Хто звертає увагу на вік, коли у двері стукає любов? Кожен у цьому світі шукає собі пару, щоб прожити разом життя, але інколи доля вносить у людські плани свої корективи.
Щоб показати, що любов можлива і після перетину позначки «60», журналістка Фіртки відшукала пару, яка змогла пройти через людський осуд та багато перешкод, щоб все ж збудувати свою сім’ю.
Будинок подружжя відшукати було просто. Великий дім за пагорбом одразу впадає в око. На подвір’ї чисто та все акуратно складено, трава покошена і зібрана, будинок у світлих кольорах так і підкреслює його охайність. Біля хати перебирають яблука чоловік та жінка літнього віку. Олеся та Іван, з одного з сіл на Прикарпатті, були знайомі вже давно, бо жили майже по сусідству.
Історія кохання двох людей розпочалася на весіллі у сусідів. Їй тоді було 60 років, а чоловікові 63. Так сталося, що Іван прийшов на свято пізніше, бо в той день працював. Вільне місце залишилось лише біля Олесі, тому, довго не думаючи, він присів біля неї. Жарт за жартом, танець за танцем, вони почали трохи зближуватися.
На той час Олеся була одинокою більше ніж 30 років. Коли її чоловік помер, діти були у другому та третьому класах. Увесь цей час вона виховувала їх сама. Пригадує, що часом було дуже скрутно, але все обійшлося. Жінка постійно працювала, щоб дати дітям освіту. Поруч жили мама з татом та брати, які допомагали їй чим могли.
Іван без дружини був уже два роки. Дітей у них не було, тому й залишився сам.
«Після сусідського весілля він почав приходити до нас додому. Мій син йому «підтакнув» і так і пішло», - з усмішкою пригадує Олеся.
Син жінки розумів, що мати багато років сама ставила на ноги двох дітей, тому заслужила трохи отого «людського щастя». Її дочка жила далеко, тому дізналася про все трохи пізніше, але також щиро підтримала матір.
Залицяння тривали трохи більше, ніж пів року. Увесь час чоловік приходив до жінки та допомагав їй по господарству, а вона допомагала йому. Іван довго не думав та запропонував жінці йти жити до нього. Символічно, але все сталося саме на Новий рік.
«Олеся кликала мене йти жити до неї, але я не хотів. У мене свій будинок, я там був сам, тому й сказав, що будемо жити в мене і крапка», - каже Іван.
З початку було важко. Жінці доводилось працювати фактично на дві хати. Хоч в її рідному будинку залишався син з невісткою, Надія не хотіла завдавати їм зайвого клопоту, тому продовжувала все робити і там, і там.
Дуже прикро було ще й тому, що в селі люди не дуже добре поставились до того, що Іван та Олеся почали жити разом. Багато хто почав пліткувати, тому жінка дуже переживала. Селяни казали, що «старі подуріли на старість». Колишні родичі чоловіка по лінії дружини новоспечену сім’ю не раз проклинали та сварилися з родичами жінки. Казали, що та хоче загарбати собі чужу хату, тому й пішла до Івана. Проте все це їм вдалося пережити.
Чоловік каже, що за 11 років спільного життя вдалося зробити дуже багато, бо в парі все дається набагато легше. Разом вони привели до ладу подвір’я, дім, завели господарку і тепер гарно ґаздують.
«Пам’ятаю, як перший раз прийшла до хати, а на кухні у стелі просто була велика дірка. Це було щось страшне. По трохи ми складали копійку до копійки та ремонтували все», - пригадує Олеся.
Та окрім звичайних побутових дрібниць, дім наповнився щастям, яке випромінюють двоє люблячих людей.
«Що чоловік вартий без жінки. Та і жінці не добре самій, ясно, що дуже тяжко. До того ж Олеся дуже економна жінка. Її життя свого навчило. Раніше зайвий раз не давала на пиво та цигарки. Вже два роки я не курю, вона поступово мене відучила. І знаєте, мені так набагато краще», - каже Іван.
