Отже, маємо основних переможців і переможених Євро-2012. Відтак час підбити певні підсумки, щось узагальнити. Мабуть, попри різноманітні побоювання, турнір вдався. Суто зі спортивної сторони, значно краще, ніж з організаційної, та це, радше, питання, що лежить в площині іноземних гостей, аніж місцевих «гостей».
Футбол на цих змаганнях довів, що недарма в нього грають 22 людей: результати двобоїв видалися і вельми прогнозованими, і вельми несподіваними; блискучими і ганебними; ефектними і ефективними, і ефектно-ефективними.
Футбол довів, що збірна України на полі перемагати вміє, і вміє це робитинавіть досить естетично. Футбол довів, що вболівальники, громадяни України, такої, вибачаюся за пафос, небайдужої нам країни, що також дехто із гравців націоналки схильні в нетривкі часи піднесення зациклюватися і затанцьовуватися на одному матчі задовго, гадаючи, що глобальна «пруха» вже в кишені, а штани кишень належать апріорі по-праву нам/їм. А опісля «не-прухи» голосити і довший час проклинати суддів світу сього, плести інтриги Всесвітньої Змови проти Нас, і тих, кого засипали лайками, носили на руках, засипати тепер лайкою і поносити всіма місцями.. Чи найліпше – взагалі тихо чхати в своїй хатині на всіх тих панів і їх бальонів круглих.
З того ж контексту футбол довів, що вибір місця і часу проведення матчів України (після переможного у столиці), якщо не мають вирішального значення, то принаймні загадковими чинниками погодніх умов здатні привносити небажаний результат футбольній країні Україна. А простіше кажучи: нєфік було Федерації футболу так запобігати перед «нинішніми дірєкторами», що віддавати аж два важливих поєдинки на поталу «давно невезучій Данбас Арєні» ( її хазяїн на то і - її хазяїн, що не хазяїн поки що країни Україна і її ще місцями живої позитивної аури). Замість того, щоб, наприклад, українська національна збірна провела двійко матчів у Києві, а один у Львові. А потім був не зарахований гол, розпочатий атакою українського гравця, що порушував правила – також не зараховані.
Футбол довів, що у ХХІ столітті пора переставати посилатися і бідкатися на людський фактор, а, бажаніше, тим самим не ікс-фактором – втілювати у процес допоміжні передові технології, або, змінювати правила і назву гри на якісь «фрібол» - це знову щодо не зарахованого гола натуралізованого українця Марко Девіча.
Футбол довів, що справедливості не існує – господарі, ні ми, ні поляки, не зважаючи на здебільш привабливу гру, не подолали бар’єр групових раундів... Футбол довів, що справедливість є – за бар’єром залишилася Росія, не зважаючи на здебільш привабливу гру… Футбол довів, що Греція ціною надзусиль спроможна залишитись у зоні Євро, допоки німці не виштовхають її…
Футбол довів, що оптимістичні прогнози експертів і не експертів зі збірними Нідерландів і Франції не збігаються з реалістичними фактами спортивно-фізичної і спортивно-психологічної готовності і міцності даних команд. Футбол, до речі, довів, що прогнози – це не пророцтва. В кращому разі – малі пророцтва, відносно великих команд.
Футбол довів, що Німеччина це, на жаль, вкотре та ф-країна, яка фантастично розпочинає, а вирішальні бої без фантазмів програє. Футбол довів, що якщо родоначальникам футболу рясно таланить в захисті – цілком заслужено – на протязі кількох ігор, то не «автомат», що так само в післяматчевій лотереї. До-речі, футбол і довів, знову на жаль, що Англія це таки дуже традиційна країна: який вже раз поспіль поступається в одинадцятиметрових !?
Футбол довів, що одиночні зіркові особистості в збірних, на кшталт добре підготовленої, витривалої і технічної Португалії, не все і не завжди вирішують самотужки. Як і довів він діаметрально протилежне з цією ж Португалією і, приємно знати, частково Україною.
Футбол довів, як все-таки багато значить проща католиків: італійці здійснили її у Польщі, і дібралися до півфіналу, а потім і до фіналу, до того будучи не у статусі основних претендентів. Футбол довів, на прикладі чемпіонів-еспанців, що за сьогоднішніх умов – ієрархія в складікороля, принца, стражів і пажів відійшла в минуле. Зірок з неба не хапає ніхто, водночас, хапають всі. Всі, на основі сталевої дисципліни, психології і фізичної підготовки, атакують, пресингують, відбирають, забивають, відбивають, без яскраво вираженого одного лідера. І це здійснюється, як правило, за рахунок короткого динамічного пасу, і хитрого, креативного, як наслідок – результативного. А «централізовані з явними лідерами» командки, з їх довгими і надто передбачуваними, через все поле, пасулями, традиційними розподіленнями на напад-півзахист-захист поволі забарвлюються нафталіном, як, часом, не прикро. Футбол довів, хто надовго, а хто ефемерно, хто випадково, хто закономірно. І насамкінець футбол довів, що хто б його не вигадав і не облаштував таким, яким він є– інки, китайці, японці, індійці, англійці, бразильці, євреї чи перси; рицарі Нормандії чи самураї Осаки, а, може, запорожці Хортиці; тамплієри, ілюмінати, масони, сталіністи чи жителі Стаханова – він, футбол, покликаний, нехай своєрідно, мірою своїх можливостей, об’єднувати, інтегрувати, уніфіковувати світ. Можливо, тому, що м’яч круглий, немов земна куля, та існує рівна кількість змагальників, в підсумку з нерівними досягненнями і настроями, тільки, якщо нічия влаштовує обидві сторони, пам’ятаючи про третю, ту, що пасивніша, всидливіша?
