Український телеведучий Роман Вінтонів більше відомий українцям як Майкл Щур. Він працював редактором на каналах «ZIK» та «Україна», є співзасновником і членом ГО «Громадське телебачення».
Найбільшу славу журналістові принесла програма «Утеодин з Майклом Щуром» на «Громадському телебаченні», що виходить в ефірі «UA:Першого».
Наприкінці 2014 року його проект «Телебачення Торонто» здобув нагороду «Срібна кнопка» від YouTube.
Попри те, що багатотисячна аудиторія вважає чоловіка «стьобним», він про себе геть іншої думки. Журналіс МІСТА поговорив з Майклом про геополітичну війну, сміливих чиновників і те, хто ж такий Щур насправді.
– Майкле, нещодавно ви повернулися з армії. Де служили?
– У Десні на Чернігівщині. Прийшла повістка, і я виконав свій обов'язок. Наразі наша шоста хвиля знаходиться в оперативному резерві, тому, якщо треба буде, піду знову.
–Мабуть, отримали хороший досвід військової журналістики?
– Щойно служба почалась, одразу подумав, що принесу більше користі, працюючи саме з комунікацією в медіа. Мене зацікавив проект «Embedded Journalism», який мали запускати з боку Міністерства інформполітики. З цього приводу я контактував із радником міністра оборони Тетяною Поповою і мав пройти відповідне навчання. Планував стати прес-офіцером і супроводжувати журналістів-учас
– Як відбувалися власне військові навчання?
– Спершу ми мали доволі непогану підготовку зі стрільби, але згодом приїхав новий полковник і сказав, що робимо все не «по уставу». Так почалися проблеми, наше навчання заморозили, й потрапляти в ціль ми так і не навчилися. Згодом я частково брав участь у підготовці снайперських груп, а потому відбулася демобілізація.
– Над чим працюєте зараз?
– На початку листопада ми запустили нову програму, що транслюватиметьс
– Хто у вашій команді, на кухні творчого процесу? Звідки берете ідеї?
– Крім операторів і монтажерів, у моїй команді п'ятеро сценаристів. Саме вони наповнюють Майкла Щура ідеями. Мої власні вже давно вичерпалися. Якби довелося працювати тільки на своїх ідеях, то Майкла Щура уже не було б.
– Чи маєте приклад для наслідування?
– Так, але хотів би уникнути відповіді на це запитання.
– Чи маєте особливі критерії відбору ваших співрозмовників?
– Знаю, що дехто побоюється приходити до мене на інтерв’ю. Ну, і зрозуміло, що такі люди навряд чи прийдуть. А ті, хто з’являються у наших програмах, – справжні сміливці із залізними яйцями. Знаю, що ніхто з них про свою участь не жалкував. А щодо цікавості, то найперше мої співрозмовники мають бути цінними для глядача настільки ж, як і для мене самого. Важливо, щоб вони були інноваційними чи в думках, чи то в діях.
– Як відстежуєте зворотний зв'язок з аудиторією? Чи впливають на вашу роботу суспільні настрої?
– Наше завдання – робити якісний продукт, виходячи з певних цінностей та ідеалів, незалежно від настроїв у суспільстві. А зворотну реакцію від людей отримуємо здебільшого через коментарі на ютубі, фейсбуці, у твіттері.
–Понад сотні тисяч підписників на каналі – це зобов'язує. Які ваші найближчі плани? Над чим працюєте зараз?
– Є ідеї нових проектів, але наразі розказати про них не можу. Щоразу робити краще – це і є наша перспектива.
– А щодо тролінгу політиків, чи маєте якісь перепони, можливо, погрози з їхнього боку?
– Ні, жодного разу.
– Головним позитивним наслідком будь-якої революції є суспільна довіра, що запускає механізм самоорганізації, самоуправління, саморозвитку. Якими ви бачите ці процеси в Україні сьогодні?
– Мені здається, що все це на найбільш високому рівні за всі 25 років незалежності...
– Що думаєте про новообраного президента Сполучених Штатів Америки Трампа? Як гадаєте, такий вибір допоможе чи зашкодить Україні, зокрема у війні на Сході?
– Не знаю. Зараз Трамп видає сюрприз за сюрпризом, розвертаючи свою риторику у протилежний бік від передвиборної. Треба спочатку подивитись на його дії та рішення, а тоді вже робити висновки.
– Якби вас запросили у радники якогось із міністерств, чи дали б згоду?
– Мене вже запрошували. Олег Ляшко і його тодішній помічник депутат Лозовий стверджували, що я маю власний куток на 11-му поверсі Кабінету Міністрів на Грушевського.
– У своїх програмах ви постійно чомусь дивуєтесь, приміром, як нардеп може йти у Верховну Раду і не красти. А чому найбільше дивуєтеся поза роботою?
– Мабуть, чогось конкретного немає. Але дійсно продовжую дивуватися – чиновникам, політикам, людям у маршрутці, касирам у магазині, водіям на дорозі, працівникам банку, журналістам, маклерам, і цей список можна продовжувати. Щодо приватного, то мені, наприклад, не подобається, як працює Шевченківська податкова, де я сплачую податки. Але тут, як і з будь-чим іншим, слід розбиратися окремо у кожному випадку...
Майкл Щур, автобіографічне:
Я народивсі й виріс у Торонто, Онтаріо, Канада. Але я українець. Як я опинивсі у Канаді? Всьо сі почало з мого діда і баби. Мій дідо жив у селі Велика Тур’я (Івано-Франківсь
Надія Шегда, журнал МІСТО
