Хрищення (хрещення). Історія і спірні питання обряду.
- Суть поняття хрещення.
Слово «хрещення» (не плутати з хрестінням) грецькою мовою оригіналів Нового Завіту пишеться «Βάπτισμα» і звучить як «баптізма», що означає «занурення», тобто повне покриття тіла водою. На українську мову це слово перекладене як «хрещення» і передбачає собою обряд посвячення у віру Христа, тож буквально більш логічно воно мало би звучати як «охристосення», однак такого слова не існує. У деяких перекладах Біблії на українську мову (зокрема у поширеному перекладі Івана Огієнка) це слово пишеться через «и» - «хрИщення». Оскільки це поняття не має відношення до слова «хрест», то в подальшому у цій статті вживатиметься правопис через «и».
- Історія обряду.
Обряд занурення у воду існував у багатьох народів стародавнього світу: єгиптян, персів, греків, римлян та інших і символізував фізичне та моральне очищення. У іудеїв існує «твила» - обряд занурення у мікву (резервуар з водою):
Обряд «твіла» символізує очищення і згідно з увіруваннями євреїв застосовувався для очищення від різного роду ритуальної нечистоти, наприклад після торкання померлих чи перебування під одним дахом з померлими, після зараження проказою, після закінчення у жінок менструльного циклу і т.п. Цей ритуал також символізував і прилучення до іудаїзму. Сьогодні деякі ортодоксальні іудеї використовують мікву перед святами або перед молитвою. У мікву також занурюють перед використанням посуд, що належала неєвреям, зокрема новий посуд, не вироблений на єврейській фабриці, перед його використанням. Власне твіла і послужила основою для християнської практики хрищення, набравши нового, християнського змісту, як очищення від гріхів і прилучення до християнської віри.
У Новому Завіті хрищення вперше зустрічаєься у контексті Івана Христителя (Мт. 3:1-6): «Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!... Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої». Ісус Христос також прийняв Іванове хрищення, хоча не мав гріха (1 Пет. 2:22).
Іванове хрищення стало прообразом християнського хрищення і підготовкою до нього: «Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. (Дії 19:4). Пізніше Ісус сказав своїм учням: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів...” (Мт. 28:19).
У ранній християнській церкві хрищення проводилося не лише на річках, але й у так званих баптисте́ріях (лат. baptisterium < грец. βαπτιστήριον — «хрестильня»; від βαπτίζω — «хрещу»). Баптистерії являли собою прибудову до храму або й окрему будівлю, у якій був розміщений великий резервуар з водою на зразок іудейської мікви, як правило, досить великого розміру, де могли розміститися одразу декілька людей.
Хрищення у католицизмі та православ’ї.
У католицизмі та православ’ї обряд хрищення вважається першим і найважливішим таїнством, через яке людина стає членом Церкви. Як правило обряд здійснюється переважно над немовлятами а також над дорослими, які не прийняли хрищення у дитинстві. При цьому священник з посудини обливає голівку дитини, супроводжуючи цю церемонію молитвами. В деяких випадках практикується повне занурення у воду.
Хрищення також вважається очищенням від перворідного гріха. У Катехизмі католицької церкви про це сказано так: «Народжуючись у людській природі, що впала в первородний гріх і заплямлена ним, навіть діти потребують нового народження у Хрещенні (Пор. Тридентський Собор: DS 1514), щоб звільнитися від влади темряви і перейти до царства свободи дітей Божих (Пор. Кол. 1, 12-14.), до якого покликані всі люди. У Хрещенні дітей особливо виявляється цілковита незаслуженість ласки спасіння. Церква і батьки позбавили б дитину неоціненної ласки стати дитиною Божою, якби не уділили їй Хрещення одразу після народження (Пор. СІС кан. 867; ССЕО кан. 686, § 1.).».
Немовлята долучаються до віри і церкви через тілесних та хресних батьків: «Щоб благодать Хрещення могла розвиватися, важливою є допомога батьків. Особливо хресного батька і хресної матері, які повинні бути глибоко віруючими, здатними і готовими допомогти новоохрещеному - дитині чи дорослому - на його шляху християнського життя (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 872-874.)». Хресні батьки вважаються поручителями перед Церквою за віру охрищеного. Коли дитина підросте, вони зобов’язані навчити її стати християнином.
Багато вірян вірять в те, ніби обряд хрищення робить для дитини певний захист від хворіб чи гріха, а неохрищена вчасно дитина може бути позбавлена такого захисту, хоча церква такого не вчить, це є суєвір'ям. Деякі батьки навіть дотримуються народного повір’я, що нібито до хрищення нікому з чужих дитину не можна показувати, бо вона нібито ще не має захисту.
Хрищення немовлят є спірним у християнському богослов’ї. Католицька і православні церкви при цьому спираються на Новий Завіт:
«А коли охристилась вона й її дім, …» , «Охристились Лідія і тюремник з усіма домашніми (Дії. 16:15,33).» “Хрестив же і я Стефанів дім” (І Кор. 1:16). Отож, були випадки, коли христились цілими сім’ями, тому можна припустити, що серед домашніх були немовлята.
«Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Мт. 19:14) Тут сам Ісус закликає дітей приходити до Нього.
«Покайтесь і христіться в ім’я Ісуса Христа, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших». (Дії. 2:38,39).
“Я дуже зрадів, що знайшов між дітьми твоїми таких, що ходять в істині, як ми прийняли заповідь від Отця” (2 Ів. 1:4)
Хрищення є заміною старозавітнього іудейського обрізання (Кол. 2:11,12), а обрізання робили дітям на восьмому дні життя (Буття. 17:12). Християнське хрищення названо нерукотворним обрізанням: “В Ньому ви і обрізані нерукотворним обрізанням, стягненям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим, бувши поховані з Ним у хрещенні, в Ньому ви і разом воскресли вірою в силу Бога, Котрий воскресив Його з мертвих, і вас, що були мертві в гріхах і в необрізанні плоті вашої, оживив разом з Ним, простивши нам усі гріхи, знищивши вченням рукопис, що був про нас і проти нас, і Він узяв його із середовища і прибив до хреста” (Кол. 2, 11–14).
- Хрищення у протестантизмі.
У протестантських християнських церквах хрищення символізує смерть гріховної людини і воскресіння з Христом, а також приєднання до Церкви, однак спірні питання викликає як форма проведення обряду, так і деякий його зміст. Деякі з цих церков, наприклад лютерани, англікани, пресвітеріани, меноніти, визнають різні форми хрищення (на практиці частіше використовуючи обливання). Але у більшості протестантських конфесій хрищення відбувається виключно повним зануренням.
Пояснення повного занурення наступне:
- У Новому Завіті немає жодного опису обливання під час хрищення.
- Повне занурення потрібне тому, що воно символізує не часткове, а ПОВНЕ омиття гріхів, повне каяття, повне очищення.
- В апостольські часи було багато джерел, дрібних потічків чи мілких рік, але для повного занурення потрібна була глибина, тому «Іван христив в Еноні поблизу Салиму, бо було там багато води». (Ів. 3:23).
Також у протестантських церквах переконані, що хрищення немовлят не тільки не має біблійного підтвердження, але й навіть суперечить Святому Письму. При цьому вони спираються на наступне:
- У Новому Завіті немає жодної згадки хрищення немовлят. Усі цитати, на які спирається традиційна церква, на переконання протестантів – це суцільні перекручення, вигадки, фантазії і припущення, наприклад:
- «А коли охристилась вона й її дім, …» , «Охристились Лідія і тюремник з усіма домашніми (Дії. 16:15,33).» “Хрестив же і я Стефанів дім” (І Кор. 1:16) Звідти абсолютно не виходить, що у згаданих випадках у цих сім’ях нібито були немовлята і що над ними здійснювався цей обряд. Казати про те, що ця цитата виправдовує хрищення немовлят – це видавання бажаного за дійсне.
«Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Мт. 19:14) По-перше, тут іде мова не про хрищення, а про дітей, які прийшли послухати проповідь Ісуса. А по-друге, протестантські церкви не забороняють христити свідомих дітей, які увірували в Ісуса, вони заперечують хрищення немовлят, які в силу своєї несвідомості не здатні увірувати, а стосовно якихось хресних батьків, які беруть на себе цю відповідальність, то це, за свідченням протестантів, взагалі небіблійна вигадка і відмазка.
“Я дуже зрадів, що знайшов між дітьми твоїми таких, що ходять в істині, як ми прийняли заповідь від Отця” (2 Ів. 1:4)
«Покайтесь і христіться в ім’я Ісуса Христа, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших». (Дії. 2:38,39). Тут також нічого не сказано про немовлят, а вираз «діти» у другій цитаті вживається як наступне покоління, до того ж діти можуть бути різного віку, навіть 60-річні для своїх 80-річних батьків є дітьми. Жодна цитата Нового Завіту не виправдовує хрищення немовлят.
Заперечення хрищення немовлят у протетстантизмі пояснюється не лише відсутністю опису такої практики в апостольській церкві, але й самим змістом цього обряду:
Чому хрищення саме через воду? Оскільки вода є засобом обмиття тілесного бруду (нечистоти), тому вона символізує змиття ДУХОВНОГО бруду і ОБІТНИЦЮ БОГОВІ:
"ХРИЩЕННЯ - НЕ ТІЛЕСНОЇ НЕЧИСТОТИ ПОЗБУТТЯ, АЛЕ ОБІТНИЦЯ БОГОВІ доброго сумління, - спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа.” (1 Петра. 3:21).
Отож, якщо згідно з апостольським вченням хрищення – це обітниця Богові, то протестанти ставлять питання: що може пообіцяти Богові немовля?. А т.з. "хресні батьки", які нібито замість немовляти беруть на себе цю обітницю - це позабіблійна вигадка і перекручення, не кажучи вже про традицію, коли їхня роль на практиці переважно обмежується лише подарунками на день народження охрищених дітей, а самі хресні батьки не завжди є взірцями християнських чеснот. Хресні батьки навіть за своє сумління не можуть гарантувати, не кажучи вже про обітницю за когось іншого. На практиці це частіше формалізм, який спотворює апостольське вчення.
Стосовно ж пояснень традиційної церкви про те, що, оскільки хрищення – це аналог старозавітнього обрізання, яке робилося з немовлятами, а отже і хрищення ніби треба робити з немовлятами, то на переконання протестантів це є спрощеним і перекрученим поясненням, оскільки:
- Для того, щоб охриститись, треба усвідомити і прийняти Його (Ісуса) слово: "Ті, хто прийняв Його слово, охристилися". Дії 2:41
-Для того, щоб охриститись, треба УВІРУВАТИ: "Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде". Марка 16:16.
-Для того, щоб охриститись, треба НАВЧИТИСЬ: "Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів". Матв.28:19,20.
- Для того, щоб охриститись, треба ПОКАЯТИСЬ, а немовля не може каятись, та й нема ще за що йому каятись: «Покайтесь і христіться в ім’я Ісуса Христа, і ви приймете дар Святого Духа. (Дії. 2:38.).
- Для того, щоб охриститись, треба ВІРУВАТИ З ПОВНОГО СЕРЦЯ (що є неможливим для немовляти):"А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає христитись? А Пилип відказав: ЯКЩО ВІРУЄШ із повного серця свого, ТО МОЖНА. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий! І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його". Дії 8:36-38
Стосовно того, що нібито хрищення – це обмиття перворідного гріха, за свідченням протестантів також є позабіблійною вигадкою. Святе Письмо такого не вчить. Як відомо, перворідний гріх – це гріх Адама і Єви. «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили». Рим 5:12.
Внаслідок цього гріха людина втратила вічне життя. Адам передав нащадкам не свій перворідний гріх, а його наслідок – смерть. Тому до викупної жертви Ісуса людина не могла воскреснути до вічного життя. Це стало можливим лише після жертовної смерті Ісуса, який взяв на себе цей гріх і викупив людей від вічної погибелі можливістю воскреснути до вічного життя, бо «Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,» (1 Кор. 21:22).
У Кол. 2:11,12 сказано наступне: «Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив.» Отож, «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від УСЯКОГО гріха». 1 Івана 1:7. «Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними.» Рим. 5:19
Концепція «первородного гріха» є тільки в катехизмах християнства (православ’ї і католицизмі): ні в іудаїзмі, ні в ісламі її немає, як і немає її у Новому Завіті.
На думку протестантів, не можна механічно і спрощено ототожнювати символи двох Завітів. Символом Старого Завіту було обрізання, бо Бог уклав цей Завіт лише з єврейським народом, тому саме така національна «мітка» була символом цього Завіту і тому це здійснювалось з немовлятами, які вже від народження автоматично вважались вибраним Богом народом. А через Ісуса Христа Бог Новий Завіт уклав з усіма народами, тому потреби у такій відмінності немає, і вже вік обрізуваних єврейських хлопчиків тут ні до чого. А символ Нового Завіту – хрищення, як обітниця Богові і посвята самого себе християнському служінню, має вже інші умови і символіку.
У цьому контексті цікаво, що з цього приводу казали т.з. «отці церкви»: Св.Юстин (філософ-мученик), історик раннього християнства Тертуліан, Св. Василій Великий, (який виріс у християнській сім’ї, а троє його братів були єпископами, сам охрищений у віці 24р.), Іоан Златоустий (охрищений у віці 20р.), Григорій Богослов (син єпископа, охрищений у віці 24р.), св.Кіпріан (єпископ Карфагену, охрищений у віці 45р.) та інші.
- "Мы сходим в воду, — говорится в послании ап. Варнавы, — полные грехов и нечистоты, а восходим из нее с приобретением — со страхом в сердце и с надеждою на Иисуса в Духе” (Писания мужей апост. изд. Тузова, 1895 г. пер. прот. Преображенского, стр. 42).
- В книзі “Пастырь” Ермы, що відноситься до 1 - поч II ст.), сказано: “Нет иного покаяния, кроме того, когда восходим в воду и получаем отпущение прежних грехов наших” (там же, кн. III, стр. 185). “Человек до принятия Сына Божия мертв”.
- Св. Іустин Філософ (у II ст) так описує прийняття в церкву (“Апология”, изд. Преображенского, 61 гл. 92 стр.): “Теперь изложу, каким образом мы посвятили самих себя Богу, обновившись через Христа. — Кто убедится и поверит, что это учение и слова наши истинны, и обещается, что может жить сообразно с ним, тех учат, чтобы они с молитвою и постом просили у Бога отпущения прежних грехов, и мы молимся с ними. Потом мы приводим их туда, где есть вода, и они... омываются тогда водою во имя Бога Отца и Владыки всего и Спасителя нашего и Христа, и Духа Святого”. “А омовение это называется просвещением, потому что просвещаются умом те, которые познают это... И при имени Иисуса Христа... омывается просвещаемый”. “Крещение предлагается только уверовавшим и давшим свое согласие, то есть исповедавшим свою веру”.
- Тертулліан (кін. II і поч. III ст.) для тих, що бояться, ніби немовля без хрищення загине , пише: “Смотря по состоянию, расположению и возрасту каждого, полезно отлагать крещение, особенно же для детей. Ибо зачем без крайней нужды подвергать опасности и самих восприемников? Они могут умереть и не выполнить данного им обета, если же и живы будут, то дурные склонности детей могут воспрепятствовать их ожиданиям. Правда, Господь сказал: “Не возбраняйте им (детям) придти ко Мне”. Пусть же приходят, когда несколько возмужают. Зачем невинному возрасту спешить к отпущению грехов? Мы осторожно поступаем в мирских делах, — как же божественное вверять тому, кому не вверяем земного? Пусть они поучатся искать спасения, дабы видно было, что оно дается просящему” (“О крещении” пер. Карнеева, часть II, стр, 26, СПБ. 1847 г.).
Св. Василій Великий (IV ст.) наголошує на тому – що повинно передувати обряду хрищення: “Как предшествует исповедание, вводящее во спасение, так последует крещение, запечатлевающее собою наше согласие на исповедание” (Твор. т. III, стр. 273).
Протестанти, крім біблійних аргументів, наводять ще багато прикладів навіть визнаних традиційною церквою святих і авторитетних людей, які під хрищенням розуміли покаяння, а не хрищення немовлят через т.з. хресних батьків без усяких зобов’язань самого охрищуваного. З іншого боку, на Карфагенському Соборі 252 р була обгрунтована необхідність хрищення немовлят.
Отож, з часом, починаючи з 3-го століття, апостольські традиції хрищення поступово були змінені і на переконання протестантів набрали зовсім інших пояснень і перекручень, а доктрина про перворідний гріх насправді започаткована блаженним Августином, який у 396 році висловив свій суб’єктивний погляд на перворідний гріх у трактаті «Про різні питання до Сімпліціана». До цього часу у християнській церкві такого вчення не існувало. Спочатку цей догмат укріпився в католицизмі. У православному богослов'ї термін «первородний гріх» став вживатися лише з середини XVII століття,
Отже, як сама процедура обряду хрищення, так і її зміст, у християнському богослов’ї є спірними питаннями, де кожна сторона намагається спиратись як на Святе Письмо, так і на логіку. Неупереджений погляд на ці питання можливий лише при об’єктивному порівнянні аргументацій сторін. Однак рівень аргументації кожної із сторін проходить через призму світосприйняття віруючих і часто носить суб’єктивний та упереджений характер.
