Козак мав двічі відмовитися від запропонованої Січею йому булави, а за третім разом погодитися, аби стати Гетьманом. Такий був ритуал. І новий прем’єр-міністр вчинив аналогічно. Маємо гетьмана з прізвищем Гройсман (Гриць) і козачим прізвиськом «Я вам всім покажу». Гей-гей-гей !
Утім, справдешній гетьман, звісно, і він же генеральний гармаш заодно, Петро Порошенко, ледь не Дорошенко. А Грицько джура і там, де треба, осавул. Тепер би жити-попивати, гопак гарцювати і горя не знати, якби не інше акме.
А далі у нас… суцільні реформи нового кабміну. І як уже встиг натякнути новоспечений прем’єр – і популярні, ну, і так собі популярні. Одним словом, недосказаним Гройсманом, - популістичні. Переважно. А як у нас ще може бути у темній промежині великої сучасної політичної історії ?
Співпраця з МВФ буде поновлена, що означатиме подальший ріст тарифів для населення, витягування передостанньої копійчини, а натомість – інші писані і неписані вимоги МВФ, американців, європейців, а головне українських громадян – демонтаж олігархату, рекрутизація фахових і чесних суддів, прокурорів, не імітаційна боротьба з політичною і економічною злочинністю, з високою імовірністю, знову лишиться тільки в астралах платонового світу, що з речами на цій землі, де-не-де, надто туго взаємодіє.
Те, що молодості, свіжості і амбіцій пана Гройсмана, навіть при великому і чесному його бажанні, буде недостатньо для ривка «один рік за двадцять п’ять», то про це мовчить лише лінивий, наївний і відданий бепепешник, який же при першому великому « ЙОЙ» побіжить у табір «ми за революцію по-чесному, геть злочинну владу» ну і всьо таке.
Безліч «закритих посад» під видом всіляких експертів, радників і традиційно заступників з віце-прем’єрами(з яких, ради правди, не всі «фее») це лише вершечок айсберга, який красномовно говорить про ставлеників великих магнатів і що з новим ПМ і КМ правила гри не міняються, вони лише ускладнюються. І то дуже серйозно ускладнюються, щоб не фатально для всіх.
Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук – олд-скул; любі друзі Порошенка Ложкін і Кононенко – срібні хлопчики, що потолийно прагнуть стати золотими, до фори і на фіру пацанам – «біглий хороший русскій» Григоришин. Інші дрібніші. І всім рівно-рівненько болить за рідну-рідненьку Вкраїноньку недодеребанену, ще світом цивілізованим незабанену; і всіх же треба задовольнити, і всі кричать, як голодні грудні діти. А тут ще тобі мільйони співвітчизничків зі своїми канітелями-гантелями. Завдання не просте у нової команди, аби не посивіти завчасу.
Якщо і когось обділять перед процесом великої приватизації здебільше штучно збиткових держпідприємств і землі, що місійним покликом має виконати цей уряд, то це будуть мільйони українців без мільйонів на рахунках і у сейфах дома – плюс, повторимо, підвищені ціни на все. Ні, звичайно, всю земельку вітчизняні бахматюківські, косюківські і проляшківські агрохолдинги не скуплять, їм наразі вигідніше, аби не викидати мільйони на купівлю, а брати в оренду землю, інтереси малих і великих, як не дивно, збігаються. Зате свою цінну і ваговиту лепту, за чутками, отримають - навіть не американські і французькі інвестори, а китайські. Саме так.
Нібито за це ратує спаситель цілісності українських територій кум Путіна Медведчук і багато хто з оточення Порошенка, не він сам. Мовляв, західні еліти на нас забили, треба з Азією кантос точити, там і бабла мало що менше вже, не треба ніяких пекучих реформ робити та й у Москві китайців охоче слухають, може ще за нас золоте слово підмажуть дяді Вові.
І не думають, що китайці можуть ті землі продати у Москві, що китайці можуть з тими землями за короткий строк зробити великий шмат пустелі Сахари. Наведу приклад. В Херсонській області одна китайська корпорація орендувала чорноземи, і от після лише сезону використання для ведення сільськогосподарської діяльності – ділянки виснажили ледь не дощенту. Варварські методи обробки, неймовірна екстенсивність - гумус вивітрився, як після десяти років насаджень одного соняшнику і ріпаку.
Недаремно у китайців давно існує поговірка, що все і всім дає Дао, але тільки Піднебесна може усім і всіма розпоряджатися, навіть самим Дао. Далеко не факт, звісно, що всі китайці з цією глибоко орієнтальною максимою згодні, але факт, що чимало китайців, принаймні поки що, не гребують брутальними методами як щодо не одушевлених предметів, так і щодо людського ресурсу – неспростовний, на жаль доводиться констатувати.
Але облишмо китайців, бо «наше дао» дає і роздає, як правило, жовтим від заздрості і зажерливості суб’єктам рідної прописки. Так, швидше за все, буде і щодо ринку землі.
Влада, вже яка за рахунком за чверть століття, уперто топчеться на фундаменті «еліта – це гроші, а гроші – це все», моторошно боїться «ставки на не прогнозованих нових». Чи це Саакашвілі, чи це Лещенко, чи бодай Южаніна з не найгіршим для таких часів проектом оподаткування - категорично ні ! Власники вишок, банків і заводів зі своїми регульованими-рагульованими менеджерами і просто баригами - куди більш прогнозовані і слухняні, якщо з ними ділитися і з ними рахуватися. Але ж народ з кожним днем все менше й менше толерує підхід елітарності, банально, не зовсім і не всюди справедливо і виправдано, але він хоче більшої егалітарності.
Посутньо сам президент Порошенко, за якого проголосували вочевидь не Фірташ, Львочкін і навіть, можливо, друг Ложкін своїми власними руками, а мільйони українців, той самий Порошенко, який гостював багато і часто на Майдані, метафорично через зговірки з олігархами, незмінними підвладними йому прокурорами та полчищами мордатих чиновників, говорить нам, що ні Майдан, ні ціла країна не належить нації громадян, а таким як він, Львочкін і інші, хто, коли Майдан розгорівся, підкидали дров і підливали води, аби дуло не в одному напрямку, аби не спалило їх і їхні честолюбні плани.
Що буде робити президент і прем’єр, якщо раптом спалахне новий Майдан ? Оголосить «особливий стан», високу хвилю мобілізації на схід – а де-факто «придушення» чи «приспання» протестів ? Варіант насправді дуже ймовірний, але від того тільки більш згубний для влади: з урахуванням бідності, правової несправедливості і ще й відбирання свобод, тільки якщо дійсно не буде широкомасштабного наступу ерефійських військ. Тоді всякі матіоси-мафіоси будуть навколішках благати грушників і феесбешників, аби ті посилали своїх ванюшек з танками на нас ?
На місці єврейських правозахисних асоціацій і кухарів кошерних блюд дяді Ізі глибоко би занепокоївся. Чи Вальцман і Гройсман – самогубці, що найбільший гріх в єврействі, а ще причина і привід до зайвого антисемітизму, чи вони справді намірилися стати новими справжніми українцями ? Правдонька, либонько, глибонько невтішна: як політики це староукраїнці і «дуже старий завіт».
Потенціяльно Гройсман – це чудовий новий українець, як би він залишався в кріслі мера і не пхався а-ля Вінніц Пуп з друзями-осликами і пітачками до вулика дуплистого і лункого в древі Центральна Влада. Можливо, що грядущий приклад Гройсмана доведе Садовому, що добрим мерам добрими міністрами і президентами не стати. Можливо, так почнеться розумна децентралізація, що зветься самоуправлінням. Лиш би не на ймення чи діяння без імення федералізація.
Відсутність іноземців в новому уряді говорить не лишень про те, що чужак лише заважає своїм красти чи вимагає з ним також ділитися, або ж про непримиренність менталітетів, цей жест також ставить, очевидно, жирну крапку під іншими урядниками-іноземцями. Саакашвілі, як лакмусовий папірець, якого вимагають у Порошенка олігархи зім’яти, порвати і викинути з країни на всі чотири сторони. І Порошенко, варто очікувати, якщо йому не вдасться особисто переконати Саакашвілі знизити градус критики або не застосовувати взагалі до нового уряду (що Саакашвілі не переконає), своїми руками відправить таки у відставку, а іншими-інших позбавить громадянства. А цього хочуть дуже-дуже багато людей, не мільйони, звичайно, - з мільйонами. І мільярдами, найпалкіше. Утім, на нову політичну силу, реально чи номінально очолювану хоробрим Міхо, це сильно не вплине.
А от пан Яценюк на пана Порошенка і коаліцію тепер буде сильно впливати. Ми ще може побачимо справжній шантаж, а не ті квіточки відкинутого заплаканого хлопчика, що були до відставки, від Сені і справжню помсту, адже так багато образ і інтересів збіглося в одну точку.
Коломойського і Хомутинника «Відродження», «Народна Воля», мегаолігархічний «Опоблок», зговірливі, шустрі мажоритарники і інші відщепенці – це те, що не лише добавляє голосів новому уряду Гройсмана-Порошенка, а й його, зрозуміло, може схавати без пережовки, якщо гребсти під себе злато злодіям давати будуть западло замало.
Ну, звісно, найбільш справді опозиційні, нехай і теж ситуативно, відносно, не до всього і завжди Самопоміч і Батьківщина, ясна річ, клопотів владі дадуть. Вже вище написав на що може розраховувати Садовий, на що варто, та з Тимошенко точно буде кепський мер Львова, такий як із Саакашвілі губернатор – розмах банально душі в обох не той, не локальний, не дрібний, тому вона все буде робити, аби не дати розлетітися країні на хенеери, на сходи-заходи – в час «П», якщо такий настане. Внаслідок прогнозованих дій Уряду і коаліційної/безкоаліційної вакханалії, без твердої більшості за пазухою в президента і прем’єра, рейтинги її і її політичної сили будуть рости, як гриби.
Гриби збирають восени, там і вибори, дуже можливо. Через агонію гармонії інтересів еклектичної збірної «еліт-олігархів України», через конфлікти всередині псевдо-коаліції. Не тільки Юлія Володимирівна, Михайло Ніколозович і Андрій Іванович розраховують на рясні плоди ближче до восени чи весни наступного року. Б’юсь об заклад, Буковинський лисий розумник розраховує на погану пам'ять народу і що народ має звичку погане вчора порівнювати з поганим сьогодні, по-консерваторськи через страх перед майбутнім віддавати перевагу минулому. Сто пудів, хлоп ще бачить себе політиком з ОТАКИМ рейтингом і завидні очі Сірьожі Сильного.
Рейтинги станом на сьогодні показують, що бренд Петра Олексійовича ледь вигрібає за прохідну позначку «5%», а у Арсенія давно і того нема. І якщо не буде великої війни між БПП і Фронтом, то вони ударять по рукам, аби не ризикувати, проголосувати за зміни до виборчого законодавства, що дозволять, наприклад, долати в Парламент межу не в п’ять відсотків, а в три, а то й цілих два – адже в нас супердемократія, у Рідній Хаті мають бути представлені всі-всі.
Голосів вистачить, охочих «за» знайдеться за триста, мірою як все більше партій будуть себе дискредитувати популізмом і дурними амбіціями, а на їхньому тлі симпатії українців поляризуватимуться чітко за двома великими берегами «Батьківщина» - «Опозиційний Блок». Психологічно доведено, що коли дискредитують себе усі, то аби не впасти в повний відчай і безнадію, відкидається усе і мобілізується увага на чомусь одному з того всього – давно знайомому і найбільш яскравому. Ну а хто в нас найбільш знаний і яскравий ?..
Звісно, Петро Олексійович і соратники ще повністю з сірого глузду на рожеві свічечки не перескочили: якщо там буде «Удар» і знову «Ляшко», то це ще півбіди – для нього, а от коли коридорами Ради закрокують парадно пліч-опліч Дарт Вейдер і Петро Симоненко з Вітренко, то це буде повна біда, не лише для нього, як всі ми розуміємо.
Тому у резерві за найбільш несприятливої ситуації лише черговий «домовлянс», протягування «своїх прихованих» у найбільш рейтингових партіях – і навряд чи це будуть партії Тимошенко і Саакашвілі, куди вірогідніше, це будуть «Опоблок», ну, і всякі там «перспективні», соційологами обіцяючі «Партії Простих як пень людей», «Воля Народу», що означатиме на практиці ще більше зрощення з олігархатом, по рукам, ногам і акробатично сракам. І цього разу, ризикуючи сильно, влада буде попереджати власників і членів партій-носіїв не пальчиком, а не реформованими прокуратурою, судами і СБУ. Що навряд чи налякає до смерті олігархів і їх посіпак, та й не зупинить, бо такої прокуратури і таких судів з розгніваним народом не боятися набагато легше. А народ все дужче і пряміше гнівається, теж знайшли коли…
Без сумніву, за зменшення процентно-партійного бар’єру проголосують і «радикали», і група «свободівців», ясно що «фронтовики», харизматичні одиночні гравці з мріями про власні проекти і навіть Самодостатня «Самопопіч».
Загалом зниження відсоткового бар’єру піде на користь соціально-політичному континууму, новому парламенту. Три потужні партії - «Батьківщина», майбутня на чолі з Саакашвілі без його присутності в парламенті і, яка не прикра дійсність, «Опоблок». І нарешті довгоочікувана поява об’єднаних у партії громадянських організацій, волонтерських рухів, можливо, новостворена партія Яроша, для багатьох буде за радість, що «Укроп» пройде, пройдуть і інші.
Однозначно, від нових велевірогідних позачергових парламентських виборів багато задоволених – буде, від їхніх результатів, крім, самої влади. Порошенко і команда Яценюка дійсно буде всіх зусиль докладати, аби вибори відбулися, самі того дико не бажаючи. Прогнозую конфлікти не лише на платформі інтересів і світоглядів Порошенка-Гройсмана проти Яценюка і олігархів. Думаю, загостриться протистояння між Гройсманом і його вінницькими правими-руками та Ложкіним з Кононенком, тим паче, якщо самим Порошенком у них будуть відібрані регалії в адміністрації і в парламенті – проти президента напряму вони не попруть, а злість на комусь і чомусь прийдеться виміщати.
Крім того, бепепешна субпартія «Удару» на чолі з Ковальчуком уже має зуб не лише на прем’єра. Бо найхитріший за всіх Порошенко, та його розкусили. Це йому треба було запропонувати Ковальчука Гройсману, аби той завідомо відмовився і аби у Петра Олексійовича було алібі перед давнім союзниками Фірташем та Льовочкіним: «Ну я не впливаю на нього, пацан свабодний і нежонатий».
Так чи йнак, а здається, що конфронтація, конфлікти запрограмовані всією цією бурхливою і в чомусь хаотичною коаліційною машиною на трьох замість потрібних чотирьох колесах.
Чи варто тримати Петра Порошенка на посаді президента ? Задаються питаннями вже не лише найрадикальніші не з партії Ляшка. Як мінімум до закінчення 2017 – варто, а там 18 і рукою подати до легальних і дуже легітимних виборів – точно не перевиборів. Хіба би влада страх і совість втратила, а народ тільки страх. Так би не бажалося того й іншого, чесно. Як лише бажаніша альтернатива – дострокові президентські вибори за погодженням чинного президента без максимуму адмінресурсу та фальсифікацій. Та й хоч би з ними…
А багато партій вустами своїх членів, малих, середніх і великих, відкрито заявлять: та нашо нам взагалі ця посада Прізідєнта ? Скасуймо та й по всьому ! Геть не лише «диктатора», а й крісло «диктатора», високе, велике, м’ягке всередині, дороге, вертливе і пратівне.
Скасуймо ! І тоді стане остаточно відомо «ху із ху». Бо ослаблення інституту президенства це новітня ідея фікс олігархату України і головного зовнішнього ворога України під маскою «сильна парламентська республіка». Без чіткої вертикалі вертикалити країну в свій бік і в свою позу ой як легше.
Правий абсолютно філософ і публіцист Сергій Дацюк, який пише на «Українській Правді», що, крім концептуальної причини найохопніших негараздів української держави – брак у владі достойних еліт, не пов’язаних з олігархатом, міститься також чисто конституціонально-інституціональна. Це є ускладнена розмитість і взаємопоборюваність функцій президента і прем’єр-міністра крізь призму парламентаризму, заточеного передовсім на інтересах все тих же олігархів. Дацюк пропонує скасувати не президентський чин, а навпаки – прем’єрський. Натомість встановити посаду віце-президента за американським взірцем.
Додам від себе, що модель віце-президента за американським зразком диктує обов’язкову наявність посади сильного президента з конституційно закріпленими обов’язками, але й з більш спрощеною методикою імпічменту, ніж у нас в де-юре парламентсько-президентській державі.
ХТО ним вбіса може в нас стати за критичної ситуації, коли себе особисто і цю посаду щоразу більше дискредитують раз за разом інші особи з часто однаковими іменами ? На мою думку, це має бути знову не ідеальна людина, людина частково зі старої системи, яка знає про цю систему все і яка буде дійсно її ламати, щоб самозберегтись, позаяк час від часу не мені одному видається, що надто багато у нас вже людей з влади, що дико не люблять і не цінують не лише цю країну, а й самих себе. Ірраціонали під личиною твердих логіків і прагматиків. А в жінок – трохи інша логіка, і часто виграшна за рахунок, можливо, більшого потягу до життя, збереження життя.
Звичайно, Тимошенко напевно буде не ідеальним президентом, не будучи ідеальною людиною. А хто ідеальний ? Не ідеальні навіть горизонтальні спільноти прозахідних активістів, відповідальних і чесних громадських діячів, а проте, переконаний, що натиск вільних людей і вимога часу в земному розумінні ідеально пересічеться з вертикаллю вірогідного наступного президента. Бо це запорука до виживання не лише горизонтальностей з наступним процвітанням, а й вертикальностей, симбіоз, що приречений на стійкий союз щонайменше на п’ять років. Без цього союзу Тимошенко розуміє, що повторить політичну долю попередників – безславно або безрезультатно. А амбіції цієї дами і любов до влади цього допустити не можуть.
Можливо, тільки трошки кориснішим за пані Тимошенко очільником держави був би пан Саакашвілі, але через відомі причини у нашій державі він не може проявити свій менеджерський і гібридно-авторитарний/гібридно-демократичний характер і хист, тільки такий необхідний першій особі в державі за нинішніх умов в нинішньому часі.
Бідний Петро, дай Бог, аби він залишився гетьманом Порошенком і не став козаком Дорошенком постфактум в добу руїни. Час і вихід ще є. Теоретично президент і новоспечений прем’єр можуть ще багатьох приємно здивувати і не багатьох не приємно. Можливо, якраз тоді, коли зачують загрозу своєму буттю. І дуже можливо, що зачують дуже скоро, коли навіть не «Фронт» самий по собі почне муляти сильно їм, а ті, хто має на нього найбільший вплив. Спрогнозую, спробую, конфлікт Гройсмана з Ахметовим за посередництва міністра енергетики і вугільної промисловості Насалика, і не лише з цим олігархом. Тому остаточно списувати чинну владу ще зарано, або в будучному підсумку недоречно, ще й тому, що найбільше вона таки боїться народних невдоволень, а тому повинна, повинна виправлятися, інакше прийде інша.
П.С. Окреме додаткове слово про пана Насалика. «Не вийшло стати мером Франківська, хотілося бути мером Донецька, а розсудилося міністром енергетики – як мером цілої України став Ігорко. Донецькі колишні реги довіряють «бандерівцям», з якими (Насаликом) до-речі колись судився за Калуський об’єкт Ахметов – і програв; більше за президента і навіть Львочкіна довіряють – молодець Ігорьок. А Франківськ трохи розумніший за Ахметова. І за Калуш. Значить, буде багатий, коли Русланко розбагатіє більше за Ахметова і всі активи Калуша разом узяті». Ось таке мереживні люди цвірінькають : )
