Франківські заробітчани: чому виїхали та чи планують повернутись

Фіртка поцікавилась у франківчан, які виїхали за кордон, як змінилося їхнє життя. Дане опитування не є репрезентативним, втім містить чимало цікавої інформації. Імена героїв змінені.             


Тетяна: «Я вперше поїхала за кордон у 2000 роках, в Італію. Коли їхала, то відчувала безнадію… як і те, що іншого виходу немає: щоб вижити, треба їхати».                                                                                            

Найбільшу роль в тому, щоб змінити країну зіграли гроші, бо жінка розуміла, що там заробить їх значно більше. Порівнюючи себе тодішню, коли вперше приїхала у чужу країну й теперішню - Тетяна говорить, «що збагатилася матеріально і духовно», а також зрозуміла те, що ностальгія за домівкою ніколи не проходить, бо «все-таки твоя країна, то є твоя країна, а твій дім, то є твій дім: там і трава й небо інакші й взагалі все є по-іншому», - каже жінка.                                                                                                

«В Україні я б хотіла бачити все те, що є у цивілізованих країнах Європи. А найбільше, я б хотіла бачити в нас демократію, але таку, яку я бачу тут в Італії. Бо ж демократія не означає, що кожен робить те, що хоче. Вона означає, що кожен відповідає за свої вчинки й всі є однаковими перед законом, ВСІ без винятку.

Ми приїхали в Італію з однією сумкою, з двома консервами й 100$ в кишені та добились всього самі, без сторонньої допомоги. Дай Боже, щоб наша держава так розцвіла, щоб і до нас приїжджали люди з інших країн».


Марія поїхала з рідного дому 20 років тому та обрала своєю країною сонячну Іспанію. Як і всі вона дуже сильно хвилювалася, а страх невідомості не покидав її ні на мить. Жінка запевняє, що змінила країну для того, щоб дати своїм дітям та сім’ї краще майбутнє, якого б не змогла мати, якби залишилась вдома.

На питання, як жінці живеться зараз, порівнюючи з тим часом, коли вона тільки приїхала у чужу країну, то жінка переконує, що на цю мить краще, адже є стабільність, державний захист і, чи не найважливіше, доступна якісна медицина.

«Що б я хотіла бачити в Україні з того, що є за кордоном? Податкову та медичну систему, висококваліфіковане страхування, високий рівень заробітної плати, а також, заходи, пов’язані зі збереженням природи», - каже Марія.


Олена каже, що пам’ятає, неначе то було зараз, весну 2002 року, коли вперше поїхала у свою найдовшу подорож в житті. 

«Момент, який не забуду - це коли сідаючи в автобус, цілуєш свою 5-річну дочку зі сльозами на очах і клубком в горлі, розуміючи, що через декілька хвилин ти її вже не побачиш довший час. І коли все вже було зроблено, ти задумуєшся: а чи правильно вчинила? Мені хотілось вибігти з автобуса і нікуди не їхати, але потім я поверталась до своєї поставленої мети та, стиснувши зуби, запевняла себе, що все буде добре», - згадує Олена.

Жінка каже, що у виборі країни, куди податися, трішки вагалася між Італією і Грецією, бо в обох країнах вже на той час було кілька родичів та знайомих, однак, все ж таки вибрала Італію, тому що більша країна і було більше можливостей знайти роботу.

Зараз Олена не знає і не може сказати, хто вона більше, бо майже половину життя прожила в Італії, тому і світогляд у неї європейський. Її адаптація колись була дуже важкою, але вивчивши мову, отримавши дозвіл на проживання, жінка запевняє, що можна почувати себе «людиною» і дозволяти собі все, що забажається, а не так, як в минулі часи, коли абсолютно всю зарплату намагалась передати додому.

«Яка різниця між Італією та Україною? Перше, що спадає на думку, це посмішка і привітність пересічного італійця та "сірість" нашого українця. Хочеться, щоб наші люди жили набагато краще, були привітнішими, більше відпочивали та менше хвилювались за те, як їм у кінці місяця заплатити за газ, купити ліки та ще й залишити гроші на їжу, не говорячи вже про якусь подорож! Перше, що хотілось би бачити в нас в Україні, це безплатну медицину, оснащені сучасним обладнанням лікарні, ліки виписані за рецептами. Також, супермаркети, де є постійні акції та знижки, а не регулярне підняття цін, більшу заробітну плату та високі пенсії».


Оксана: «В Італію я приїхала 14 років тому, був 2007 рік. Відчуття були такі, що не передати словами. Мені було дуже важко морально і шкода залишати своїх дітей, але я чітко розуміла, що їду для того, щоб дати їм щось краще, заради їхнього майбутнього», - переконує Оксана.

Жінка каже, що наразі їй живеться набагато краще в порівнянні з першим часом, коли тільки-но приїхала в Італію без знання мови, без підтримки, стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

«Я б дуже хотіла, щоб наші пенсіонери були щасливими й усміхненими з приводу своєї пенсії, а не так, як зараз». 


Андрій каже, що вперше за кордон поїхав у 2015 році, коли йому був 21 рік. Хлопець запевняє, що для нього поїздка в чужу країну мала двоякі відчуття: по-перше, тому, що було важко від того, що покинув дім, однак, потім це увійшло у звичку. А по-друге, попри моральний стан і те, як було важко, він все-таки хотів побачити Європу й пожити в ній, зокрема, в Польщі та Чехії. Головною причиною тодішнього виїзду за кордон вважає низький рівень заробітної плати та загальний рівень життя. 

«Зараз я живу в Україні, але хочу звідси поїхати. Як би там наша влада не говорила, що Україна – це Європа, та насправді це не так, бо достатньо перетнути той самий кордон з сусідньою Польщею і різницю видно одразу», - каже Андрій.

На запитання, що хлопець хотів би бачити «закордонного» у своїй рідній країні, то він запевнив, що тут багато нюансів.

«Перш за все, я хотів би бачити щасливі обличчя українців, які живуть у себе в Україні, а то останнім часом я бачу тільки суцільний стрес в оточення. Дуже хочеться, щоб в українців не було думок на скільки їм відкрити робочу візу, на рік чи на пів року, а щоб були думки зовсім про інше: про своє, про домашнє… але я дуже сумніваюся, що щось зміниться, принаймні зараз, на жаль», - переконує франківець.


Вікторія: «Мені було 24 роки, коли я виїхала за кордон. Було дуже важко відкрити візу, два рази нам відмовляли, переробляли паспорти. Третього разу ми з чоловіком отримали шенгенську візу. Коли повідомили, що віза готова і через тиждень треба їхати, ми всі були неначе в траурі, було дуже важко психологічно, тому що не знали, що нас там чекає, куди їдемо, коли повернемось».

Жінка каже, що вони їхали до мами чоловіка, котра їх там чекала. У них вже було готове місце, де жити, а також їжа, однак, переконує, що все одно душа була не на місці й було дуже важко залишати рідну Україну. Найвагомішим чинником, що підштовхнув тоді їхати було безгрошів’я.

«Зараз живеться нормально, бо є фінансова стабільність. Одразу було важко, тому що хотілося додому і ти жила тільки тими думками, що поїдеш літом на місяць у відпустку на Батьківщину. Тепер розуміємо, що там нас робота не чекає, а тут вона є, як і нормальні заробітки для гідного життя».

В Україні Вікторія хотіла б бачити високу заробітну платню, хороше медичне страхування і стабільність.


Як бачимо, люди різні, а історії майже одні й ті самі, де кожен заробітчанин впізнає самого себе і свій пройдений шлях.

Причин для виїзду з України багато та у кожного вони свої: хтось їде заради задоволення матеріальних потреб сім’ї і її кращого майбутнього, хтось хоче самореалізації, інші не бачать перспектив життя в Україні, ну а хтось просто хоче змінити середовище перебування і спробувати нове життя в новій країні з перспективою повернення додому.


Ми опитали також людей у соціальних мережах Інстаграм та Фейсбук. Перше, що спитали – чи задоволені люди життям в Україні загалом (рівень життя, заробітна плата і т.д.), відповіді не здивували, адже практично всі з опитаних, а це 80 осіб відповіли, що ні - не задоволені. Однак, на питання, чи хотіли б вони поїхати в іншу країну для життя/роботи, то тут відповіді розділилися наполовину: хтось виїхав би не задумуючись, а хтось не наважився б покинути рідний дім і податися у далекі світи.

Серед тих, хто все ж таки голосував за те, що змінив би країну, найпопулярнішими є Італія, Іспанія, Канада, Англія, Польща і навіть Південна Корея та Японія.


Коментарі ()

16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1213
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1070
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6377
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1673
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

2006
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

3198 6

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

209

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

740

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

842

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1412
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

470
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1586
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1476
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3498
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3573
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7163
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

1186
13.06.2025

В Івано-Франківському національному драмтеатрі з 15 по 20 червня відбудеться II Український шекспірівський фестиваль, котрий пройде на сценічних майданчиках театру та на дружніх локаціях.  

425
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

298
10.06.2025

Більшість мешканців західних областей — 60% — усе ще готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Утім, це на 19% менше, ніж у лютому 2024 року.  

514
06.06.2025

В усьому світі санкції, накладені на Росію через її агресію в Україні, стали потужним інструментом, спрямованим на ізоляцію Кремля. Однак, як і у випадку з багатьма іншими, ці заходи не стали перепоною для всіх.  

685
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

751