Політики в Україні шукають нові інструменти для керування ситуацією. «Чиста» політика все більше підпадає під підозру електорату як поле суцільних маніпуляцій. Потенційні виборці вже не довіряють гаслам і акціям, проведеним суто у політичному форматі. Відповідно, будь-які позаполітичні засоби впливу на уяву та настрої електорального поля стають потенційними засобами здійснення політики. Серед цих засобів чільне місце займає спорт, в першу чергу його найпопулярніший вид – футбол.
Напередодні Євро-2012 все більше аналітиків допускають, що спортивне і навколоспортивне життя в Україні у найближчий час стануть інструментами для жорстких маніпуляцій електоратом.
Політологи повідомляють, що в останні місяці помітно зросла фінансова підтримка активістів футбольного фан-середовища з боку політичних сил. Участь футбольних фанатів у львівських подіях 9 травня не залишилась непоміченою. Прогнозується подальше зростання політичної активності фан-клубів.
Тим більше, що осінні події у Москві продемонстрували можливості подібних рухів у формуванні потрібної телевізійної «картинки» для подальшого використання політтехнологами. Деякі російські аналітики переконані, що саме демонстраціями футбольних фанатів на Манежній площі в РФ розпочалася президентська компанія Володимира Путіна.
В історії можна знайти приклади впливу футбольних подій на політичну історію цілих континентів. Найвідомішою в тому плані стала знаменита Футбольна війна між Гондурасом і Сальвадором в липні 1969 року. Тодішній президент Гондурасу Освальдо Арельяно використав поразку гондураської команди у матчі відбіркового етапу чемпіонату світу у Мехіко для активізації антисальвадорських настроїв у суспільстві. Незадоволені комерційною активністю сальвадорських мігрантів, гондурасці почали погроми, на які Сальвадор відповів наступом своїх збройних сил на територію Гондурасу. Війна мала наслідки на кількох рівнях політичного життя. Арельяно завдяки війні підняв хвилю націоналістичних настроїв, переключив увагу гондурасців з економічних негараздів на патріотичну тему і зберіг владу свого олігархічного клану. США завдяки війні змогли зруйнувати плани латиноамериканських держав по створенню Центральноамериканського спільного ринку.
На думку соціологів, футбол займає у суспільному житті України помітне місце. Не таке центрове, як в країнах Латинської Америки, але достатнє для того, щоби футбольний матч ставав головною подією дня і тижня.
Суспільний резонанс від футбольної події за кількістю інформаційних реципієнтів на два порядки перевищує резонанс від культурної або мистецької акції і на порядок від політичної. За настроями відвідувачів стадіонів можна впевнено прогнозувати політичний клімат в країні та рейтинги провідних політиків.
Футбол є головним «полем реалізації мрій» для переважної більшості олігархів – істинних правителів держави. В цій ситуації ризикнемо спрогнозувати, що значення футболу, як способу формування політики в наступні місяці (напередодні Євро-2012) буде зростати.
Вже тепер Євро-2012 активно використовується для політичного позиціонування. Скажімо, одним з основних аргументів проти Едуарда Гурвіца на виборах міського голови Одеси у 2010 році було те, що Гурвіц не зміг зробити Одесу містом, що прийме Євромундіаль. Також всі знають, що одним з іміджевих козирів Партії регіонів є її позиціонування як «партії спортсменів», «партії отців великого українського футболу».
Аналітики очікують, що в кінці 2011 – на початку 2012 року відбудуться значні структурні зміни в навколофутбольному середовищі, коли на рівні фан-клубів почнуть активно формуватися чисельні «бойові дружини» з чітко окресленим політичним зафарбуванням. «Ядра» цих формувань існують вже сьогодні.
Не факт, що саме на Євро-2012 ці формування будуть виведені на «велику арену» української політики як організатори масових політичних акцій. Навряд чи провідні політичні сили в Україні наважаться дискредитувати себе на такому відповідальному міжнародному спортивному форумі.
Але чемпіонат може стати ідеальним місцем для організаційної консолідації та інформаційної розкрути таких формувань. Особливо для первісного піар-позиціонування молодих лідерів українського фан-середовища, яких пізніше можна буде технологічно «трансформувати» у лідерів політичних. Вже на парламентських виборах-2012, відразу після чемпіонату ми можемо побачити прізвища футбольних і навколофутбольних «героїв» у «п’ятірках» і «десятках» партійних списків поряд з прізвищами професійних політиків.
Для стратегії «керованого хаосу», яка зараз активно впроваджується в Україні, телевізійна «картинка» битв футбольних фанів на вулицях українських міст буде доречним доповненням до політичних провокацій на кшталт львівських подій 9 травня. Це сприятиме радикалізації суспільних настроїв, особливо в молодіжному середовищі.
«Футбольна» мотивація заповнить відсутню нішу мотивації політичної у тих молодіжних кластерах, де «чиста» політика не популярна. Внутрішні заворушення також, не виключено, дадуть привід для зовнішнього втручання. Україна-2012 може стати повторенням Гондурасу-1969. До речі, у Футбольній війні загинуло від двох до шести тисяч людей.
Аналітична група «Фіртка-магус»
