У березні минулого року вихідця села Загвіздя, військового доктора Я.Драганчука, єдиного з його лікарської установи відправили на Схід. У повітрі вже смерділо війною. Знаючі люди казали цьому лікарю: "Славку, не йди. Плюнь. Для чого тобі підставляти свою задницю за тих, хто відмовився?".
-Якщо не я, тоді хто,- сказав наш земляк, і почав збиратися у відрядження. Як згодом виявилося, тривалістю у 4 місяці…
Є такий російський журналіст Аркадій Бабченко. Він пояснив, чому для України "східна війна" страшніша, ніж для росіян.
Як ветеран чеченської війни і військовий журналіст він бачив, хто у першу чергу наймався на всі бойові дії РФ. Алкоголіки, наркомани, мешканці стагнуючих регіонів Московії, морально вбиті безвихіддю існуючої в регіоні ситуації.
Словом, далеко не найкращі. У нас все навпаки. Починаючи з Майдану, у бій ідуть, в більшості випадків, чисті, освячені обов’язком люди, з освітою, науковими ступенями, бізнесом…
Тому і гинуть, і калічаться у нас найкращі. Ті, хто завжди рухають країну вперед. Я не раз розмовляв із такими людьми. Про їхні мотиви. Вони не казали "Чому я?!" Вони говорили "… Хто, як не я!"
Буквально вчора мав розмову із особами, які підтримують одного місцевого "правдолюба", що закликає проти мобілізації. Мовляв, хай мєнти йдуть, СБУшники, прокурори… Чого нас гнати на війну?
Знаю точно, що правоохоронці в режимі ротації в АТО ідуть. Та навіть якби не йшли, при чому тут вони до нашого особистого обов’язку перед Батьківщиною?
Страх і лінь, а не відчуття справедливості рухають небажанням цих осіб воювати за Батьківщину.
А ще, можливо, гроші спецслужб…
Ви, напевно, думаєте, що я маю зараз на увазі Коцабу?
Але при чім тут Коцаба, якщо мова йде про наш обов’язок перед Батьківщиною.
Бо хто, як не я! Хто, як не ми!
