На галицьке дербі франківчани очікували понад десять років. Нарешті сталося. Матч, як всі знаємо, завершився переможно для ФК «Прикарпаття», хоча й не без допомоги рефері в епізоді з першим забитим голом, що, втім, не віднімає заслуг франківських футболістів, котрі в рідних стінах продемонстрували справді вольовий футбол, на відміну від нещасних гостей, сусідів наших славних, славного міста Лева.
Про суддів – це окрема тема, єдине, що варто сказати, антикорупційний футбольний суд чи антикорупційна палата – теж Україні потрібні, чуєте, західні партнери ? В противному разі суддям на газонах доведеться вдягнути темну мантію по коліна до бутсів і свисток не в писок, а в дупу – запхнуть оті пацанчики і їх побратими , що нафеєрили на стадіоні в середу поза конкурсом і основною виставою, як усі ми теж знаємо. Так би вони ще й підтримували тих деяких, яких судять в клітці.
Бійки серед футбольних фанатів явище загальносвітове, навіть такі, здавалось б, культурні країни, як Великобританія і Нідерланди, мають куди більш безшабашних вболівальників, і нічого з цим не вдієш – спортивні змаганні це субститут (замінник) війн в цивілізованих державах, про це ще добре знали античні греки, першопрохідці в цій царині.
Тому плюха захисникові «Карпат» Федецькому – це, вважайте, замість розстрілу за «втечу з поля бою» чи «демотиватор, банальну нехіть вмирати на полі», в нашому випадку, слава Богу, футбольному.
Та в цих діях, попри все сказане вище, відгонить сякою-такою небезпекою. Був колись такий політтехнолог, як Дмитро Видрін, який не одного українського політика «озув» і «роззув», він ще досі є, тільки десь не тут вже, чомусь, так от він років п’ять тому планував написати мереживний роман про українську еліту, яка, одного разу зібравшись на якомусь матчі, гине раптово на трибунах (як донецький бандюган Алєк Грек в 1995, як вважається, від рук Ахметова).
Після цього настають смутні часи в країні. Владу в руки беруть футбольні хулігани, і починають заправляти як «патріоти» і «остання надєжда» нас усіх з вами. Між тим ледь не кожна вулиця набуває неофіційного статусу держави: вулиця Бандери воює з вулицею Ярослава Мудрого, Гоголя з Шевченком і тд.
Це все, звісно, фікшн чистої води, до того ж не дуже естетичний і, головне, не дуже здійснебильний, а проте певний резон в собі містити може. Тому хай краще наша політична еліта фуцик втикає по тєліку, щоб не ожили івани яковичі без указу Господа Бога.
Вважаться, що всі футбольні «ультрас», навіть донецького Шахтаря від 2014-го, є затятими патріотами, більше того – ультранаціоналістами. Такий порядок речей, ясна річ, значно бажаніший, ніж би вони були махровою ватою, однак як не чухай скроні, а дефіцит освіти і світла в кінці тунелю у футбольних фанатів проглядається виразно.
Непотрібні нікому люди, ображені на верхи і середини соціума, часто озлоблено закомплексовані фізично не слабкі чоловіки віком від 18 до 34 могли би в цей складний для країни час прислужитися не тільки на задимлених шашками трибунах, а й на реально вогненних військових фронтах, і називати себе патріотами, не ховаючи обличчя за балаклавами і хусточками від баби Параски з черепками. Але – ні, буцати бальона і пику Федецького цікавіше, до того ж, хто їм гарантує, що після повернення з лінії вогню в мирний світ хтось їм за це віддячить по-людськи ? Це не вони, як правило, пассіонарії і високоідейні люди, націонал-альтруїсти.
У гіперфутбольних пацанчиків, здебільшого, ідеї це чиста вербалочка: «Путін – ла-ла-ла» (ну можна вже щось образливе для ворогів інакше придумати за три роки ?), « Україна понад усе», «смерть ворогам» і інші куплети із давно незабутих пісень.
Нерідко на стадіонах можна було ще кілька років тому спостерігати серед ультрасів знамена політичних партій, наприклад і найчастіше, «Свободи». Тоді, як стверджували обізнані, люмпенськими настроями заправляв вже нині колишній свободівець Юрій Михальчишин, між іншим, розумна і доволі порядна людина, філософ за освітою і напевно за життям, просто надто зациклена на ідеології особа.
Звісно, не кожен фанат спортивної команди є фанатом комерційно-політичної партії, будь-якої, особливо зараз, та все-таки тенденції етнонаціоналізму серед радикальних прихильників футбольних команд дуже суголосно звучать з гаслами вищезгаданої політичної сили.
І якщо колишній спортивний журналіст пан Мірошниченко, нині активний позапарламентський свободівець, говорить складнопідрядно, літературно про те, що темношкірий бути українцем в принципі не може, то футбольні фани нерідко напряму викрикують усім відомі расистські вислови на адресу інколи навіть своїх темненьких легіонерів з чорно-білим круглим.
Моя скромна персона не зацікавлена переконувати ще одного знаного свободівця, і набагато успішнішого за попередніх, пана Марцинківа в тому, що гей може бути патріотом (тема геїв зовсім не моя), оскільки патріотизм – це поняття, що лежить в площині поза сексуальністю людини, якщо у неї, звісно, не капає з дітородних органів при одній згадці «земля», тоді з цим звертатися потрібно до сексопатологів, а не до журналістів. Набагато еротичніше звучить «земля під забудову», та це питання такого інтиму, який не вмістиш ні в два слова, ні в два речення, хіба що в дві секунди, як варіант, на п’яну голову – хвилини...
Я просто намагаюся, як вмію, донести, що етнонаціоналізм – на футбольному майданчику чи на політичній арені – це тупик. Громадянський націоналізм – це та альтернатива зашкарублому, грубому націоналізмові, яка продиктована не лише самим часом, а й живим розумом, з яким не рахуватися це все одно, що погоджуватися на відокремлення частини Галичини не просто від решти України, а від іншої частини Галичини. Бо якщо ми пошкребемо добре серед гуцулів, то кого відкриємо, трохи русів, трохи тюрків і ще когось зі своєю специфічною говіркою ?
Ще більший тупик тупе насильство, чи то застосовне до фанатів іншої команди, чи то до представників влади, включно з її виконавчою структурою – поліцією, чи керуючою – елітою. Банально, та вихід тільки в масових мирних протестах, та на виборах, де хоч якісь правові правила снують, існують.
Коли суспільство стане більш ситим і культурним, то й футбол з його рольовиками на полі і на трибунах зміниться на кращу сторону, тоді клуби не залежатимуть від грубих грошей димінських, суркісів, ахметових і їхніх дилетантських примх, що базуються на наших з вами недоотриманих і вкрадених грошах, а будуть функціонувати в ринковому середовищі не на меценатських, а на бізнес-засадах, як і телеканали, і за чіткими , прозорими правилами. А футбольні вболівальники це будуть не лише ті, хто щотижня ходить масово на футбол.
А зараз можна хіба що стримано радіти за успіхи нашого «Прикарпаття», побажати їм вийти нарешті у топ-лігу і стримано сумувати за ранішньою грою львівських «Карпат», найпаче часів Мирона Маркевича та й хоч би бодай україномовного хорвата Ігоря Йовичевича ( етнонаціоналістичні фани не протестували аніскільки проти звільнення доволі непоганого коуча).
А також можна й треба нестримно радіти, що міський голова Івано-Франківська на зло лібералів і інших воріженьків не купив усіх футбольних вболівальників «Прикарпаття», бо це вам не завод, хоч потенційно стратегічна фабрика… От як би ще пан Марцинків і товариство модернізувало стадіон «Рух», поки він не згнив до кінця, тоді їй-богу - стану не просто вболівальником пана Марцинківа, а фанатом. І в морду дам за образливі вигукування на адресу мера, бігме дам… Модернізація вболівальників – то не мерська справа, не панська. Сємушкі, темно-сірий прикід, літра-дві за пазухою, гримаси, як у віктора фйодоровича нєвнастраєнії - і путьом путьовкою в Європу. Сємкі «Свобода» ? Було б багато радих, аби в нашій агро-країні соняшник не лише вивозився транзитною сировиною, а й перероблявся в щось би їстівне, створюючи робочі місця.
P.S. Чергові місцеві вибори не така вже й далека справа в часі. Свого часу група «Приват» не через лише свою провину прокололася на інвестиціях в стадіон «Рух», можливо, це зіграло ту додаткову негативну роль, через яку пан Шевченко не зумів перефутболити пана Марцинківа на полі «Мерство». Пану Марцинківу і всій франківській «Свободі» потрібно хутко рухатися, якщо, окрилене успіхами футбольного Прикарпаття, електоральне Прикарпаття не отримає випуск енергії на покращеному стадіоні чи взагалі не отримає команду у вищій лізі через нинішній стан стадіону, як це вже не раз було в історії футболу, то це йому і їм можуть пригадати відсутністю славної нашої галки в бюлетенях чи, не хотілося б, фанатською дудкою в обличчя .
