Хто раз на байку отримав крила, той назавжди віддасть йому серце. Так кажуть про своє захоплення мотоспортом брати Рущаки. Траси престижних змагань скорилися франківським байкерам з першої спроби. Новачків виводив на старт легендарний мотогонщик - багаторазовий чемпіон України та Радянського Союзу, майстер спорту Юрій Мамров.
Випробування з перешкодами
Франківська команда мотогонщиків робить честь нашому місту. Останніх три роки і командою, і в особистих заліках спортсмени беруть призові місця на чемпіонатах України з крос-кантрі, ралі-рейдів та ендуро. Багатоденні екстремальні перегони гірськими та лісовими дорогами (ендуро) - їх улюблений вид гонок. Певно, дається взнаки рідний ландшафт.
Останні змагання 25-27 червня у Вижниці (Чернівецька область) принесли франківцям перше місце. Другий етап Чемпіонату України з ендуро відбувався на перевалі Німчич. Три дні на трасі 90 км змагалися у вправності і витривалості сім команд - близько півсотні спортсменів-мотоциклістів.
Специфіка ендуро в тому, що байкери долають трасу за певний час. Інтрига - лісове та гірське бездоріжжя, необхідність орієнтування на місцевості (GPS заборонено) та перепади висот. «В окремих місцях висота підйомів сягала 300 метрів. Приблизно такими ж були і спуски. Чотири-п’ять разів за день переїжджали через річки, - розповідає Руслан Рущак. - Точніше, ми їх форсували. Гонка розпочалася в дощ, стартували просто крізь стіну зливи. За хвилину вимокли наскрізь. А далі вже було легше…»
Дощ лив усі три дні ендуро. «Жорсткі були умови, - продовжує Юрій Мамров. - Увесь час треба було перемагати не так глину й воду, як себе. Підсумовуючи перший день змагань, ми обговорювали, чи варто об’їжджати бурхливу воду, чи пробивати потоки. «Та що, нам вода по пояс!» - демонстрували спортивну відвагу хлопці. «Кому по пояс, а кому - по шию! - якось розпачливо відгукнувся Міша «Лагуна». І що ви думаєте?! Пройшов ендуро з найкращим результатом».
Герої вижницьких мотогонок: Михайло Попелюк (категорія «юніори»), Михайло «Лагуна» Голинський, Іван Голинський-молодший, Ярослав Рущак, Руслан Рущак, Сергій Уржумцев. Попереду ще три етапи: 29-31 липня - у Львові, 19-21 серпня - в Коломиї та 10-11 вересня - в Сторожинці (Чернівеччина). Франківська команда, що виступає під егідою обласної Федерації мотоспорту України, має твердий намір утримати п’єдестал.
Франківський вибух
Феномен франківського мотоспорту подібний до вибуху. У 2008 році у великий спорт після 20-річної перерви повернувся Юрій Мамров. У своїх 55 він знову показав клас і довів, що внутрішній вогонь, помножений на пристрасть до байку, не має обмежень.
Складна травма наприкінці 1980-х, отримана під час тренерської роботи в Середній Азії, вибила гонщика з сідла. Наступний удар дістав удома, коли на початку 90-х повернувся до Франківська. Клуб, у якому займався і виступав, розвалився. Іменний мотоцикл зник. «Чи пропили, чи продали: слідів машини не знайшов і досі, - розповідає Юрій. - Подальша історія моя типова, як у більшості наших хлопців. Працював, відкрив власну справу, заробив, купив мотоцикл. Поки не сів на байк, кожної ночі снилося, що лечу на задньому колесі. Вирішив іти на багатоденні гонки - на ендуро та ралі-рейд. Пересів з Чезета на Kawasaki. Інакша, складніша машина вимагала зовсім іншого стилю їзди. Перший час тільки на зеленку й працював…»
Юрій починав відновлення з двадцяти падінь на день. Через півроку тренувань стартував в ендуро. Як «номер 13», показав другий результат, чим просто «висадив» спільноту спортсменів. Наразі найстарший в Україні мотогонщик займається і виступає разом зі своєю командою. Так за правом можна назвати молодих гонщиків, які гуртуються довкола Мамрова і вважають його своїм наставником. Їхні успішні виступи, на думку вчителя, якраз і зробили «франківський вибух» в українському мотоспорті.
Внутрішній вогонь
Брати Руслан (38 років) і Ярослав (34 роки) Рущаки прийшли в спорт три роки тому з легкої «подачі» Юрія Мамрова. Він переконав гарячих уболівальників з 20-річним досвідом любительського водіння байків вийти на трасу крос-кантрі. Перша спроба принесла братам 5-те і 7-ме місця. За підсумками ЧУ-2009 Рущаки увійшли в трійку лідерів. З минулого року вони виступають за команду області. В 2010-му команда завоювала першість України в кантрі-кросі та ендуро. А Руслан і Ярослав заробили очки для звання кандидатів у майстри спорту.
«Раніше ми трюкачили на спортбайках, - розказує Руслан. - Витиснеш так 300 км/год по трасі - король! Вийшли тренуватися в ендуро. Швидкість - в чотири рази менша. А заледве виїхав на гірку, впав. Це мене заїло. А тут ще зверху легенько так на китайському скутері чоловік з жінкою з’їжджає. Потім знову їде наверх… Ото стимул був!» А ще було бажання їздити горами, підхоплює брат. «На спортивних мотоциклах у нас фактично немає де «зарядити», - пояснює Ярослав. - А 80 км/год на ендуро по Карпатах дають більше адреналіну, ніж асфальтних 280. Плюс атмосфера змагань, можливість поділитися азартом, поспілкуватися з однодумцями».
Брати Рущаки - цей той випадок, де мрія займатися мотоспортом, плекана з дитинства, підкріплена харизмою гонщиків. Її роблять, за словами Юрія Мамрова, особисті якості Руслана і Ярослава. Це миттєва реакція, природне відчуття швидкості, безстрашність, витривалість, наполегливість, кмітливість і, звісно, технічна грамотність.
Вітчизняний мотоспорт передбачає, що спортсмен має бути на всю голову гонщик і на всі руки майстер. Хлопці самі обслуговують своїх «коней»: готують до змагань, перевзувають і дотягають на трасі, перебирають опісля. Такі розкоші, як механіки й «технічка», а також лікар, масажери, кухарі тощо - не українського мотоспорту ознаки. «Ми все робимо самі, - каже Руслан. - Часто живемо в наметах. Готуємо на плитці. Економимо, де можемо. Доводиться багато вкладати, щоби реалізувати потребу їхати».
Потреба їхати разом
На сьогоднішній день спортсмени утримують себе самотужки. Щоби змагатись, потрібен не тільки відповідний байк (вартістю до $15 тисяч) та екіпіровка (близько $1 тисячі). А ще й ліцензія, страховка, витратні матеріали під час гонки (пальне, зміна покришок після кожного кола, гальмівних колодок тощо). Здебільшого все це оплачується власним коштом гонщиків. «Призові» нагороди? Смішні. Наприклад, у Вижниці учасники ендуро отримали 350 грн. за перше місце, 250 - за друге і 150 - за третє.
Мотокрос - не футбол, «даху» не має, жартує Юрій Мамров. Реально: в Україні нема жодної державної школи з мотоспорту. Приватна - одна, в Дніпропетровську. Чомусь не показує результату. Тож мотоспорт «живе» в тих областях, де є або добрі місцеві менеджери, або затяті його прихильники.
Останніх у Франківську - кілька десятків. На «покатушки» гірськими дорогами в околицях Яремче й Микуличина регулярно збирається компанія з більше десятка байкерів. «П’ятнадцять франківців мають швидкісні спортивні мотоцикли, - каже Ярослав Рущак. - Ще є хлопці на квадроциклах. Всі вони легкі на підйом і мають бажання їздити. Добра новина: хто катається в кросі, зробили за свої гроші трасу в Тисмениці. Подали заявку, щоби приймати на ній регіональні змагання з мотокросу…»
З огляду на рух, зауважує Юрій Мамров, виникла ідея створити міський клуб. «Івано-Франківський мотоциклетний клуб» має базуватися на колишньому Лисецькому полігоні - там є відповідна траса. Ідея - на стадії втілення. Мотоклуб вітатимемо восени.
