ГНІЗДО

 

 

Роман у двох частинах, другий з циклу «Фаренго»

 

 

В першому романі циклу - «Тінь попередника» розповідається про напад агресивних іншопланетних істот (ксеноморфів), відомих як «ґирги», на колонізовані людством планети. Розслідування, ініційоване урядом Зоряної Імперії, не принесло однозначної відповіді на питання: хто саме використовує ґиргів як біологічну зброю проти людської раси? Спочатку під підозрою опинились древня цивілізація рептилоїдів з планети Ґорми і терористичні групи, які намагаються дестабілізувати імперську адміністрацію. Але, кінець кінцем, виявляється, що за терористами стоїть невідома сила, яка володіє знаннями і технологіями тих найдавніших цивілізацій, що населяли Галактику мільйни років тому, в епоху Першого циклу розумних рас. Для виявлення істинного ворога та для пошуків галактичного гнізда ґиргів, де живе їхня матка, імперський уряд і союзні йому Знаючі (жриці-хранительки знань гуманоїдних рас з планети Піфії) організовують експедицію до віддалених планет Темного Агрегату Оріона. Рептилоїди Ґорми обіцяють сприяти пошукам гнізда. Одночасно починаються пошуки перспективних засобів захисту від орди ґиргів, яка може винищити життя у Галактиці.

 

Роман «Гніздо» виходить друком у видавництві «Ярославів Вал» у серії «Червоне і чорне».

 

 

1

 

Карантинна станція «Манджу-ІІ»

на орбіті планети Сельви (3КВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

26 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

 

 

З висоти вісімсот кілометрів вирва північного полярного урагану здавалась капелюхом велетенського старого гриба. Ураган бушував на Сельві вже кілька століть. Його брат-близнюк – такий самий нестихаючий атмосферний вихор – кружляв над південним полюсом планети. Штормові вітри від полярних ураганів спускалися аж до шестидесятих широт планети, а каравани хмар, народжені вихорами, іноді добігали до екватора. Вони несли до тропіків холодні дощі, які проливалися над неозорими болотами, що оточували Озеро Кларта і живили вологою екваторіальні джунглі, яким планета була забов’язана своєю загальноприйнятою назвою.  Першопрохідці назвали її Аль-Крансом, намагаючись таким чином увічнити ім’я капітана, корабель якого першим досягнув системи Ахернара. Проте та первісна назва не прижилася. Тепер ім’ям героя-зорельотника називалися лише найвищі на Сельві гори. За лічені хвилини їхні хребти і вулканічні кальдери мали з’явитись на оглядових екранах карантинної станції.

Ксенобіологові Зак-Заку це видовище вже набридло. Коли сім стандартних років тому, після закінчення університету, він прибув сюди для проходження практики, панорама тридцятикілометрових кам’яних списів оточених перламутровими комірами хмар зачаровувала й, навіть, наснажувала на писання віршів. Тоді він навмисно приходив до оглядового екрану та спостерігав за вершинами Аль-Крансу з орбітальної висоти. Наближені приладами, вони знов й знов насувались на нього – величні і небезпечні. Якби тоді хтось сказав Зак-Закові, що він насолоджуватиметься цим видовищем довше кількох місяців, що його сельвійська практика перетвориться спочатку на постійну роботу, потім на глухий кут його кар’єри й, зрештою, на прокляття, він, радше за все, розсміявся б.

Зак-Зак почув за спиною кроки.

-        Вони висловили бажання з тобою поспілкуватися, - в голосі Норти він відчув винну суміш зацікавлення і легкої заздрості. Після років спільного мешкання в тісному просторі станції він добре вивчив тутешніх старожилів й навчився розпізнавати складові їхніх емоційних коктейлів.

-        Ти їх вже бачила? – він знав, що Норта так само відчуває його неспокій і не намагався його приховати.

-        Так, - жінка кінчиками пальців торкнулась його плеча; її обличчя спохмурніло.

Зак-Зак спіймав себе на тому, що вияв її почуттів – дружній доторк – викликає в нього роздратування. Навіть якщо цей вияв щирий. «Невдаха співчуває невдасі», - констатував він і запитав в Норти:

-        Вони направду вміють читати думки?

-        Я нічого такого не відчула.

-        Авжеж...

Цієї миті офіційний сигнал виклику досягнув його внутрішнього комунікатора. Диспетчер карантинної станції запропонував ксенобіологові другого кваліфікаційного класу Цилану Зак-Заку пройти до кімнати номер дванадцять у дослідницькому блоці «С» для співбесіди з повноважними представницями планети Піфії. Ксенобіолог подумки підтвердив, що отримав запрошення. Ментальний сенсор комунікатора вловив його думку-згоду, перетворив її на словоформу і відправив диспетчерові. Норта посміхнулась Заку на знак підтримки. Він змусив себе відповісти підхожим розтягуванням лицевих м’язів.

 

Вже входячи до осьового коридору блоку «С» Зак-Зак подумки зауважив, що за всі сім років роботи на Сельві він ніколи не був у дванадцятій кімнаті дослідницької частини станції «Манджу-ІІ». Хоча кімната знаходилась поряд з лабораторією, якою він завідував, та з боксами, де зберігались біологічні матеріали, зібрані експедиціями на поверхні планети. Бувало, що за стандартний день[1] він десятки разів проходив повз дванадцяту кімнату. Її вхідний люк перекреслювала діагональна яскраво-червона смуга. Вона попереджувала, що дана частина залюдненого простору станції належить до виключної компетенції імперської Служби Запобігання. З нею контактували науковці-керівники, котрі мали вищі від Зак-Закових кваліфікаційні категорії і допуски. Й не можна було сказати, щоби така відстороненість від справ таємної канцелярії сильно засмучувала ксенобіолога.

Він на мить зупинився перед люком з червоною смугою, потім торкнувся сенсора і захисна мембрана зникла. Кімната за нею виявилась суцільною «червоною зоною». Себто приміщенням, захищеним силовими полями від усіх видів прослуховування і ментальних впливів. Ксенобіолог бував у подібних приміщеннях перед університетськими випускними іспитами. Тоді вербувальники Зоряного Флоту проводили з ним довгі виснажливі співбесіди. Він ледве відбився від контракту з військовими. Спогади, які виринули з його пам’яті на порозі «червоної зони», не були приємними.

З низької канапи назустріч Зак-Заку підвелася струнка жінка з вузьким обличчям і блакитно-сірими очима. Ще одна представниця планети Піфії, майже дівчинка, не відривала очей від панелі оглядового екрану, де вже можна було роздивитись вершини скель-хмарочосів Аль-Крансу, відомих сельвістам під назвою Мечів Творіння. Юна піфійка граційно обернулася в бік гостя «червоної зони» й привітала його легким нахилом голови. Сіро-сріблясті комбінезони представниць Планети Жінок здалися Зак-Закові невиразними і простацькими, подібними до уніформи станційних службовців.

«Ось тобі й славнозвісні піфійські відьми!» - подумав ксенобіолог, який очікував побачити горбоносих стариць у червоних мантіях, прикрашених діадемами і золотими ланцюгами. Саме так зображали піфійських Знаючих в тих історичних і пригодницьких серіалах, які виробляли симуляторні студії на Випереджуючих планетах.

-        Вітаємо тебе, докторе Зак-Зак! – мовила старша.

-        Можна просто «Зак», - дозволив ксенобіолог, шукаючи де б присісти.

-        Ти здивований нашим запрошенням? – запитала молодша, вказуючи Закові на крісло, яке наче виросло з підлоги. – Сідай, у нас буде довга розмова.

-        На цій станції є вчені, відомі в провідних Університетах Землі і Аврелії, люди з науковими іменами і титулами. Я так подумав: невже представниці Планети Жінок подолали десятки парсеків заради бесіди з пересічним ксенобіологом, який за сім років допрацювався лише до допуску «В»?

-        Ти вважаєш себе невдахою? – запитала молодша.

-        Почекай ставити запитання, Ді, - зупинила її старша піфійка. – Ми навіть не назвали себе, а це неввічливо. Мене, докторе, звати Преподобна сестра Сайкс, а мою колегу – сестра Дімера.

-        Можна «Ді», - посміхнулась Дімера. Посмішка раптово змінила її обличчя. Воно стало відкрито-дитячим, готовим будь-якої миті й до веселого сміху й до сліз. Так, принаймні, здалося ксенобіологові. Він сказав:

-        Приємно познайомитися. Я не вважаю себе невдахою, сестро Ді. Я й є найсправжнісіньким невдахою.

-        ..?

-        Я, Преподобні сестри, є одним із тих нещасних вчених, які повстають проти усталеної думки наукової громади і не мають достатньо доказів, щоби належно відстояти своє переконання. Відповідно, наукова громада дякує таким як я загальним невизнанням і кпинами. А психологи підходять до мене, й до таких як я, зі стурбованим виглядом і кажуть: «Колего такий то, у вас на цьому тижні знову зафіксована депресивна графіка емоційної матриці». Якщо таких вчених не вважати за невдах, то за кого? За проклятих?

-        Але ж ти на цій станції завідуєш цілою лабораторією, - зауважила Преподобна Сайкс.

-        Тут, на Сельві, це скоріше нагадує завідування орбітальним складом біологічних матеріалів. Складування, сортування і зберігання взірців перед відправкою до наукових центрів Випереджуючих планет. Справжні корифеї сельвістики і керівники наукових шкіл очолюють експедиції і польові кампуси на поверхні планети. Я ж, якщо це, звісно, вас цікавить, не сходив на поверхню вже два стандартних роки. Моя наукова тема практично закрита. Зрозуміло, офіційно її ніхто не закривав. Просто її не внесли до щорічного переліку заявок на ресурсне забезпечення. Ну й в усьому іншому також - повний ігнор інакомислячого ксенобіолога Зак-Зака.

-        Тутешні «наукові боги» не вірять в існування чілімби? – чи то запитала, чи то ствердила Ді і, як здалося ксенобіологові, трошки почервоніла. Зак спіймав себе на тому, що йому коштує зусиль відірвати погляд від її величезних аквамаринових очей. Він припустив, що така його поведінка є неправильною, що старша за рангом і віком Сайкс може образитись на такий прояв неуваги, й примусив себе дивитись на чільну піфійку. Та зустріла його погляд. Очі Сайкс вже втратили той блакитний відблиск, котрий Зак зауважив першої миті їхнього знайомства. Тепер в них застигла незворушна і мерхна світло-сіра безмежність.

-        Ми, сестри, кажемо «чулімба», - уточнив ксенобіолог. - Через «у».

-        Так вони не вірять, що вона існує? – обличчям Преподобної ковзнула тінь, яку Зак прийняв за холодну посмішку.

-        Не вважають за потрібне повірити у те, що не вписується в звичні схеми та уявлення. А ви?

-        Ми? – не зрозуміла Ді.

-        Ви в неї вірите?

-        Ми знаємо, що ця істота колись жила на Сельві, - мовила Преподобна Сайкс. – Й не виключаємо того, що й досі там живе.

 

2

 

Кампус експедиції доктора Гурако.

Рашпільне Плато в горах Аль-Кранц,

планета Сельва (3КВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

25 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

 

-        Лейтенанте, ми працюємо за чітко вивіреним і затвердженим планом. Ми не можемо отак, за першою вимогою – з гірки до дірки – виконувати ваші забаганки, не мо-же-мо, - доктор Гурако робив вигляд, що зображення на тривимірному демонстраторі цікавить його набагато більше, аніж візит офіцера Служби Запобігання.

-        Докторе, я, у даний обставинах, представляю не свою персону, а імперський уряд. І те, що ви називаєте «забаганками», насправді є розпорядженням координатора управління “D” моєї Служби адмірала Девера. Дозволю собі нагадати вам, док, що ця ваша наукова база, - офіцер обвів поглядом біло-сріблясті панелі дослідницького модуля, - фінансується Авреліанським Університетом лише на чверть, а на три чверті – саме управлінням “D”[2]. Хіба вас про це не інформували?

-        Інформували, інформували... – Гурако вимкнув демонстратор. – Але ж той ваш адмірал міг узгодити свій наказ з Вченою радою Університету. Вони йому, я так думаю, не відмовили б. Навіть не думаю, а цілком впевнений.

-        По перше, док, не наказ, а розпорядження. А по друге: тема засекречена допуском «чотири А» і ваш Університет зможе отримати інформацію про неї лише з дозволу найвищого імперського керівництва. Й ще одне, док... Сюди з Піфії прибула сама Преподобна Сайкс, наближена радниця імператора. А, можливо, не лише радниця... Ви мене розумієте, док?

-        Якщо чесно, лейтенанте, то не дуже, - в очах начальника гірського кампуса офіцер зауважив непідроблену розгубленість. – Якась піфійка, радниця імператора... На Сельві вже сто років не було ніяких піфійок. Ані звичайних ані преподобних. Причім тут піфійки? І що я маю про них розуміти?

-        Я не володію всією інформацією, проте, здається, ініціатива щодо позапланового обстеження північних печер Ронго виходить безпосередньо від найвищих кіл Ієрархії Піфії. Це неофіційна інформація, док. Неофіційна і секретна. Виключно для обмеженого кола персон. Для персон з високими спеціальними допусками. Моє керівництво вважає, що вам доречно знати причини дослідницької активності.

-        А-а, он воно що... – Гурако похитав головою, ніби відганяючи застарілу втому. – Дякую за довіру, офіцере. Себто, не вам особисто дякую а... Ну, ви зрозуміли... Тепер все стає на свої місця. А ми тут, на базі, вже вирішили, що це все замутив отой на всю голову хворий Зак-Зак.

-        Хто?

-        Та є один такий ксенобіолог-ентузіаст. Дивно, що ви про нього не чули. Років зо п’ять тому він тут усіх підірвав на пошуки фантастичної істоти, яка нібито живе в гірських печерах. Він наслухався місцевих казок і прив’язав їх до одної непевної знахідки. Знаєте, є любителі зносити все до одної купи. Зак-Зак якраз і є таким любителем сумнівних екстраполяцій. З нічого зліпив сенсацію і відволік від важливої роботи десятки людей. Але та його купа, кінець кінцем, розвалилась. Сенсації не вийшло. Як я, до речі, його і попереджав. Він ще має дякувати, що проти нього не висунули звинувачення у нецільовому використанні ресурсів. Деякі з моїх колег, правду кажучи, був настроєні дуже рішуче. Й це були не останні авторитети у сельвістиці. Далеко не останні. Але мені, лейтенанте, стало шкода того фантазера. Ми відправили його на орбітальну базу, подалі від дослідницьких кампусів... Між іншим, повчальна історія для починаючих науковців.

-        Проте, піфійки навіщось таки сюди прибули? Якби все це було тільки «розваленою купою», як ви кажете, то така поважна і повноважна особа, як Преподобна Сайкс, ніколи б...

-        Піфійки, лейтенанте, також люди. І можуть, як усі ми, помилятись або ж, скажімо, захоплюватись яскравими гіпотезами. Ви зі мною не згодні?

-        Я, правду кажучи, особисто ніколи не спілкувався з піфійками. Не мав такої приємності. Але мої старші колеги, які контактували з Преподобними сестрами, розповідали, що вони насправді володіють дивовижними вміннями і мають специфічні здібності. Такі, що перевищують здібності та вміння пересічних представників людської раси. Наприклад, вміють читати думки і телепатично спілкуватися поміж своїми на значній відстані. Може й не всі з них вміють, але такі високородні й посвячені, як ця Сайкс, радше за все насправді володіють телепатією.

-        Сучасна імперська наука не підтримує містичних легенд про піфійських пророчиць.

-        Зате імператор підтримує.

-        Так, мені про це розповідали.

-        А ми з вами – громадяни Імперії першої категорії і щиро любимо нашого монарха.

-        Так, звісно, інакше і бути не може. Проте, як на мене, лейтенанте, його попередник у своєму обережному ставленні до так званих «Знаючих з Піфії», мав трохи рації. Імперія вже бачила кількох правителів, які понад міру довіряли радницям, що володіють телепатією. Нічого доброго, як нам кажуть історики, з того не вийшло.

-        Я вам щиро раджу, док, не критикувати дій чинного суверена у присутності офіцерів Служби Запобігання. До речі, моє звання не лейтенант, а прем’єр-лейтенант. Для вас, можливо, це дрібниця, але нас вчать, що критичні непорозуміння починаються саме з дрібниць.

-        Навіть так... Гм... Гаразд, я вас зрозумів, - Гурако жестом запросив прем’єр-лейтенанта до виходу зі свого кабінету. – Ви казали, що хочете отримати дані про оптимальний маршрут до північних печер? Я тут вже зробив певні розпорядження... Я ж розумію, все розумію, що б ви там не думали про нас, вчених. А я знаю, що ви про нас думаєте. Дарма... Проте, наразі, це не важливо, - начальник кампусу ледь не за лікоть повів офіцера вузьким коридором. – Ходімо, офіцере, до лабораторного відсіку. Я познайомлю вас з нашим проводирем. Він в нас трошки специфічний у спілкуванні, але, мушу визнати, свою справу знає. Деякі з моїх співробітників забов’язані йому життям... І ще, - науковий керівник експедиції примружився, ніби від сліпучого сяйва. – Він клон. Я би навіть сказав, що він клон, що свідомий свого життєвого призначення. Своєї, так би мовити, клонської обраності.

 

«Й справді, голомозий клон, - погодився з Гурако прем’єр-лейтенант, побачивши проводиря експедиції. – Скоріше за все, тисяча триста шостої серії. Але ж і здоровенний клоняра, видно, що генетично заточений на лазіння горами і печерами. Колись з такими можна було по простому. Але тепер лише на «ви» і з перепрошеннями. Он як він нахабно дивиться. Як там сказав док – «свідомий щодо свого призначення»? Напевне ще й член якоїсь підпільної секти... Все в Імперії сходить на пси».

-        Доброго дня, - вголос мовив офіцер. – Я прем’єр-лейтенант Со Лай, офіцер Служби Запобігання. Доктор Гурако рекомендував вас, як спеціаліста-проводиря.

-        Угу, - буркнув клон.

-        Що «угу»?

-        Ти Со Лай, а я Протон. Проводир.

«Смішне ім’я. Але, треба визнати, що воно пасує до його тупої вухатої морди», - офіцер якомога приязніше посміхнувся клонові і мовив:

-        Нам з вами, Протоне, треба вже тепер визначити оптимальний маршрут до північних печер хребта Ронго. Тих, які тягнуться від масиву Тарського до Маунт-Шилд. Потрібний маршрут зі всіма деталями. Його буде введено до навігаторів моїх бійців і роботів. За дві стандартних доби ви поведете туди спеціальну експедицію. Я очолюватиму загін супроводу.

-        Що значить «спеціальна експедиція»?

-        Дослідницька експедиція зі спеціальним завданням. Будемо шукати рідкісну істоту. Рідкісного тутешнього ксеноморфа. Підемо до печер з важкими транспортними роботами і малим екскаватором на платформі «павука» шостої серії. Біля печер, там, де розлами пересікають стару кальдеру[3] вулкана Ронго, до нас приєднаються науковці з орбітальної станції.

-        Не вийде.

-        Чому?

-        Завтра сюди прийде хмарний фронт. Все плато буде в густому тумані. Тиждень, а може й десять діб. Ті проходи в горах, якими ми йтимемо до кальдери, також будуть в тумані.  Нічого не бачитимемо. В дихальних фільтрах буде багато вологи. У тумані погано розпилюються репеленти, якими відлякують звірів. Зовсім не хочуть розпилюватися. Нам буде важко відбиватись від хижаків. Люди загинуть. Треба чекати.

-        Наскільки я знаю, в горах не так багато хижаків, як у болотах і джунглях. А мої хлопці, Протоне, давали собі раду і в джунглях. Там також бували густі тумани. Мій загін за два тижні не втратив жодного бійця. Всі вчені, яких ми охороняли, залишилися живими і неушкодженими... - він запнувся, раптом згадавши передостанній день, проведений ним у лісовій зоні Сельви. – Майже неушкодженими.

-        Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справді менше хижаків, але вони більші, впертіші й сильніші за болотяних змій і ящерів. Швидко нападають, швидко відступають. Потім нападають ще й ще. Дуже-дуже вперті.

-        Ми маємо бойових роботів охорони. Найсучасніших.

-        Це мало допомагає.

-        Роботи бачать в тумані, як ми у прозорому повітрі.

-        Хижаки також.

-        В роботів швидша реакція. І потужніша зброя.

-        Лачари хитріші за роботів.

-        Лачари – це такі хижі комахи?

-        А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкірої дівчини з кумедною зачіскою. Її дрібні косички були складені у конструкцію, яка нагадала офіцерові решітку на вентиляційному отворі. На комірі її комбінезона виблискував жовтою емаллю значок авреліанської наукової корпорації.

-        А можна? – він відразу проникся симпатією до молодої вченої.

-        Ходіть сюди, - запросила дівчина, розсуваючи панелі, що відмежовували закуток лабораторного відсіку.

Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькій кабінці, стояв столик з приладами, а стіну перед ним займала чорна панель, яку прем’єр-лейтенант прийняв за оглядовий екран.

-        Я Занга, ксенобіолог, - відрекомендувалась дівчина. – А вас, як я чула, звати Со Лай.

-        Підслуховувати недобре, Занго.

-        Вибачте, але я не підслуховувала. Я ж не винна, що у ТЕКу[4] важко зберегти приватність. Тут всі усе чують і всі усе знають. Тонкі стінки, маленькі приміщення, все скупчено й залюднено. А ваша розмова з Протоном була секретною, так?

-        Покажи йому лачара, - клон зайшов до кабінки і присів на край столу. – Офіцер ніколи не бачив живого лачара. Офіцеру буде корисно його побачити.

-        Як давно ви на Сельві? – запитала Занга, з відвертою зацікавленістю розглядаючи фігуру прем’єр-лейтенанта, вигідно підкреслену чорним підскафандровим комбінезоном, поверхнею якого зміїлися золотисті лінії терморегуляторів.

-        Одинадцять місяців.

-        Кажете, що вже були в експедиціях.

-        Бував. На екваторі і в Дощовій долині.

-        Ескортували вчених?

-        Так. Ми охороняли ваших колег, Занго. Ксенобіологів, ксенопалеологів і ще різних-різних «ксено». Їм вдалось зробити цікаві відкриття.

-        Тут, в горах, цікавіше. Майже кожного тижня ми знаходимо невідомих науці істот. «Ті-ді»[5] тут також дуже допомагають. Ми дружимо з «Ті-ді». Вам у нас сподобається.

-        Можливо. Принаймні, знатиму хто такі лачари.

-        Лачарами у нас прийнято називати хижаків Dicrota mesocephalі. Тип – інсектоподи, підтип – псевдохеліцерові, клас – павукоподібні, загін – карноцефали, сімейство – дікроти. Дихають за допомогою трахеєподібних органів, отруйні. Броньові щитки, метасома і педіпальпи[6] в них з ратіну, надзвичайно міцні. Були випадки, коли лачари розривали покриття  комбінезонів. Ми тепер вирізняємо кілька підсімейств лачарів – дікраноцефали, бутани та арахіни. Бутани – найспритніші, арахіни – найотруйніші.

-        Дякую за інформацію, Занго. Проте, «ті-ді», - він посміхнувся, демонструючи дівчині, що він не ображається на цю смішнувату назву, - намагаються не обтяжувати пам’ять зайвими подробицями. Ми знищуємо все, що проявляє ворожість або ж є потенційно небезпечним. Не питаючи імен і назв. Навіть, якщо панцирі потвор складені з ратіну і оргацину. А ви, вчені, потім вже розберетеся, хто з нейтралізованих нами об’єктів був бутаном, а хто небутаном.

-        А нас вчили, що ворога треба знати.

-        Погоджуюсь. Але, повірте мені, від того, що я знатиму до якого підтипу та підсімейства належить вороже створіння, мої бойові вміння не зростуть.

-        Це ви так думаєте, офіцере Со Лай.

-        Ти забагато балакаєш, Занго, - зауважив клон.

-        Бачите цю мембрану, - ксенобіолог показала на те, що Со Лай повважав екраном. – За нею знаходиться бокс з лачарами-арахінами. З їхніми імаго, себто дорослими розвинутими формами. Дивіться, офіцере, я роблю мембрану прозорою.

Дівчина доторкнулася до чорної панелі і перед очима прем’єр-лейтенанта розкрився яскраво освітлений простір, де рухалися великі багатоногі створіння. Щось середнє між броньованими павуками і богомолами. Один із лачарів, розчепіривши численні гострі відростки, блискавично стрибнув на мембрану і Со Лай не втримався від інстинктивної активації зброї. Його м’язи звично напружились і сенсор променевого пістолета вловив це напруження, як невисловлену команду. Променевик вистрибнув з поясного кронштейну і вклався цев’єм на долоню правої руки.

-         Хороша реакція – сказав Протон.

Со Лай подивився на клона і зауважив, що на його широкому обличчі немає й тіні іронії. Протон просто констатував, що у майбутнього начальника охорони експедиції швидка професійна реакція на недружні прояви місцевої фауни.

«Але лачар, чи як його там, все одно був швидшим, - мусив подумки визнати прем’єр-лейтенант, спостерігаючи, як решта створінь атакує мембрану, залишаючи на її поверхні жовуваті смужки отрути. – З такої відстані я б не встиг його гарантовано нейтралізувати».

 

 

Володимир Єшкілєв

 

 

 

 


[1] Стандартний день відповідає одному обертові навколо вісі планети Землі (0КА01:3).

[2] Управління “D” – підрозділ Служби Запобігання, який забезпечує захист земної раси від небезпечних форм інопланетного життя.

[3] Кальдера – заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

[4] ТЕК - тимчасовий експедиційний кампус.

[5] «Ті-ді» - сленгова назва бійця з управління «D» Сужби Запобігання.

[6] Метасома – хвостові сегменти лачара. Педіпальпи – хапальні клішні, подібні до клішнів скорпіонів.

 

 

 

 


24.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

541
20.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

1187
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2687
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

1083
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

1327
31.08.2022
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки дізналась у Миколи Рожка, ректора Івано-Франківського національного медичного університету, наскільки заклад готовий до нового навчального року та як готуватимуть майбутніх медиків.    

2705

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

1042

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1608 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

1851

На щастя, переважна більшість держав світу розуміє справжню ситуацію в російсько-українській війні. Хто на кого напав, хто обороняє по праву свою територію, і де тут світла й темна сторона. Але в міжнародному праві та відносинах самого розуміння мало.

1933
01.10.2022

У Калуші соціальна їдальня для вимушених переселенців працює на базі другого ліцею.  

121
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

458
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

667
29.09.2022

У Крихівцях при парафії Святих Кирила і Методія будують дитячий садочок, який матиме назву «Ковчег». Цей процес триває вже 3,5 роки.  

202
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

751
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

649
12.09.2022

Зокрема, віряни молитимуться за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

851
26.09.2022

Це вже другий фільм режисера та кінокомпанії. Якщо першим фільмом в українському прокаті була новорічна кінокомедія «Все буде Ок!», то «Патерн» знятий в жанрі конспірологічного трилера.  

464
30.09.2022

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна буде вести перемовини тільки із новою владою росії.  

137
27.09.2022

Подоляк наголосив, що після успішного контрнаступу Збройних сил України на харківському напрямку політична еліта Росії почала розуміти, що вона може програти війну, а країни світу переконалися в слабкості армії та військово-промислового комплексу Російської Федерації.

334
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

449
18.09.2022

Окрім того, керівництво Збройних сил наголосило, що «керується принципом єдиноначальності» і «не допускає всередині військового колективу розколів».

563