Теперішня війна Росії проти України, захоплення Криму, бойові дії на Донбасі заставили нас по іншому подивитися на нашу армію.
Після розпаду Радянського Союзу і країн Варшавського договору ми мало-по-малу забували про цю структуру. Військова служба стала непристижною, термін “відкосити від армії” став масовим: у військо служити йшли або ті, хто не мав де дітися, або не мав грошей відкупитися. Тільки невелика частина йшла служити “для стажу” – щоб продовжувати кар’єру у силових відомствах.
Про майно збройних сил ходять анекдоти. Вірніше про те, з якою швидкістю воно розграбовувалося, різалося на металобрухт, розпродувалося та привласнювалося. Окремої уваги заслуговують землі міністерства оборони та військові містечка, які перетворилися на об'єкт уваги спритників та ділків, які на ласому кусочку створювали свої капітали.
Забута та покинута, розграбована та деморалізована, без належної бойової підготовки та техніки сучасна українська армія протрималася тільки завдяки патріотизму маленької частинки військових, котрі не встигли ще покинути збройні сили та перейти на інше місце роботи.
Ось такою постала українська армія у третьому тисячолітті – в часи високотехнологічної та суперсучасної озброї та до зубів озброєних командосів.
І агресором стала сусідня держава. Навіть найзапекліші скептики ще рік тому запевняли, що це – наукова фантастика. Проте, сьогодні – це реальність.
Країна, що називала нас братами, хоча й молодшими, і яка ще два десятки років тому була з нами в одному державному утворенні і сама становила з нами єдину військову потугу, одну з наймогутніших у світі. Саме одну з наймогутніших, і її військо дійсно було на найвищому рівні: озброєння, бази, вишкіл, суспільний статус, фінансування. Бути військовиком означало мати чи не найвище визнання.
Оскільки наша область знаходилася на заході СРСР, неподалік від “загниваюго капіталізму”, її розташування надавалося особливе значення. Радянська влада розмістила навколо Івано-Франківська немало стратегічних секретних об’єктів. Саме тому Івано-Франівщина була закритою областю.
Сьогодні зупинимося на оному із “найзасекреченіших” – захищеному командному пункті Головного командування Південно-західного напрямку, відомому як “Об’єкт-600” (в/ч 40801), передавальному радіоцентрі, недобудованій станції ПРО і військовому містечку при ній (Об’єкт-601, “Астронавт”).
В оперативному підпорядкуванні ЗКП ГК ПЗН числились: Чорноморський флот, армія ППО, повітряна армія. За легендою для місцевого населення, ця територія була навчальним центром окружного полігону. Територія немаленька – в районі 2,5 км², на якій були розміщені: будівельний батальйон, повноцінна військова частина, територія самого ЗКП і вертолітна площадка.
Радянські військові архітектори та інженери, вочевидь, даремно не їли білий хліб з маслом: місце для запасного командного пункту міністра оборони, а згодом — головнокомандуючого військами країн-учасниць Варшавського договору вони обрали справді зі знанням справи. Довкола — мальовничі, екологічно чисті лісові угіддя з екзотичними ялицево-буковими та ялицево-смерековими насадженнями. Тут, на вододілі річок Луква і Бистриця, донині збереглася найбільша на Прикарпатті популяція оленя благородного, а грибники з обласного центру вважають цю територію чи не найвдалішою для тихого полювання. Неподалік — автомагістраль і залізниця, до Івано-Франківська рукою подати — 17 кілометрів. Словом, майже земний рай для відпочинку та санаторно-курортного лікування і, можливо, розвитку військового туризму.
На території в/ч: своє бомбосховище, котельня, ремонтна зона, бокси для військової і транспортної техніки, склад паливно-мастильних матеріалів, багатоангарний склад запчастин і обладнання, пожежне депо, овочевий, продуктовий і речовий склади, магазин, солдатська столова, клуб (з великим кінозалом, в якому під час навчань кожного дня показували фільми, зі спортзалом), штаб (в ньому – медпункт, офіцерський гуртожиток (для новоприбулих), офіцерська столова (яка на час навчань ставала генеральською, офіцери харчувались в солдатській, а солдати – на території будівельного батальйону), навчальний корпус (для підготовки спеціалістів вузлів зв’язку), артилерійський склад, трансформаторна підстанція.
На території ЗКП: величезний штаб (на верхніх поверхах – готель для офіцерів), готель для генералів, які приїздили на навчання, котедж – готель для вищого військового особового складу (за час служби людини, яка все це описала, там 2 рази жив командувач Об’єднаними збройними силами країн Варшавського договору маршал Куликов, один раз Міністр оборони – маршал Соколов і неодноразово – іноземні військові “шишки”), 4 підтверджених (всього 6 або більше) величезних антенних полів, замаскованих під футбольні (навіть ворота були установлені), зона «старого» ЗКП, новий ЗКП, який так і не ввели в експлуатацію. На території старого ЗКП: центральний вхід (над ним раніше висіла маскувальна вивіска “Вентполігон”), який традиційно був обладнаний тамбуром і приміщеннями для “обробки” прибуваючого персоналу, запасний вхід (через нього проникали в ЗКП в мирний час – спуск на кілька рівнів нижче і через подвійні багатотонні двері – в ЗКП, саме через нього пускали журналістів газети УМ) і оглядовими вишками. Всі об’єкти виглядають “під” звичайні павільйони, хоч і маскувального пофарбування. Біля центрального входу – бетонна ніша, з якої висовувалась антена радіорелейного зв’язку, яка забезпечувала резервний канал з “Об’єктом-601” на випадок обриву кабельної лінії. Ця територія була оснащена охоронною системою “Радіан” - просіка, з обох боків якої були установлені стовпи з колючою проволокою, а посередині (також на стовпах) монтувалася система, яка спрацьовувала при наближенні. Від всього цього практично нічого не залишилося.
ЗКП являє собою багаторівневий підземний комплекс з багатометровими монолітними зовнішніми стінками. Всередині на тросах були підвішені кілька т.з. “вагонів”: сталевих конструкцій, які завдяки спеціальному підвісу не боялись жодних вібрацій від вибухів на поверхні. У “вагонах” були розміщені: вузол зв’язку, Центр бойового управління, резервний командний пункт Військово-повітряних сил і Протиповітряної оборони військового угрупування Південно-Західного напрямку. Саме перед “розвалом” почали монтувати Автоматизовану систему управління військами (АСУВ). На території чимало трансформаторних будок, всі опечатані і є підозри, що зсередини принаймні все не винесено.
Скромна зовнішня частина підземного командного пункту нагадує індивідуальний гараж неелітного кооперативу, вхід до якого прикриває металева решітка з облупленою фарбою. Таке враження, ніби тут ніколи не ступала нога дизайнера. А можливо, так було задумано, аби об'єкт не привертав уваги американських космічних нишпорок.
1. Штаб
2. Готель
3. Котедж для вищого військового командування
4. Старий ЗКП
5. Запасний вхід в старий ЗКП
6. Вертолітна площадка (знаходиться за охоронним периметром об'єкта)
7. Антенні поля замасковані під футбольні
8. Новий ЗКП
9. Комунікації нового ЗКП
10. Зовнішній вентиляційний блок нового ЗКП
Штаб:
Територія самого ЗКП (обнесена окремим колючим дротом):
Головний вхід в ЗКП рівно навпроти виходу зі штабу:
«Новий ЗКП» - так і не добудований підземний об’єкт абсолютно нового покоління, за різними даними – від 9 до 12 підземних поверхів. 60 м збоку – вихід вентиляційної системи, розміром в немаленький будинок, з протилежної сторони від ЗКП на такій же відстані – комунікаційні виходи. Ззовні виглядає бетонною конструкцією круглого типу діаметром ~ 41 м і висотою може 2-3 метри. На ньому «грибки» вентсистем.
А так він виглядає з супутника:
Командний пункт сягає глибини 30 метрів і складається з трьох рівнів-поверхів, площа кожного з яких — близько гектара. Від зовнішнього світу КП відокремлюють п'ять розташованих на певній відстані броньованих дверей (деякі вагою до півтори тонни).
Входи/виходи:
Вентиляційна система - доволі велика споруда, присутні могутні радіатори:
Ціла черга військових об'єктів в лісі під столицею Прикарпаття після розвалу СРСР застигла на ранньому стані будівництва - навіть не відлито бетон до кінця.
Всі трансформаторні закриті і опечатані:
Вертолітна площадка (свого часу навіть мала начальника - прапорщика, і його єдиного підлеглого - єфрейтора):
За 15-20 км звідти – окрема військова територія: велика військова частина, недобудована станція ПРО, передавальний радіоцентр з бункером. Треба сказати, що всі об'єкти зв'язані між собою відбірною військовою "бетонкою". Свого часу підприємливі люди хотіли її вивезти, але селяни запротестували і громадою припинили це діло (так вони самі сказали):
На КПП:
На КПП дорога розходиться вправо і наліво. Ліворуч - військова частина. Зараз вона майже не збереглася, всі в'їзди перекриті деревами:
Плац, справа - штаб:
Їдальня:
Дуже оригінальний туалет:
Мабуть, останні командири:
А от котельній ще більше не пощастило:
А між іншим, там ще не так давно були люди - шпалери в штабі переклеєні газетою за жовтень 1996 року:
Станція ПРО - сильно підвищена прямокутна площина, під насипом величезний бункер.
Бетонна площадка нагорі:
Шахти для протиракет, як і все інше - навіть не до кінця відлите будівельниками):
Вхід до бункера:
Всередині:
Праворуч від ЗКП - ще один цікавий об'єкт. Раніше все навколо нього було в розтяжках антен. Посередині бункер.
Вид згори (збоку, ймовірно, антенні поля):
Зовсім поруч є ще кілька цікавих військових об'єктів, діючих і ні.
Колись - гордість країни рад. Сьогодні там - майже ідеальне місце для зйомок кінофільмів про катастрофи...
Можливо, колись ми знову звернемо увагу на наші збройні сили і ці руїни стануть якщо не музеєм, то принаймні тут наведуть лад.
Бо коли не годувати і озброювати свою армію, доведеться годувати і озброювати чужу.
Текст: Марія Лутчин, Тарас Лутчин
Фото: livejournal.com
