— Із кожним днем усе частіше чуємо розмови про автомати, зброю. Суспільство радикалізується, — каже один з учасників помаранчевого майдану 39-річний Євген Золотарьов. — Це означає, що будуть або локальні бунти, або загальноукраїнський. До протестів готові 54 відсотки українців. Це 20 мільйонів людей — рекордний показник із 1990-х.
У столичну кав'ярню «Золотий дукат» Золотарьов приходить у світлих джинсах, смугастій футболці та кросівках. За плечима — великий рюкзак.
— Мені чай з ягодами, але поменше рідини, — каже офіціантці й пояснює: — Бо я тільки поїв. Радять після їжі не пити 2,5 години.
Уже бачимо локальні виступи — «День гніву», «Весняний марш протесту». Суспільство нагрівається?
— Революції зазвичай відбуваються восени. Поки що незрозуміло — це буде нинішня осінь чи наступна. Скоріше за все до Євро-2012 якусь видимість стабільності підтримуватимуть.
Як саме влада зможе утримати стабільність у країні до наступної осені?
— Європа даватиме чергові транші, і влада ці гроші підкидатиме нам. А от після Євро-2012 стримувальних факторів для тих, хто управляє Україною ззовні, не залишиться. Видно, що зараз нашим мажоритарним акціонером є Росія. Є ще впливи Євросоюзу та Америки. До цих трьох гравців підключається Китай, який збирається інвестувати достатньо великі кошти і претендувати на зовнішнє управління в Україні. Китайці по лінії національних проектів уже дали мільярд на швидкісну електричку «Київ-Бориспіль». Також цікавляться нашою землею. Вони скупили величезну кількість земель в Африці, Південній Америці. Це свідчить про стратегічне мислення та амбіції. Може, років через 40–50 Україна стане китайською.
Влада збирається відкрити продаж української землі, і це може стати для неї рятівним колом. Адже не тільки Китай, а й інші країни захочуть мати родючу землю, де немає стихійних лих. Тоді закордонні власники будуть зацікавлені в стабільності й недопущенні революцій. На деякий час вони можуть допомогти зняти напругу в країні — інвестиціями, створенням робочих місць в аграрному секторі.
Скільки це може тривати? Щоб Янукович добув свій президентський термін?
— Тут не важливі прізвища. Українців підштовхували до думки, що їм потрібна сильна рука. Соціологія підтверджувала: цього хотіли 70 відсотків населення. Тепер ми отримали сильну руку.
Зараз я бачу два паралельні процеси. Один — це охолодження держави, загустіння й задубіння. Усе стає твердішим, і ми рухаємося до диктатури. За таких умов років на 10 перетворимося на Білорусь чи Росію. З іншого боку — чергове нагрівання суспільства. Якщо воно нагріється скоріше, ніж держава встигне охолодити його, ми перетворимося в Лівію чи Єгипет. А під час революцій убивають простих людей, правителі швидко покидають країну.
Проблема в тому, що вони намагаються імітувати державу. От що таке Міністерство внутрішніх справ в Україні? Це люди, які мають зібрати 200 тисяч доларів в області, й передати їх нагору. Це було при будь-якій владі.
Кому йдуть ці кошти?
— До самої верхівки. В Адміністрацію президента — само собою. Концентруються нагорі й розподіляються серед своїх. У яких точно пропорціях — мені невідомо.
Яке міністерство найбільше збирає?
— Міністерство внутрішніх справ. Коли в людини є зброя, то їй легше збирати гроші. Непогано збирають суди, прокуратура, податкова.
Формально це закріпилося 1991 року — українська держава стала імітаційною моделлю. Вона виявилася досить стабільною, проіснувала 20 років. Щось міняти — не в інтересах Януковича. Він вважає себе власником цієї держави.
Тарас Чорновіл говорить, що революція в Україні може початися з підпалу відділку міліції, де закатують людину.
— Бунт точно може так початися. Міліціонери це самі розуміють. Убивати ж будуть не міністрів, а тих, до кого дотягнуться руки. У всьому світі значна частина людей із хворою психікою йде працювати у правоохоронні органи. Там їх виявляють і звільняють. У нас же головне, щоб виконував фінансовий план. А скільки при цьому закатуєш людей — не важливо. Тому міліціонери можуть стати першими жертвами бунту.
Припустимо, восени акції протесту переростуть у революцію, зміниться влада. Що далі?
— Можна реанімувати свої ілюзії, вибрати опозиційних політиків — Тимошенко, Яценюка. А може настати анархія, що краще, аніж імітація держави. Не буде ж анархії, якщо на рівні громад з'являться люди, спроможні брати відповідальність на себе. Наприклад, колишні чи нинішні мери. Серед них ще є порядні люди. Той же мер Сум Геннадій Мінаєв.
Як молодим пробитися у владу?
— Я знаю багатьох, які пробивалися туди і ставали такими ж. Свіжий приклад — Владислав Каськів (нардеп-«нунсівець», який очолив Комітет економічних реформ. — «ГПУ»).
Що треба робити тепер?
— Порятунок українців і українства лежить у площині самоорганізації. Голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко описав 10 напрямків, за якими самоорганізація можлива. Починаючи від житлово-комунальної, екологічної, закінчуючи професійною. Але ми маємо навчитися довіряти одне одному. Без цього нічого не вийде. Довіра спочатку з'являється в маленьких середовищах. Кілька людей сидять, дивляться очі в очі, розмовляють, знаходять спільні інтереси. Потім з'ясовуються спільні потреби. Тоді ми вирішуємо: давайте зробимо щось для їх задоволення. Наприклад, організуємо толоку і приберемо територію.
За європейськими мірками понад 70 відсотків українців живуть на межі бідності. Чи виділятимуть вони останні гроші на такі об'єднання?
— Поки що в нас ще ніхто не помирає з голоду. Хоча більшість виживають, це правда. Тому вони можуть раціональніше розподіляти видатки. Я вже два роки не плачу податки і намагаюся скуповуватися на ринку, а не в магазині, щоб не сплачувати ПДВ. Я не готовий годувати людей, які керують державою. Кожен має дозріти до цього. Ми не можемо прискорити цей процес. Але він іде.
Скільки часу треба, щоб українське суспільство дозріло до радикальних змін?
— Від трьох до восьми років.
Євген Золотарьов народився в Харкові. Закінчив педуніверситет за спеціальністю «історик». Брав участь в акції «Україна без Кучми», був одним із засновників партії «Пора». 2007-го її лідер Владислав Каськів почав домовлятися про входження партії до блоку «Наша Україна — Народна самооборона» на парламентських виборах. Через це в Золотарьова із ним виник конфлікт. Євген покинув «Пору».
До Верховної Ради йшов 12-м у списку Партії вільних демократів черкаського мера Сергія Одарича. Їхнє гасло було: «Ми йдемо на вибори, тому що не хочемо, щоб ублюдки знову керували країною». Отримали 0,21% голосів.
Золотарьов офіційно не працює два роки. Торік виписався зі своєї квартири і ніде не прописався.
— Так що я — бомж. Ухиляюся від сплати податків. Проводжу експеримент, як держава відслідковує ці речі, — каже.
Консультує кількох політиків. Яких саме — не каже.
Має дачу в селі Загребля Оржицького району Полтавської області — будинок на 60 кв. м і 6 соток землі. Їздить туди щотижня.
— Вирощую там майже всю їжу, — говорить Золотарьов.
Дружина Олена працює фінансовим аналітиком. Виховують 6-річну доньку Дарину.
Стільки днів Євген Золотарьов голодував у харківському слідчому ізоляторі 2004 року. Його посадили на 15 діб за організацію та участь у акції «Остання сорочка Януковичу». Протестували проти політики уряду Віктора Януковича. Зняли сорочки на пл. Свободи в Харкові й поклали їх біля входу в будинок облдержадміністрації.
Після втручання Євгена Кушнарьова, тодішнього губернатора області, Золотарьова випустили. Його дружина в той час була вагітна.
Оксана Перевозна, Ольга Москалюк
