Активісти Громадянського руху „Відсіч” підрахували, у яку мінімальну суму обійдеться місцевим бюджетам України прийняття Верховною Радою Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у ВОВ 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора перемоги)”, який вимагає вивішування Прапора Перемоги поряд з Державним прапором України.
„Словосполучення „Прапор Перемоги” закон визначає так: „зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати виглядові штурмового прапору 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії”. Тобто мова йде про штурмовий прапор № 5, вручений колишній 150-й стрілецькій ордена Кутузова II ступеня Ідрицькій дивізії 79-го стрілецького корпусу 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту Червоної армії Збройних сил СРСР для встановлення на Рейхстагу. Він має розмір 188 на 82 сантиметри з зображенням п’ятикутної зірки, серпа і молота та написом білими літерами по всій площі полотна скороченої назви дивізії – „150 стр. ордена Кутузова II ст. идрицк. див. 79 С.К. 3 У.А. 1 Б.Ф.” Таких прапорів в нас немає, а, отже, їх треба виготувати, повідомляє Братство. Звернувшись до підприємства, яке виготовляє прапори, ми взнали, що мінімальна ціна виготовлення одного визначеного законом для вивішування на вулицях міст і сіл України прапору (без древка) коштуватиме 40 грн., якщо йдеться про велику партію. І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні гроші чесно, а не спокусяться отримати „відкати”, якими часто супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати. Також ми дізналися, що у Франківському районі Львова, який не є найбільшим з шести районів, на які поділене місто, на державні свята вивішується 2800 прапорів. В цілому ж для міста виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700 тис. грн. Екстраполювавши ці цифри на всю Україну, побачимо, що для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн. грн. Оскільки в законі не вказується, за які кошти мають виготовлятися ці прапори, а обов’язок їх розвішування лежить на місцевих органах влади, то й виготовляти їх вони муситимуть за кошти своїх місцевих бюджетів, щоб виконати закон”, – говорить активістка львівського осередку Громадянського руху „Відсіч” Ольга Сало.
„Народні депутати, які прийняли цей закон, пояснюють своє рішення нібито прагненням вшанувати учасників війни, однак навряд чи переважна більшість її справжніх учасників погодилась би з таким кроком. В моїй родині були ветерани війни як по батьківській, так і по материнській лінії. Прадід і бабуся. Мали чимало бойових нагород, але вони ніколи не сприймали помпезних святкувань на 9 травня і згадували війну не дуже охоче та з іншим настроями, ніж сьогоднішні можновладці, які намагаються нажити собі політичні дивіденди на кістках загиблих та померлих вже після війни. І це при тому, що бабуся могла б стати героїв пропагандистських міфів про війну – потрапила до німецького полону, втекла з нього разом з іншими в’язнями, які підірвали завод, де відбували примусову працю. Але ніколи не говорила з пафосом про війну і взагалі не любила її згадувати навіть 9 травня. Натомість багато розповідала нам про Голодомор (а я записувала на касети), як розстріляли її батька (мого прадіда) за те, що вкрав у колгоспі одну хлібину, аби врятувати родину від голодної смерті. Якби регіонали, комуністи та литвинівці справді думали про ветеранів, то використали б ці кошти не на виготовлення червоних прапорів, а на покращення побутових умов чи медичного обслуговування тих ветеранів, які доживають віку у злиднях на тлі розкошування „слуг народу”, – каже активістка київського осередку „Відсічі” Катерина Чепура”.
„Ті, хто голосував за цей закон, також мотивують своє рішення турботою про виховання молоді, необхідністю забезпечити зв’язок поколінь. Водночас влада закриває навчальні заклади, в яких молоде покоління має виховуватись. Так у місті Красному Лучі Луганської області сьогодні батьки й учні школи № 15 намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття й звертаються за допомогою до всіх, в т.ч. і до народних депутатів, які голосували за вивішування червоних прапорів 9 травня. На закритті школи № 15 місцевий бюджет економить 315 тис. грн. Таким чином, якщо відмовитись від червонопрапорного нововведення, яке нам пропонує Верховна Рада, коштів, що мають піти на виготовлення цих прапорів, з головою вистачить для збереження і школи № 15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці (№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№,111,121,136 і 154), які призначені до закриття, – констатує луганський відсічанин Іван Жеведь. – Впевнений, що ветерани підтримали б саме таке використання цих 30 млн. грн., а не фальшиве „вшанування”, яке збурює суспільство та спонукає у ньому дискусії, що роз’єднують народ”.
