Україну й хочу будувати майбутнє саме тут, на Батьківщині.
Плани на майбутнє.
Хочу стати професором та вести підприємницьку діяльність. Мабуть, ФОП стане основним місцем роботи, а викладацька діяльність залишиться для душі.
Бачення України в майбутньому.
Бачу нашу країну потужною аграрною та промисловою державою з сильною економікою та чесними політиками, без хабарництва. Хочеться, щоб все було прозоро та зрозуміло.
Богдан Пашковський: «Радше є сенс говорити про різницю світоглядів індивідуумів, а не поколінь».
Народився 30 червня 1991 року в Івано-Франківську.
Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія». Працює програмістом.
Якою мовою розмовляє?
Українською. На роботі часто використовую англійську. На мою думку, знання англійської мови – необхідність в сучасному світі.
Про волонтерство.
Близько двох місяців тому приєднався до Мальтійської Служби Допомоги. Часто їх бачив на подіях, до організації яких був залучений. Зокрема, на «Велодні», «Пробігах у вишиванках», «SwimRun»… Мені захотілося стати частиною дружньої та професійної сім'ї. Я долучився й тепер час від часу проводжу курси першої медичної допомоги.
Насправді благодійність приносить мені задоволення. Крім того, вважаю, що допомагати тим, хто потребує – добра справа, яка до снаги кожному.
Чи радіє, що Радянський Союз розвалився? Чому?
Так. Якби СРСР не розвалився, то думаю у нас не було б практичного усього, що є звичним для нас зараз: свободи, демократії, ринкової економіки…
Світогляд Богдана VS світогляд його батьків.
У нас з батьками схожі погляди на життєві ситуації. Ми – друзі: мені з ними легко знайти спільну мову. А загалом вважаю, що радше є сенс говорити про різницю світоглядів індивідуумів, а не поколінь.
Європейські цінності та курс України на європейську інтеграцію.
Прихильник євроінтеграції.
Підтримував протестні акції в Україні, які розпочались 2014 року. Та вважаю, що останніми роками Європа показує себе доволі беззубо та безхребетно по відношенню до захисту України.
Бажання виїхати з України.
Іноді виникає така думка. Але з країною не визначився. Це питання відкрите.
Чому? Втомлює спостерігати, як «мудрий» український народ вкотре наступає на ті самі граблі. В Україні, на жаль, мало ідейних та розумних людей, на яких й тримається незалежність.
Бачення України в майбутньому.
Якщо народ України не вловить причинно-наслідкового зв'язку між голосом на виборах та своїм рівнем життя, не підтягне власну освіченість бодай до старшої школи, не перестане вестися на дешевий популізм, то не знаю, чи вдасться Україні залишитись незалежною у майбутньому.
Марта Пухаль: «Справедливість – рушій збалансованого розвитку країни».
Народилася 13 березня 1991 року в Ізмаїлі, Одеської області.
Навчалася у Львівському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». За посадою юрист та фахівець з публічних закупівель.
Чому обрала такий фах?
Радію, коли можу допомогти людині вирішити складну життєву ситуацію. Переконана, що справедливість – один з основних принципів у всіх сферах життя. Саме тому повернення українцям відчуття справедливості є надважливим завданням.
Якою мовою розмовляє?
Розмовляю виключно українською. Маю російськомовних родичів, але на російську не переходжу.
Чи радіє, що Радянський Союз розвалився? Чому?
Так. Якби й надалі був СРСР, то українці не мали б ні свободи слова, ні демократії, не кажучи вже про мінімальні волевиявлення.
Сьогодні складно уявити, як це жити в тих умовах, адже зараз у нас є все для комфортного життя. Банальний приклад: мама часто наголошує, що колись одяг з-за кордону був розкішшю. А зараз що? Закордонним брендовим одягом вже нікого не здивуєш.
Світогляд Марти VS світогляд її батьків.
Мій світогляд дещо відрізняється від батьківського. Я більш впевнена та рішуча, а батьки більш скуті та боязкі до певних новацій. Нерідко вони бояться зробити крок назустріч новому, бо до невідомого як і раніше ставляться з підозрою.
Також батьки постійно порівнюють колишнє життя з теперішнім. За словами мами, зараз жити краще: є свобода та багато можливостей для розвитку.
Європейські цінності та курс України на європейську інтеграцію.
До європейських цінностей українцям ще далеко. Ментальність у нас не та. Можливо, наші діти будуть кращими. Люди є різні: чимало громадян вимагають від держави усе та трохи більше, нічого не вкладаючи у неї натомість.
Зауважила, що у нас люди добре пам‘ятають свої права, але забувають про обов'язки. Відсоток справді ідейних людей не такий вже й великий. На жаль.
Ставлення до влади.
Позитивне. Вірю, що президент України хоче змін. Зараз країна розкрадена хапугами, які були при владі останні роки. Підняти державу з колін складно – дя цього потрібно багато років. Але нам вдасться це зробити.
Бажання виїхати з України.
Були думки виїхати в іншу країну через малу зарплатню. Але розумію, що на рідній землі завжди почуватимусь впевненіше та безпечніше, тому ці думки зникли.
Бачення України в майбутньому.
Звісно, що хочеться бачити Україну як країну, де високий рівень життя, доступна освіта та безліч можливостей. Неабияк важливо, щоб у нашій країні цінували права людей та розвивали нашу культуру.
Герої цьому матеріалу мають різні думки та позиції. У будь-якому разі це не змінює, що вони – ровесники незалежної України. Не схожі між собою й цим особливі.
А де ті гроші, які "розкрадали останні хапуги", всі розуміють, що мова йде про "баригу" - щось тих грошей не видно - або вони не розкрадали, або теперішні крадуть значно більше