Я, щиро кажучи, була здивована, що найбільше негативних відгуків моїх друзів зібрав саме мій останній допис на блозі про футбол, як іграшку олігархів. Навіть щирі українські хлопці з порядних родин не задають собі праці подумати про футбол не з точки зору, прийнятої серед наших «дорослих телепузиків», а з правдиво УКРАЇНСЬКОЇ точки зору.
Ми знаємо, що правічний космос українця традиційно розгортається навколо хати, поля і родини, яка живе у хаті і працює у полі. Відпочиває українська родина згідно завітів предків біля своєї хати, запрошуючи кровно-рідних українців на правдиво українські ігри (ристалища) – змагання в бойовому гопаку та на шаблях. Жінки йдуть до танечного кола і всі разом співають пісні про рідну землю і звитягу предків. ДЕ ТУТ МІСЦЕ ФУТБОЛУ? Як вписати цю мавп’ячу гру у твердий тисячолітній завіт предків – від осмомисленних трипільських Супутників Небесного Бика до Братів Вітру – характерників з Гуляй Поля?
Щоби подивитись на це спортовське явище з відстані віків, треба мислити саме поняттями вічності, а не хвилинними задоволеннями від висмоктаної гальби поршкового псевдопива чи масових криків-матюків. Якщо хтось стомився від індивідуалістичного буття, нав’язаного українцям іззовні, і прагне колективного чину, то робити це треба не з натовпом на стадіонах, а в єднанні української пісні і українського танцю.
Суперечки з друзями навколо футболу наснажили мене на таку поезію:
ФУТБОЛЬНИЙ БОЖОК
Ногом’ячик-футбол зеленіє на плазмі.
Він додаток до кислого пива,
фальшивого півдня міазми
і жирнокотячі маразми.
Розімкніть стадіони до обрію
де стигла пшениця волає до синього неба,
де Купало зорить небоспад.
Але вам небоспаду не треба,
вам обрії муляють очі –
такі поросячі, такі непророчі.
Бо ваші новітні пророки стоять у воротах
розставивши ноги криві
і слідкують за круглим божком,
заліковим, як всяка спокуса чужинська.
І я все більше переконуюся, що футбол в Україні треба ЗАБОРОНИТИ!!!
