У 988 р. Київська Русь приймає християнство. Але, очевидним є той факт, що з прийняттям нової релігії стара віра не була забута.
До християнізації Русі про її первісні вірування практично нічого не відомо. Християнська культура дала поштовх до розвитку писемності і відповідно науки.
Князівська влада та Церква різнобічно підтримувала поширення грамотності та писемності. Саме в цей період з’являються перші згадки про вірування слов’ян.
У «Повісті минулих літ» сказано, що князь Ярослав «зібрав писців много і переклали вони з грецької на слов’янську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули».
Когорта київських книжників – переписувачів, перекладачів упорядників та авторів оригінальних праць - Феодосій Печерський, літописці: Нестор, Никон, Сільвестр, митрополит Іларіон, Кирило Туровський, Клим Стопятич, Яків Мних – зробили багато для утвердження вченості на Русі.
З іменами цих людей пов’язані такі пам’ятки літератури, як «Ізборники» 1073 та 1076 років, «Слово про Закон і Благодать», «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» тощо.
Богословська та світська спадщина творів часів Київської Русі стає для нас джерелом дохристиянських вірувань та відношенням, яке склалося між східнослов’янським язичництвом та християнством.
Давні пам’ятки свідчать про те, що навіть у XII – XIV ст. язичницькі вірування були ще дуже живі: імена древніх богів збереглись у народній пам'яті та й загалом була помітна прихильність до розваг у дусі язичництва.
У давніх текстах, таких як «Слово святого Григорія», «Слово печеного Христолюбцем», «Слово про ідолів руських» чітко проявлялося відношення християнських письменників до язичницьких вірувань, хоча вони й не були однозначними.
В Густинському літописі (1670) згадується про вшанування Перуна, Велеса, Купала. Ці вшанування вважалися безумством та поклонінням дияволу.
Одним із методів боротьби з первісними слов’янськими віруваннями було замовчування давньої віри.
У «Повісті минулих літ» спочатку не було згадано імен богів Володимирового шестибожжя. Як доводить Олексій Шахматов, лише згодом з'явились слова «І поставив кумирів на Горі за теремним двором: Перуна дерев'яного, а голова срібна, а вус золотий і Хорса, і Дажбога і Стрибога, і Симаргла, і Мокош…»
Але згодом у літописах з'являються перші спроби систематизації древніх вірувань.
У «Слові святого Григорія» (XII ст.) знаходиться наступний текст:
«Словени почали трапезу ставити Роду і рожаницям раніше їхнього бога Перуна, а ще раніше клали треби упирям і берегиням».
У цих словах чітко розмежовуються декілька рівнів історичного розвитку язичництва. Мовою сучасного релігієзнавства це політеїстичні уявлення (Перун, Мокоша) та демоністичні (упирі та берегині).
Завдяки проповідям, історичним літописам та апологетичним творам письменників часів Київської Русі ми маємо уявлення про первісні релігійні вірування українського народу.
Це дозволяє збагнути історію, культуру, побут наших пращурів.
Отож, за перші спроби структуризації дохристиянських вірувань прихильникам рідновірства та критикам християнізації Київської Русі повинні завдячувати християнським письменникам, монахам літописцям, які записали та структурували дохристиянські вірування українців.
