На майбутнє в міжнародному праві слід передбачити можливість "продажу" територій для розв'язання суперечок.
Таку пропозицію роблять у своєму блозі Financial Times правознавці Джозеф Блочер і Міту Гулаті.
Новина, що "Газпром" вимагає від України погасити заборгованість, наводить на думку, що Україна не тільки втратила Крим, а й буде змушена за це заплатити. "Все одно що сусід зайняв би частину вашого будинку, а потім зажадав орендну плату за те, що ви не дозволили йому вселитися ще раніше", - йдеться в статті. На додачу "Газпром" підвищив ціни на газ.
"Важко не поставити питання: чому це Україна повинна платити, якщо це Росія забирає її територію, а не навпаки?" - пишуть автори. Припустімо, Росія і жителі Криму вважають, що в складі Росії Криму буде краще. То чи не передбачити в міжнародному праві механізму для виплати грошей Україні? Чи здатне право сприяти врегулюванню на основі торгу замість примусової поступки територіями?
Чинні доктрини міжнародного права містять пишномовні норми, але породжують суперечливі практики, пишуть автори, згадуючи про принципи самовизначення націй і невтручання в справи інших держав. Застосовувати чи домагатися виконання цих норм нелегко.
То чому б не розв'язувати територіальні суперечки шляхом покупки територій за гроші? "Можливо, якби Путін вів переговори про купівлю Криму замість його окупації, Україна змогла б в обмін домовитися про зниження заборгованості та багаторічні постачання дешевого газу", - пишуть автори.
"Ринок" суверенних територій буде стимулювати поліпшення держуправління - заохочувати конкуренцію юрисдикцій. Зараз, навпаки, багато груп людей "ув'язнені" в країнах, які їх пригнічують.
Звичайно, потрібні чіткі умови: не продавати території без згоди їхнього населення, створити прозору фінансову структуру тощо. І все одно виникає багато побоювань: торгівля територіями перетворить людей і суверенітет на товар, заохочуватиме корупцію і подібне. Згадати лише, як США "купували" землі в індіанців.
Але "нехай вже краще Путін пошле в Україну облігації, ніж війська". Автори також визнають, що в Криму ситуація занадто заплутана для "справжнього добровільного продажу". Але в інших ситуаціях продаж територій, можливо, має сенс. Один з історичних прецедентів "ми не називаємо незаконним - ми кличемо його "Аляска", пишуть автори.
